Літературні вправи, зазвичай, не є доцільними, коли йдеться про дипломатію.Та має свої закони і свою мову, часто невтямливу для пересічного обивателя. Відтак життя, побутова практика вдаються до "перекладу" округлих амбасадорських фраз, і деколи з'ясовуємо, що міжнародні документи насправді мали на меті геть не те, про що у них написано.

Європейські устремління України почасти скидаються на "американські гірки", під час подолання яких щомиті можна очі­кувати несподіваного злету чи падіння. Щойно вщухла дискусія про терен, який мав би вписуватися до так званої зони спрощеного перетину кордону, як от знову брюссельські чиновники натякають, що його все ж доведеться звузити до 30 кілометрів.

Далебі, - властивість відомої бальзаківської шагреневої шкіри притаманна не тільки локальним випадкам з прикордонними зонами. Минулого тижня заступник голови Секретаріату Президента Андрій Гончарук натякнув на цілком реальну перспективу перегляду угод про спрощений візовий режим для громадян Євроунії. Мовляв, не всі учасники цього процесу сумлінно дотримуються його правил.

Така, з одного боку, очікувана, реакція продиктована життям. Сотні, а то й тисячі українців навряд чи відчули на власному досвіді й гаманцях преференції, передбачені згаданими паперами. Неаргументовані відмови у візах, завищені тарифи і взагалі відверто дискримінаційне ставлення з боку консульських працівників, - ось неповний перелік вражень від візитів на "іноземний терен" в суверенній державі Україна.

З іншого ж, - так би мовити, представницького боку, - заяву пана Гончарука аж ніяк не можна укласти в контекст, коли офіційний Київ говорить про дуже упевнений поступ на шляху до асоційованого членства в ЄС. Словесна еквілібристика довкола таких перспектив є на­дійним прикриттям того, що насправді нічого не відбувається. Патріотична риторика про Європу і НАТО - гарантів національної безпеки - придатна для абсолютно обмежених типів, натомість вирішувати поважні питання майбутнього будуть, у будь-якому разі, не вони, а діяльна частина вітчизняної спільноти. Цей сегмент чітко усвідомлює, що фатум "асоційованого члена", якщо, звичайно, Київ на те погодиться, висітиме над країною довгі десятиліття і, в найгіршому випадку, зачинить перед нами всі інші європейські брами. Цим статусом могли б тішитися хіба держави африканської півночі, але аж ніяк не найбільша країна Старого світу.

Натомість, із застрашеною російським нахабством Європою варто торгуватися. Але не довкола дріб'язків на кшталт віз, а про принципову дилему - берете нас чи ні? Якщо ні, то перед загрозою Москви Шенгенська зона поступово направду стане схожою на шагреневу шкіру