Чи сформована, на вашу думку, нині в Україні національна ідея?

Упродовж останніх двох місяців в Україні пожвавились дискусії щодо минулого, погляди на яке й досі нас роз’єднують. Вивішування на будівлях держустанов прапорів, які не є національними символами; масштабні святкування перемоги з обов’язковою ходою по Хрещатику з портретом Сталіна; прийняття в парламенті заяви про недопустимість порівнювання комунізму із нацизмом. Усе це вказує, що немала частина українців досі живе ідеями радянської держави (зокрема, голосуючи за лобістів цих ідеалів).

При цьому більшість соціологічних центрів фіксує помітне зростання протестних настроїв серед наших громадян. От тільки готові вони боротись проти влади, а не за ідею. До того ж найбільше бояться українці утисків економічних прав та інтересів, як-от урізання зарплат, соціальних допомог. Це природно, проте є чимало сумнівів, що бодай десята частина налаштованих відстоювати величину гаманця протестуватиме проти вступу до Митного союзу чи поглинання газотранспортної системи сусідньою державою. Хоч ці випадки у довгостроковій перспективі значно суттєвіше вплинули б на добробут українців.

Усі перелічені парадокси лише показують, що на двадцятому році незалежності українська нація потребує обговорення ідеї, яка б об’єднала усіх без винятку громадян нашої держави.

Сьогодні “Пошта” запитує читачів, чи сформована, на їхню думку, нині в Україні національна ідея?

Ярослав Кашуба,
виконавчий директор відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області:

– Яким би не було визначення української національної ідеї, для мене це передусім – консолідація нації для певних здобутків. Одне з головних завдань національної ідеї ми виконали – здобули свою власну державу. Давно час переходити в іншу фазу консолідації нації, потрібно вже не здобувати, а будувати, розвивати, досягати нової мети як незалежна держава. Давайте згадаємо, яким слабким був Китай або якою була післявоєнна Японія. Ці країни займають тепер перші місця у світі за силою своїх економік і рівнем життя громадян. Їхні ідеї зуміли стати сильними, консолідувати нації і досягнути поставленої мети. Тому відповіддю на те, чи має Україна національну ідею, є питання – хто є чи стане головним носієм української ідеї, хто її пропагуватиме – еліта, політичні партії, громадські організації, влада, ЗМІ? Думаю, нове покоління української молоді, яка народилася уже в незалежній Україні і яка власне стане невдовзі УКРАЇНСЬКОЮ елітою.

Ірина Ключковська,
директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ “Львівська політехніка”:

– Незабаром українці в Україні та світі святкуватимуть день, який мав би стати найважливішим для кожного з нас, – 20-річчя незалежності нашої Держави, день, за який віддали життя мільйони, пройшовши пекло тюрем та заслань. За цю свободу поклав своє життя мій дід Федір Кузик, мій дядько, 18-річний юнак Ігор, та моя родина. З цього пекла вийшли живими лише двоє – моя мама та бабця. І таких – мільйони. Здавалося б, що тепер треба лише засукати рукави і працювати для розбудови землі, на якій нам судилося народитися і жити. Я глибоко переконана, що це становить суть і сенс національної ідеї нашої Держави – розбудова та утвердження європейської України, незалежної ні від східного, ні від західного сусідів, де кожен почуватиметься вдома, звідки не треба буде виїжджати по шматок хліба у чужі краї, залишаючи дітей та батьків. Національна ідея України – це побудова такої Держави, у якій мій внук і мільйони дітей зможуть сказати: “Моя країна, моя Держава, моя мова – найкращі”. Лише тоді по-справжньому упокоїться прах тих, хто загинув за Україну, і нам не буде соромно дивитися в очі воїнів УПА, а серця наші переповняться гордістю.

Ігор Юхновський,
історик, екс-голова Інституту національної пам’яті:

– Національна ідея фактично полягає у тому, щоб усі консолідовано, згуртовано будували суспільство, в якому чинна Конституція. Не треба думати про національну ідею як про щось таке, що витає в повіт­рі і є незрозумілим. У такому випадку ми ніколи не схопимо цієї ідеї. Я вважаю, що національна ідея є будівництвом держави, згідно з Конституцією цієї держави. У нас є Конституція і закони, які маємо виконувати. Якщо так і буде, то це означатиме, що національна ідея втілюється.

Українців насамперед об’єднує певна історична пам’ять. Завдання держави – створити таку пам’ять, яка б об’єднувала і консолідувала громадян. Передусім самі українці мають визнати, що українська нація є титульною в державі, а ті атрибути, які характеризують українця як націоналіста, мають стати загальнодержавними. Українець-націоналіст – це той, хто визнає державну мову своєю, визнає символи держави, Конституцію, це той, хто добровільно підкоряється владі держави і свідомо виконує її вказівки і керівництва. Усе це разом і є національною ідеєю в дії.

