Цього тижня львівські митники затримали на польсько-українському кордоні добірку німецьких антикварних шедеврів – розкішний настільний годинник із жовтого металу, чорнильницю зі сірого каменю та два підсвічники. Повертаючись зі службової поїздки з Німеччини через митний пост Краковець водій автобуса забув задекларувати коштовну старовину…
Це перший випадок за півроку, коли зафіксували нелегальне перевезення антикваріату. Митники розповідають, що кожного року доводиться мати справу з кількома такими “забудьками”. Торік львівські митники затримали… п’ять нелегальних перевізників старовини. З огляду на те, що Львів вважають другим після Києва містом в Україні за кількістю купівлі-продажу антикваріату, то ці цифри просто мізерні.

Із року в рік зацікавлення вінтажем в Україні зростає. Старі ікони, меблі у стилі бідермеєр та ампір, унікальні скрині та тарілки – на українському ринку їх хоч і не багато, але вони мають своїх колекціонерів та поціновувачів. Навіть знайдена у прабабусі праска на вугіллі викликає щире захоплення у всієї родини, у старих речей своя унікальна історія. Попри те, що з часом кількість того, що продають, суттєво звужується, число охочих його мати та ціна товару тільки зростають.
Сьогодні “Пошта” запитує у читачів, чи намагалися вони продавати або купувати антикварні речі?

Бізнес із багатьма невідомими
Понад 90% усього, що становить інтер’єр львівських кнайп, які облаштовані під старовину, куплене в місцевих антикварних крамницях. Та, незважаючи на позірну доступність львівського антикваріату, ця галузь вкрита вуаллю загадковості та має легкий присмак напівлегальності.
– Жоден антиквар-продавець не розкаже вам, хто його клієнт і яку найдорожчу річ він продав. Клієнти надто важливі у цьому бізнесі, майже всі між собою знайомі, але розповісти широкому загалу про свою колекцію чи про її вартість, не згодиться ніхто. Тихіше їдеш – далі будеш, – розповів “Пошті” пан Богдан, власник львівської антикварної крамниці. – Серед колекціонерів є і депутати, й артисти…
У Львові є близько десяти антикварних крамниць, найпопулярніші експонати у них  – картини, меблі та книги. Як потрапляють сюди речі, антиквари розповідають неохоче, здебільшого кажуть, що їх принесли люди на продаж.
 Користь музеям
Міграція антикварних речей одним поціновувачам шкодить, іншим –  допомагає. Через вивезення цінностей із  року в рік антиквари фіксують усе менше старовини для продажу. За словами львівських антикварів, в Україну майже не ввозять нічого нового, натомість українські шедеври осідають у приватних колекціях. Щоправда, є і винятки. Наприклад, завдяки деяким вилученим на кордоні культурним цінностям фонди львівських музеїв встигли поповнитися низкою унікальних речей…
– У 2007 році фонди Львівського історичного музею поповнили надзвичайно цінним американським столовим сріблом XX століття, збереженим працівниками Львівської митниці від незаконного переміщення через кордон України. Зазвичай раритет передають Львівській галереї мистецтв, Національному, Історичному музеям та Музею історії релігії. Власне вони й зберігають більшість історичних та культурних цінностей, переданих митниками, – розповів “Пошті” Роман Макар, керівник прес-служби Львівської митниці.
За його словами, наприкінці минулого року під час митного огляду міжнародного поштового відправлення, яке надсилали зі Львова у Великобританію, працівники Львівської митниці знайшли бандероль із трьома іконами. Згідно з висновками експертів, це типові твори народного сакрального мистецтва високого рівня, які становлять історико-культурну та музейну цінність. Проведення експертизи у таких випадках – звична річ. Якщо у митників виникають сумніви щодо цінності предмета, вони його вилучають і передають на експертизу, що встановлює їх історичну цінність і вартість. Якщо експертиза виявляє історичну цінність цих предметів, справу передають до суду, а там вирішують, чи притягувати перевізника до кримінальної відповідальності.
Проблеми
на кордоні
За словами Галини Шумської, начальника територіального відділення Держслужби контролю за переміщенням культурних цінностей через кордон України, існує багато плутанини у перевезенні антикварних речей. Найчастіше люди опираються на те, що критерієм антикварності є дата створення речі – антикварними вважають речі, виготовлені до 1950 року, але й тут є свої винятки. Є низка історичних цінностей, які були створені після 1950 року, але на них поширюється заборона щодо вивезення за межі держави: це культурні цінності, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання, включені до Національного архівного та Музейного фондів України.
Усім зацікавленим мистецтвознавець радить перед поїздкою за кордон перевірити на сайті Державного митного контролю України, які речі можна вивозити, а які ні. Інша проблема – відсутність на кордоні мистецтвознавців. Під час перетину кордону шедевр мав би оцінювати мистецтвознавець, який і визначає коливання мита. Однак на Львівщині фахівців, які можуть оцінити істинну вартість речі, вкрай мало. Тому й трапляються випадки, коли туристів часто повертають в Україну, аби дістати дозвіл на вивезення картин, куплених… на львівському “Вернісажі”.
Володимир Сколоздра,
начальник відділу художньо-архітектурного оформлення міста Львівської міськради:
– Я не продаю антикварних речей. Якщо щось і купував, то ці речі мені як рідні, і здійснити таке з ними не можу. Мені дуже подобаються старовинні речі, вони не є тематичними. Серед антикваріату в мене є старовинні годинники, бронзові скульптури, старі картини та ікони. Я їх дуже ціную.

Ігор Губіліт,
керівник громадянської організації “Підкова”:
– Ні, не намагався ані купувати, ані продавати. Адже потрібно бути фахівцем, розбиратися в цій галузі, щоб відрізнити справжню, якісну річ від підробки. Та й хороша річ дорого коштує... А я на даний момент не маю наміру викидати кругленькі суми на антикваріат. У мене є набагато важливіші речі, в які я вкладаю гроші.

Вардкес Арзуманян,
ресторатор:
– Я завжди купую антикварні речі. Це, зокрема, рідкісні меблі, які ми використовуємо в інтер’єрі ресторанів. Ми спів­працюємо з дизайнерами і часто на їхнє замовлення звертаємося до антикварів у пошуках чогось цікавого, незвичайного… Проте ми купуємо й речі, які не можна назвати просто “антик­варними” чи старими. Це безцінні шедеври, так би мовити, колекційні зразки.

Петро Радковець,
екскурсовод, львовознавець:
– Ну, бажання були і намагання також. Оскільки моя робота пов’язана з історією, стараюся всіляко підтримувати свій “антикварний” імідж різними дрібничками. Це, зокрема, годинник – цибулька на поясі, певні елементи одягу та й антикварний спосіб підкручення вусів. Узагалі, люблю різні речі, пов’язані зі старим Львовом… А в антикварний магазин частенько навідуюся просто так, як у музей…

Тарас Кук,
львів’янин:
– Мені доводилося мати справу з антикварними речами – підбирали для київського керівництва компанії старовинні люстри, креденси, скрині. У центрі міста є кілька антикварних крамничок, з якими зручно працювати – і речі цікаві, і ціни гнучкі (якщо є вміння торгуватися, ціну можна знизити на 15-20%). Мій керівник вирішив обставити будинок в українському стилі. Як виявилося, у Львові антикварні речі значно дешевші, ніж у столиці. От тільки важко було їх туди відправляти, адже старовинні речі дуже тендітні і крихкі.