Нещодавно у Бельгії було заарештовано 55-річного чоловіка на ім'я Ломмеманн, якого газети назвали "найгіршим серійним злочинцем у кримінальній іс­торії Норвегії". Мультимільйонер і батько двох дітей виявився педофілом - він просив незнайомих дітей на вулицях "пошукати щось у його штанях". І хоча ця стратегія виглядає не надто хитромудро, вона виявилася дуже ефективною і не раз допомогла злочинцеві досягнути мети. Цей випадок, безумовно, зацікавив би знаменитого французького комісара Меґре, "батько" якого, бельгійський письменник Жорж Сіменон, безперечно, належить до найпопулярніших у світі авторів. І не тих, чиї книги найчастіше рецензують чи купують у подарунок, а тих, кого справді читають. Такою народною любов'ю він завдячує насамперед своєму персонажеві - комісару Меґре. Цей знаменитий паризький детектив став головним персонажем 103 детективних романів та оповідань.

На противагу своєму нервовому і дивакуватому творцеві, Меґре має натуру спокійну і раціональну. Він не поспішає з кайданками до підозрюваного, а примушує того видати себе, і для досягнення мети застосовує складні і психологічно витончені стратегії.

Цей типаж зовсім не схожий на модних нині героїв детективного жанру, в якому панує мода на ламання усіх табу. Його стратегія - це вибудовування пасток, тонке вивідування, вистежування і уважне вислуховування на допитах, а розв'язки його розслідувань завжди філі­гранні і позбавлені зайвої плакатності.

Цей комісар розслідував рекордну для книжкового детектива кількість злочи­нів - 75 (!), його чи не найчастіше з усіх наслідували, а історії про нього екранізували. Появою він завдячує втомі свого творця від дріб­ного літературного заробітчанства. "Уже протягом певного часу я відчуваю, що настав кінець мого учнівства, під час якого мені довелося написати незліченну кіль­кість оповідань та дешевих романів під п'ятнадцятьма чи шістнадцятьма псевдонімами", - писав у своїх нотатках Сіменон, який у літературному продукуванні був настільки ж невтомним, як і в "біганні" за спідницями.

У 1929 році він сидів у кафе голландського міста Дельфт і раптом уявив собі портрет майбутнього комісара: "Здається, я випив перед тим одне-два, а можливо, і три малих пива, а до них ще чарку горілки. А десь за годину, крізь дрімоту, чітко побачив перед собою масивну нерухому фі­гуру чоловіка, схожого на комісара по­ліції. Протягом решти дня я додав йому ще кілька деталей: люльку, капелюха і товсте пальто. А оскільки на­дворі було зимно, то я поставив у кабінет комісара теплу пічку. Наступного дня, до обіду вже був готовий перший розділ, а до кінця тижня - перший роман про комісара Меґре". 2009 року комісарові виповниться 80.

Перечитувати ці романи надзвичайно приємно. Меґре, здається, завжди зі сво­єю незмінною люлькою. Ко­мір його сорочки часто дряпає шию. А кабінет 45-річного комісара на набережній Орфевр обставлений із майже злиденним аскетизмом - піч, шафа, географічна карта, рукомийник. Волосся комісара густе і темне, на скронях уже почало сивіти. Його постать масивна, але він дбає про свою зовніш­ність і носить речі, пошиті з якісних тканин, щоранку голиться і доглядає за руками. Він одружений із фантомом на ім'я мадам Меґре (за своєю анонімністю схожою на місіс Коломбо), але дітей у них немає.

У нього була звичка непомітно стояти у кутку кімнати, уважно дослухаючись до розмов, і ця звичка дратувала деяких його колег. Постать свідчила про певність себе, але не зневагу до оточення, він рухався усім ті­лом, ніби був витесаний з каменя. У його погляді завж­ди відчувався спокій, він дивився на злочинців з таким виразом обличчя, ніби дослухався до польоту джмеля.

Але найцікавішою у всіх розслідуваних ним справах, безумовно, є особлива кримінальна філософія комісара. Меґре стверджує, що у кожному злочинцеві завжди заховані двоє - людина і гравець. А зловити його найлегше тоді, коли одна з цих властивостей змінює іншу. І Меґре завжди вичікував мо­менту, коли у гравцеві прокидалася людина і проявляла себе.

Педофіла Ломмеманна було знайдено завдяки аналізові ДНК. Такої можливості в аналітика Меґре не було. І якби він розслідував цей випадок, то обов'язково застосував би свою теорію і чекав би, аж у хворій особистості злочинця проявляться людські риси. І, звичайно, викрив би Ломмеманна, залишившись таким же сумним і похмурим, яким ми його пам'ятаємо. Адже він, як ніхто, усвідомлював, що рано чи пізно людина знову поступиться місцем гравцеві  і злочинець повернеться до свого.

Сьогодні, 4 вересня, ми­нає 19 років від дня смерті письменника.