Тарас Возняк,
політолог, культуролог, філософ, засновник та головний редактор Незалежного культурологічного часопису “Ї”:

– Національна ідея в Україні досі не сформована, бо, якби вона була сформована, то існувала б українська політична нація, яка б об’єднувала всіх громадян навколо спільного завдання. Національна ідея – це не завжди якісь національні танці, вишиванки… Національна ідея сучасної Естонії – це Skype, система спілкування в інтернеті. Національна ідея Фінляндії – це Nokia.
Яка може бути національна ідея України в цьому контексті? Національною ідеєю українців може бути земля, пов’язана з вартістю продуктів харчування, яка постійно зростає, і харчової кризи нам не уникнути. Якщо українці це зрозуміють, то не дадуть розікрасти ґрунти, на яких живуть, якщо ж ні, то такому народу залишається тільки лягти на крило і полетіти у вирій, бо на цій землі житимуть чужі люди.

Оксана Кристиняк,
львів’янка:

– На мою думку, національна ідея – це вираз національних інтересів та почуттів, форма духовного самоусвідомлення, показник того, як народ усвідомлює себе, свою роль і місце у світі. Відколи Україна здобула державну незалежність, національна ідея перейшла в нову фазу консолідації нації. Настав час не здобувати, а будувати, розвивати нашу незалежну державу. Вектор розвитку залежав від того, хто став носієм української національної ідеї – еліта, політичні сили, партії, громадські організації, держава, ЗМІ? І оскільки еліту повністю винищив радянський режим, національною ідеєю почали спекулювати ті, хто насправді нею переймається задля своєї вигоди чи власних інтересів. Наші співвітчизники, здійснивши патріотичний, національний здвиг 2004 року, тепер і надалі прагнуть консолідації нації, об’єднання українського народу та втілення своєї національної ідеї. Хоча, я переконана, народ уже давно об’єднаний, тільки знаходяться сили, які спекулюють на роз’єднанні, бо їм так вигідніше отримувати дивіденди.

Тарас Чолій,
директор музею “Територія Терору”:

На мою думку, національної ідеї в Україні нема. На це є багато причин. Одна з них – низький рівень моралі суспільства, також велика різниця між багатими і бідними. 70 років тому ми мали національну еліту, людей, які у випадку будь-якої війни йшли і воювали за цей народ. На жаль, сьогоднішня так звана еліта воювати за народ не піде. Всі українці хочуть бути успішними, щасливими, але один одного не розуміють і не чують. І поки в суспільстві ця різниця буде великою, поки багаті не будуть розуміти бідних і вирішувати спільно загальні проблеми, національна ідея не зможе сформуватися. Немає чинників, які б об’єднали людей, зробили їх рівними між собою у правах і обов’язках.

Наразі національною ідеєю називають пережитки, історичні наслідки, які до нас дійшли, відгомін інших історичних епох. Сучасного потужного розвитку в Україні ми не спостерігаємо. У певних колах, середовищах поширюються нові творчі ідеї. На жаль, цих людей ніщо не об’єднує в глобальному контексті. Тобто немає відповіді на питання: яке призначення України? Який наш шлях і як ми маємо ним іти? Чи має бути одна Церква, одна мова? Є різні фактори, які роз’єднують народ. Влада цьому сприяє, бо вигідно керувати роз’єднаними людьми, які не можуть сформувати спільної ідеології. В кожного середовища є своя, але непродуктивна. Загальна картина доволі сумна.

Богдан Юрочко,
журналіст:

–  Національна ідея (у тому розумінні, яке у нас існує) може бути приводом для дискусій тільки у незрілих суспільствах. Дуже вже по-дитячому – вважати, що коли я одягну отаку мазепинку, приклею отакенний оселедець чи, навпаки, пошию червоний прапор і начеплю будьонівку, то це щось змінить. Взагалі-то, чіткого визначення національної ідеї не існує. Вона мала би бути якимось спеціальним загальнозрозумілим засновком, який би об’єднав націю у межах держави. Нація мала би беззастережно поділяти її, намагатися втілити в життя. Фігурально кажучи, дивитися в один бік. Яка національна ідея у Франції? У Брунею? У Нікарагуа? Чи є вони, і якщо так, то чим вони між собою відрізняються? Якщо і є, то мало чим відрізняються. Ті їхні ідеї, напевно, полягають у тому, щоб країни були сильними, розвиненими, а нація – здоровою, щасливою та багатою. Все. Більше нічого для національної ідеї не потрібно. Що заважає Україні мати таку ж національну ідею? Певно, те, що її треба втілювати. Національну ідею на кшталт “Бандера, УПА, незалежна Україна” втілювати не треба – Україну ми вже маємо. Так само, як є безглуздям національна ідея “Сталін, СРСР, спасібо дєду за Побєду” – це вже було. Національна ідея для України могла би бути сформульована, приміром, двома словами: “Не кради”. Але ж доведеться не красти…