Богдан Тихолоз, літературознавець, викладач: |
Марічка Карпа, студентка: |
- Ніколи не вимагаю, бо, по-перше, ніколи ніхто не перевіряє їх наявності; по-друге, квитків не колекціоную; по-третє, коштів на підставі проїзного документа ніхто не повертає. На жаль, переконаний, що на практиці в нашій країні жоден документ не є жодною гарантією будь-чого. Тому сповідую принцип: "На Бога надійся, а сам не зівай". Хоча, мабуть, варто було б вимагати квитки. Проте більшість цього не робить очевидно, з тих самих причин, що й я. І насамперед - через недовіру до самої можливості в разі потреби захистити свої права. | - Квитка не вимагаю, бо навіщо він?! Усе одно, виходячи з маршрутки, я викину його. Ну хіба що збиратиму їх на згадку. Одного разу їхала в маршрутному таксі, і поляк їхав, який із того радянського квитка так сміявся. Якщо вже робити квитки і давати їх пасажирам, то не такі обрубанці, вибачте на слові, туалетного паперу, а нормальні. Та й водії, коли кажеш, аби дали квитка, починають шукати його бозна-де, втрачаючи пильність. А щодо відповідальності й відшкодування, то, думаю, квиток того не вирішує. На ньому має бути зазначено номер маршруту, іншу інформацію. А там, окрім напису "2 грн", нічого немає. |
Богдан Пастернак, журналіст: |
Галина Дяків, львів'янка: |
- Квиток у водія не вимагаю, оскільки він мені просто не потрібен. Квиток - це доказ того, що ти заплатив у транспорті і можеш спокійно їхати. Як на мене, він просто не потрібен ні водіям, ні людям. Усі повинні бути чесні самі перед собою: заплатив - їдеш. Навіть якщо ти отримаєш квиток, одразу зловиш себе на думці, що сміття в кишенях тобі і так не бракує. Рідко ж трапляються ситуації, коли ти заплатив за проїзд, а водій вимагає заплатити знову. З такими ситуаціями ще не стикався. Зважаючи на це, вважаю "квиткову" систему не зовсім продуманою та ефективною. | - Проїзний квиток у водіїв маршруток не вимагаю, бо не вважаю його важливим аргументом. На ньому, окрім порядкового номера, не зазначено жодного фактажу і за потреби комусь довести, що цей квиток із певної машини чи певного номера маршруту, неможливо. Окрім цього, це займає певний час, а оскільки я до роботи доїжджаю у годину пік, коли великий наплив людей, хочеться якнайшвидше зайти в автобус, а якщо пощастить - то й сісти. На жаль, так побудована наша транспортна система. |
Ірина Сало, студентка: |
Маріан Стрільців, фотограф інформагентства LUFA: |
- Зазвичай я беру квиток. Однак якщо я попрошу у водія квиток тоді, коли позаду величезна черга людей, які теж хочуть зайти в автобус, а квитки у водія заховані десь далеко і глибоко, то дратуватись буде не лише він, але й люди, які хочуть якнайшвидше доїхати куди їм потрібно. Раніше, коли тільки почалась історія з квитками, водії готували їх заздалегідь або просто залишали на видному місці і пасажир сам міг узяти їх. Тепер, на жаль, так ніхто не робить. |
- Не вимагаю квитків передусім тому, що їхньої наявності у пасажирів маршруток ніхто й ніколи не контролює. Часто думаю, як контролюються гроші, які люди віддають за проїзд у маршрутках, і дивуюсь, чому немає системи з квитками. Я ніколи не беру квиток, бо для чого він мені, якщо його ніхто не перевіряє? З іншого боку, в наших перевантажених маршрутках ще перевірок бракує до повного щастя... Але, як варіант, замість квитків можна видавати касові чеки, які водій чи помічник може вибивати за допомогою малого касового апарата в салоні. |
Юля Манько, тележурналіст: |
- Знаєте, в нашому місті вже стало "доброю звичкою" їздити у маршрутках без квитка. Не буду гріха таїти, я теж ніколи не вимагаю у водіїв проїзний квиток. А навіщо він мені? Хоча відомо, що добровільно відмовляючись від квитка, я можу заплатити штраф і в разі аварії не отримаю матеріальної компенсації. Навіть не знаю, що має трапитись, щоб українці привчились брати квитки за проїзд. |