На вашу думку, чи доцільно приватизовувати сакральні споруди в Україні?

Реєстрація у ВРУ законопроекту, який має на меті дозволити монастирській спільноті Святоуспенської Почаївської лаври приватизувати цей історико-архітектурний комплекс, неабияк сколихнула громадськість. Адже знана святиня України, яку зводили впродовж століть українські православні та греко-католики, сьогодні перебуває під юрисдикцією УПЦ МП й стала в західному регіоні оплотом
російського православ’я.
Це стало черговим кроком у протектораті влади одній із конфесій. Отож громадськість побоюється, що приватизація лаври призведе до загострення суспільно-релігійних стосунків.
Сьогодні “Пошта“ запитує читачів, чи доцільно, на їхню думку, приватизовувати сакральні споруди в Україні?

Ігор Дерев’яний,
науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма
на Лонцького”:
– Питання приватизації сакральних споруд справа делікатна. Якщо мова йде про церкви, які діють, то приватизація храмів не може мати місця в нашій державі. Оскільки багато церков є пам’ятками національного масштабу і належати приватним особам не можуть. Щоб уникнути міжконфесійних суперечок та ворожнечі. Із цієї причини не можуть бути приватизовані сучасні церкви. У разі приватизації окремі особи з політичних, конфесійних чи навіть фінансових міркувань можуть впроваджувати власні порядки та змінювати функціональне призначення споруди на правах власника, що не можна допустити у культових закладах. Такі речі мали місце в нашій історії, коли у церквах радянські функціонери влаштовували склади госптоварів, конюшні.
Що стосується сакральних пам’яток давніх епох (наприклад, залишки античних храмів чи язичницькі капища), то знову ж таки це пам’ятки національного рівня, на розвиток яких можна залучати від приватних осіб лише фінансову допомогу у формах меценатства чи спонсорства. Проте не приватизацію.

Ярослав Музичко,
голова постійної депутатської комісії культури, промоції, ЗМІ і туризму Львівської міськради:
– На мою думку, приватизовувати сакральні пам’ятки не можна. Церква, костел чи синагога мають належати вірянам. І якщо якісь олігархи чи політичні партії хочуть приватизувати сакральну пам’ятку в Україні, ми не повинні мовчати, не повинні цього дозволити. Якщо мова йде про приватизацію замкового комплексу, то це можна дозволити, щоб згодом приваблювати туристів.

Отар Довженко,
журналіст, письменник:
– Думаю, можна дозволити приватизацію тих будівель, які були зведені релігійними організаціями в останні двадцять років. Історичних – у жодному разі. Ну і, природно, якщо є комплекс із новобудов та історичних будівель, то їх теж не можна приватизувати в жодному разі.

Богдан-Олег Горобчук,
поет:
– На мою думку, охорона будь-якого об’єкта, який має безумовну цінність для історії, має забезпечуватися державою. У цьому випадку приватній власності довіряти не можна. Тим паче, якщо мова йде про Почаївську лавру.

Ірина Магдиш,
програмний директор Музею ідей:
– Приватизація сакральних споруд – це дуже небезпечна тенденція. Якщо йдеться про Святоуспенську Почаївську лавру, то вона має бути у власності громади. Боюся, що її приватизація може стати політичним інструментом у руках певних людей. Я вважаю, що не можна дозволити приватизовувати будь-які сакральні споруди України.

Іван Сварник,
директор Львівської обласної універсальної наукової
бібліотеки,
історик:
– Я вважаю, що приватизувати сакральні пам’ятки не доцільно. Вони мають належати громаді. Мене дуже дивує, що хтось хоче привласнити сакральну пам’ятку. Це повернення до феодалізму! Можна дозволити приватизацію старих, занедбаних замків, тих пам’яток архітектури, які держава не може реставрувати.

Зоряна Тимків,
економіст:
– Думаю, що сакральні споруди все-таки доцільно приватизовувати, оскільки приватизоване майно цінується більше і ставлення до нього є дбайливішим. Якщо сакральні споруди будуть у приватній власності – матимуть належний вигляд.