Недешева клоунада

Опоненти Партії регіонів, особливо з середовищ маргінальних, можуть не надто тішитися емо­ційним одкровенням одного з її лідерів - Бориса Колєснікова, який минулого тижня обізвав свого партайгеноссе Дмитра Табачника "дешевим клоуном". Поміж собою вони розберуться, а от нам з вами таки варто поміркувати, у яку копієчку влітає нашим сімейним бюджетам присутність на політичному олімпі професійних блазнів.

Проблема навіть не у розмірі депутатських, міністерських чи президентських зарплат, проб­лема у тому, що перманентний спектакль, який вони розіграли, либонь, від початків нашої незалежності, передбачає незмінного глядача - лоха, а не скрупульозного ревізора і контролера. І ми з вами, на жаль, погодилися на цю роль, не здавши собі труду поміркувати над наслідками свого ж принизливого становища.

Тому тих, хто ще не втратив бодай дещицю сумління і здорового глузду, й діймають до глибини душі витівки цих майданних скоморохів. Тому й хочеться, - від відчаю та образи, - плюнути на все і їхати світ за очі. Аби принаймні не бачити, як чорне видають за біле, зради називають політичною мудрістю, зло­діїв - елітою нації.

Я не знаю, чи стане у кого сил ще раз вийти на морозяний Майдан, тим паче, що і його у нас спочатку вкрали, покористувалися, а відтак дискредитували й висміяли. Не знаю й тому, що Майдан - не для конформістів, яких із часу минулої революції значно побільшало; не для тих, хто сьогодні славить одне, а завтра, за гроші, - інше. Не для пристосуванців і не для лубочних патріотів. Він, мабуть, нині залишився б безлюдним, лиш кілька самотніх фігур зі стягом, скромних на тлі його величі, посеред пляшок з-під пива після гулянки столичної молоді. Але... "Ідеали ж нікуди не зникають. А виникає ситуація фарсових симулякрів - коли ідею комусь конче треба скомпрометувати..." (Оксана Забужко).

Мене, зрештою, не цікавить, хто там, на горі, "правіший" чи "святіший". Скажіть, чи міркуємо ми над такими високими категоріями, взявши квиток до цирку? Мабуть, ми регочемо до сліз над витівками манежних фіглярів, а після вистави поринаємо у звичний триб щоденних справ. То чому нині репризи таких же клоунів-самозванців стали "нашим усім"?

Єжи Лєц колись написав: "Карликам слід низько кланятися". Зріла демократія не дискримінує клоунів, вона просто обмежує їхній доступ до центрів ухвалення важливих рішень. А наразі, коли ми ще щойно визначаємося з формою устрою, спробуймо керуватися логікою - ми їм платимо не за вистави, не за те, щоб вони вважали нас придурками. Але якщо вже їм цього дуже кортить, то хай роблять це за власний кошт.