Що діти емігрантів думають про владу?

І врешті, що думають діти про владу, а саме її вони називають винною у всіх своїх бідах і переживаннях. Їм важко визначити, хто свій, а хто з "п'ятої колони", хто не краде, а хто краде мало, хто багато, - всі вони мають одну назву - влада. Якщо є в цьому несправедливість, радше, неточність, то її можна вибачити, бо вони ж -  діти, і всі тонкощі їм ще недоступні. Але про грабунок, може, й нечуваний за всю людську історію, вони знають, і хто грабує - також. Матері і батьки  покинули  їх, заробляючи  по чужих країнах,  через цей грабунок, який має в нас назви - казнокрадство, непомірні побори, хабарництво, правда, тепер це іменують - корупція, "кришування", кілерство, неуцтво, що оплачується з гаманців. Одним словом - стан, де всі органи влади працюють на себе, а ми живемо в окупованій ними державі. Хто не здригнеться від цього слова, але воно точне: це окупація. Чесні люди при владі, яких так небагато для великої країни, нічого не вирішують. Виходить, є зовнішня окупація, але є і внутрішня.

"... Я не хочу сказати, що тамтешня влада не краде, але вона трішки думає про своїх громадян, про загальний рівень життя в країні... У народі кажуть: "Чого бідні, бо дурні, чого дурні, бо бідні". Це точно про нас, українців," - пише Мар'яна Козак, 18 р., м. Хмельницький.

12-літній Сергій Чепара з Міжгір'я, що на Закарпатті, втратив на еміграції тата, який не повернувся з Росії. Тепер за кордоном працює мати, а дитина залишилася з бабусею. "І я запитую себе знову і знову: чому? Чому наші батьки повинні працювати у чужій державі? Чому наша Батьківщина, така велика і багата,  не потребує працьовитих рук?  Чому вона викидає своїх громадян, як жорстокий хазяїн непотрібних цуценят? Де ви, ті великі мужі, керманичі нашої держави? Ви ж обіцяли на виборах привести Україну до щасливого майбутнього. То де воно? Чиє воно?.. Наша доля в Божих руках. "Боже великий, єдиний, нам Україну храни". Мати Божа, стань заступницею всіх дітей України! Дай кожній дитині маму і тата!"- переймається хлопчик.

 "Дивлюся по телевізору, що робиться у Верховній Раді. Дії, вчинки державних мужів розходяться з передвиборними обіцянками. Ніхто з них не думає, не дбає про Україну, її народ... Україна, як за часів Шевченка, так і досі залиша­ється сиротиною..."- розповідає Андрій Коцмира, 14 р., зі
с. Винятниці на Тернопільщині.

І про ту ж Верховну Раду
11-річ­на Олена Франкова пи­ше: "Зараз бабуся дивиться телевізор, депутати в парламенті забавляються повітряними кульками "НАТО - ні!". Смі­ються, блокують трибуну. Їм байдуже. А я, маленька п'яти­класниця, що я можу зробити, щоб мої мама і тато, і батьки тисяч маленьких українців жили разом і були щасливі у своїй країні? Хто мені відпо­вість?" "Хочу вирости, здобути освіту і працювати у рідній країні, щоб змінити наше життя, починаючи від доріг до забезпечення старості людям. Мені здається, що в нас  про дітей так не дбають, як в Італії за людьми похилого віку. А тому звертаюсь до тих, хто керує країною: ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ В. ЮЩЕНКО! ПАНІ Ю. ТИМОШЕНКО! УРЯДЕ УКРАЇНИ! ДБАЙТЕ ПРО НАШУ ДЕРЖАВУ! ПОВЕР­НІТЬ НАМ НАШИХ МАТУСЬ, ЩОБ НАШЕ ДИТИНСТВО БУЛО ЩАСЛИВИМ!.. Італія гарна, але чужа, Україна бідна, але рідна. Так каже моя мама" (Євген Кобля, 12 років, Кам'янець-Поділь­сь­кий, Хмельниччина).

"У нашому класі більше половини учнів - напівсироти  через ті заробітки. А в підручниках читаємо, що наша країна багата на родючі землі, на яких цвітуть сади, колосяться ниви. ...Якщо ми такі багаті, то чому ми такі бідні? Чому люди їдуть у чужі країни, коли й у нас роботи вистачає? Ніяк не можу зрозуміти цього" (Леся Максимишин, 16 р., м. Тернопіль).

"Я ще зовсім не розуміюся в політиці, але дуже обурююся, коли  деякі народні депутати починають розмову про те, що треба обкласти податком  трудові доходи тих, хто працює за кордоном... А що зробили во­ни, "слуги народні", щоб захистити емігрантів на чужині, щоб зробити трудову еміграцію українців легальною? Нічого не зробили  і не зроблять, бо найперше дбають про себе. Їм нічого боятися мізерної пенсії, бо в них мільйонні статки в іноземних банках, їхнім дітям не варто лякатися незалежного зов­нішнього оцінювання, тому що навчатимуться вони в закордонних ВНЗ. Хочу запитати: а чи знаєте ви, панове депутати,  рахуючи чужі гроші, скільки за ними зруйнованих родин, понівечених доль, покалічених дитячих душ? - роздумує Олена Максимович, 16 р., із с. Дунаївці на Хмельниччині. - Біда в тому, що України в Україні ще замало. Замало в наших думах і почуваннях. Здобувши свободу, ми сподівались, що самі собою прийдуть і добробут, і знання історії,  і мова. Але добробут треба заробити важкою працею,  історію -  вивчити, мову -  відроджувати. І  не завтра, а сьогодні..."

Ірина Лаврів, 17 р., з м. Городенки на Івано-Франківщині запитує: "Чому наші батьки, такі умілі, такі працьовиті, не потрібні власній країні? Чому там, на чужині, без підтримки, без хабарів, без протекцій наші люди добиваються матеріального благополуччя за досить короткий час, а в рідній країні не можуть звести кінці з кінцями? А чи потрібні нашій державі ми, діти, які позбавлені батьківської опіки? Закінчивши школу, вступити до вузу можуть лише за "результатами співбесіди з потрібними людьми"? Ми, діти, звикаємо до думки, що батьки - це ті, хто заробляє гроші. Так поступово батьки перетворюються у спонсорів. Чи довго традиційні в нашому народі синівську шану і батьківську любов будемо вимірювати в злощасних умовних одиницях? Чому Симоненкові "лебеді материнства" відлітають у теплі краї і не повертаються? Невже цього не розу­міють дорослі державні мужі, від яких залежить доля держави в цілому і доля кожного маленького українця зокрема? Розуміють! І деякі, потираючи руки, підраховують, скільки мільяр­дів доларів і євро надходить в Україну від нових емігрантів. Повторюється біблійна історія: ми молимось до золотого теляти, забувши Божі заповіді. Тільки де наш Мойсей, який нагадає українцям про них?!"

На міжнародному форумі діаспори, що цього року від­бувся у Львові, було відзначено найкращі листи дітей емігрантів. Серед переможців: Володимир Зайцев, Ірина Цибах, Євген Кобля, Олександра Хамардюк, Юлія Приймак, Юрій Кешкетій, Юлія Печенога, Ірина Корицька. Крім лис­тів, діти прислали плакати, малюнки, акварелі, і серед них є справжні мистецькі відкриття. Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою, що й був організатором уже другого за чергою форуму, планує до кінця року видати окремою книгою усе, надіслане на конкурс "Діти емігрантів про себе". Щасливої долі цій вистражданій  книзі!