Я не схильний нині міркувати - тим паче, що квапливі оцінки ситуації, яка ще не визріла доконечно, ризикують бути визнаними фразерством, - отож не висновуватиму, хто має більше рації у столичному владному клінчі. Злива аналітичних бадань і поверхових емоцій дає читачеві певну картину того, що відбувається.

Натомість спробую поглянути на ментальні мотиви головних фігурантів справи, тим паче, що вони, через тяглість перебування Ющенка, Тимошенко і Балоги у полі зору спільноти, є більш-менш твердим ґрунтом для певного роду висновків.

Чого хоче Президент? Еволюційного поступу на шляху демократії, шляхом виборів-перевиборів, перемовин, філософських розумувань, створення мудрих фізіономій, меморандумів, словом, мавпування "європейських стандартів" поведінки західних сусідів. Вони можуть собі це дозволити, їм поспішати нікуди, норми поведінки, суспільної моралі, зрештою, побут і комфорт укладено задовго до того, як усілякі там брауни-меркель-саркозі з'явилися на світ Божий. Ющенко ж, перебуваючи у владоможній зоні комфорту, не може втямити, що Україна, попри свою належність до Європи, - посттоталітарний терен, який вимагає радикалізму, а його мешканці змушені борсатися у злиднях на тлі розкошу "еліти".

Чого хоче прем'єр-міністр? Також демократії та Європи. Але не поволі, "чайними ложками", а вже і негайно. Парламентська республіка - ок! - нумо її проголосимо і - проїхали". Контрактне військо - у чому проблема? - визначимо дату і - вперед! Це називають революцією, яка не передбачає мук сумління, округлих фраз і співчуття до ар'єргарду. Це - безапеляційність команд на марші, це - біле і чорне, свій і чужий. Це, зрештою, гасло: "Мета виправдовує засоби".

Чого хоче глава президент­ського Секретаріату? Нічого, крім збереження власного статусу-кво, який означає значущість "сантехніка" у державних справах, візантійські стосунки у владній вертикалі, присутність "своїх" людей у всіх закутках - від уряду до жеку. Інтриги можливі лише тоді, коли є завіса. Цією завісою наразі для Віктора Балоги слугує Президент. Будь-яка спроба зазіхань на непогрішність особи Ющенка (особи, але не інституту!) трактується як пряма загроза особистому щастю його "сантехніка".

У будь-якому "трикутнику" усі кути - гострі. Але забери один, і геометрична фігура перетвориться на невизначеність, аморфність, безхребетність. Час і досвід згладив у Європі ці гостряки, нам же випало щораз болючіше натикатися на них. Головне розуміти, що це - всього лише досвід. Наш досвід.