На Вашу думку, чи є досі в Україні трудове та сексуальне рабство?

 Держдепартамент США оприлюднив щорічну доповідь про нелегальну торгівлю людьми у світі. Найбільш вразливими державами названі Конго, Північна Корея, Саудівська Аравія, Іран. Україна ж належить до держав, де для боротьби з цим явищем докладають певних зусиль, але вони не є достатніми. “Україна залишається джерелом, транзитною країною та місцем призначення жертв примусової праці та сексуальної експлуатації”, – йдеться в документі.
Так, американські дослідники проблеми вважають, що українці стали жертвами експлуатації у 38 країнах світу, зокрема в Росії, Туреччині, Німеччині, США, Польщі. Жінок, як і раніше, змушують займатися проституцією, бути хатньою прислугою, експлуатують у текстильній та інших галузях легкої промисловості,
а дітей змушують жебракувати.
У доповіді зазначено, що більшість українських чоловіків, які стали жертвами торгівлі, змушені працювати за невелику зарплату в Росії та інших країнах насамперед будівельниками,
у сільському господарстві або моряками.
Ба більше, представники міжнародних організацій, як-от ОБСЄ, неодноразово заявляли про те, що набирає обертів торгівля людьми в межах України. Тобто, українці експлуатують своїх співвітчизників. Так, щороку, за словами менеджерів проекту ОБСЄ в Україні, жертвами торгівлі в самій країні стають понад 30 тис. громадян. Це насамперед трудове і сексуальне рабство.
Нині “Пошта” запитує читачів, чи є досі, на їх думку, в Україні трудове та сексуальне рабство?

Єпископ Євстратій (Зоря),
речник Київської патріархії (УПЦ КП):
– Безперечно, таке явище і така загроза існує і в Україні, і для тих, хто виїжджає за кордон. Особливо, зважаючи на важку економічну ситуацію, коли людина від безвиході хапається за соломинку. Мільйони людей шукають роботу поза місцем проживання. Тому ймовірність зустрічі з шахраями дуже висока. Зловмисники пропонують привабливі перспективи, їх мета – не дати приводу для підозр, подолати будь-які сумніви. До того ж  правова система України дуже слабка, поширена корупція навіть серед тих, хто мав би захищати права та свободи людини. Також українська держава не належить до числа впливових ні у світовому, ані в європейському масштабі, а, відповідно, не гарантує права своїм громадянам за кордоном.
Тому насамперед потрібно створювати належні умови для ведення бізнесу та забезпечення українців достойною роботою. Бо що кращі умови в Україні, то менша потреба мігрувати чи виїжджати. Також громадяни, які шукають заробітку, мають зберігати пильність, обережність та тверезий підхід. Людина від початку має знати, що може натрапити на шахраїв. За найменшої підозри краще відмовитись від привабливої пропозиції. Виїжджаючи, завчасу продумувати способи зв’язку з рідними та близькими, щоб із найменшого приводу бити на сполох. А потрапивши у скрутну ситуацію, не боятися контактувати з місцевими правоохоронними органами, яким можна значно більше довіряти, ніж в Україні. Навіть перебуваючи в країні нелегально, ліпше бути депортованим, ніж терпіти.
Головне – навіть у найгіршій ситуації не втрачати тверезості мислення та надії на Боже милосердя, звертатися з молитвою до Бога та вірити, що Господь допоможе. Я переконаний, що Він вислухає і пошле визволення, адже Бог сильніший за будь-які обставини.
Катерина Рибачок,
начальник відділу праці Львівської міськради:
– Рабство існує і у Львові. Це стосується наших працедавців, того, як вони використовують робочу силу, нехтують правами своїх працівників, беруть на роботу людей і не оформляють трудові відносини, не надають жодних соціальних гарантій. Адже людина, яка працює і не оформлена на роботі, не має трудового договору, трудової книжки, позбавлена права захищати свої інтереси у суді, може бути незаконно звільнена, не має права на соціальну відпустку, відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, може не отримувати двічі зарплату, як це передбачено законодавством, втрачає трудовий та страховий стаж. Я вважаю, це також трудове рабство. Тому що рабство – це використання людини, це присвоєння якихось її прав і нехтування ними. Таких випадків у Львові є багато. Трудове рабство досі існує в Україні.
Щодо сексуального, то, напевно, є й такі випадки. Наприклад, українські жінки, виїжджаючи за кордон із надією працевлаштуватись, потрапляють і в трудове рабство, і в сексуальне. Конкретних випадків я не знаю. Тільки те, що висвітлюється в новинах.
Любов Максимович,
голова “Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”:
– Економічна криза спричиняє проблему трудового та сексуального рабства в Україні. Сьогодні Україна є не тільки країною-постачальницею живого товару, але і країною, де існує трудове та сексуальне рабство. У нашій державі все частіше потрапляють у пастку торговців людьми. Найбільш поширені випадки перевезення селян до великого міста чи до курортних територій з метою трудової чи сексуальної експлуатації або примусу до жебракування. Слід пам’ятати, що вербувальники завжди пропонують привабливі пропозиції. Самі цього не знаючи, посередниками у злочинних торгових схемах часто стають рідні, друзі та знайомі.
Ірина Магдиш,
культуролог, редактор
журналу “Ї”:
– Я безпосередньо з прикладами сексуального та  трудового рабства не стикалася. Але те, що  у нас існує дискримінація на гендерному рівні, можу сказати однозначно. Це можемо спостерігати на особистісному рівні,  також на прикладі стосунків працівник – працедавець. Це речі, з якими справді стикаємося щодня, і їх треба виправляти.