Чи вважаєте ви водіїв громадського транспорту Львова ввічливими?

Годі знайти у Львові тему більш заїжджену, ніж історії про те, як жахливо подорожувати містом у громадському транспорті. Чільне місце у цих переказах посідають водії, які чи то знову нагрубили, чи ввімкнули надто гучно музику… Згідно із дослідженнями психологів, люди у транспорті стають більш дратівливими ще й тому, що їхній особистий простір порушено. Відтак водій, який фанатіє від шансону чи смачно затягується цигаркою, стає останньою краплею у терпінні пасажира…

Аби пом’якшити нелюбов городян до того, хто за кермом, водіїв переодягли у білі сорочки. А 1 квітня у Львові стартував конкурс на визначення найввічливішого водія громадського транспорту. Отож, відучора в інтернеті з’явився портал “Пасажири про маршрутки”, щоб висвітлювати взаємини пасажирів і перевізників у Львові. Відвідувачі сайта можуть залишити свої коментарі та дізнатися про те, які маршрути змінюють. Із огляду на зусилля змінити імідж водіїв в очах львів’ян, сьогодні “Пошта”  запитує читачів: чи вважають вони водіїв громадського транспорту Львова ввічливими?

Андрій Антонищак,
голова ГО “Я – львів’янин”:

– Ні, вважаю, що львівські водії не ввічливі. Через те, що вони лаються, хамлять пасажирам, слухають музику під час руху та курять у салоні. Я розумію, що всіх не можна називати хамами, бо є і винятки з правил. Цілком усвідомлюю, що це віддзеркалення реального суспільства, тобто везуть точнісінько такі ж люди, які їдуть. Але, порівняно з івано-франківськими водіями, нашим треба ще повчитися. Нещодавно їздив у громадському транспорті Івано-Франківська і зрозумів, що їхні водії набагато ввічливіші.  

Олег Іваночко,
менеджер з персоналу:

– Я щодня їду на роботу чотирма маршрутками і можу впевнено сказати, що далеко не усі водії цих маршрутів є ввічливими. Багато з них курять у салоні, голосно слухають попсу, сваряться з пасажирами (особливо з пенсіонерами, які мають право на пільговий проїзд). Окрім того, розмовляють по мобільному телефону під час кермування. Якщо вважати проявом ввічливості до пасажирів доглянутість, то й тут повний провал, бо автобуси  дуже часто брудні і запилюжені й усередині, і зовні. Зрештою, бруд – це хронічна хвороба усього львівського пасажирського транспорту. Якщо хамство окремо взятого водія ще можна проігнорувати, вийти з автобуса, тролейбуса або трамвая і забути, то бруд і пилюка залишаться з пасажирами надовго.

Лариса Лугова,
директор Львівської обласної бібліотеки для дітей:

– Моя думка, може, не є надто об’єктивною, бо користуюся громадським транспортом досить рідко, лише у випадку крайньої потреби, зазвичай ходжу пішки. Вважаю наших водіїв досить ввічливими, особливо, порівнюючи з тими містами, де доводилось бувати у відрядженнях.

Не скажу, що все у нас ідеально у цій сфері, але із брутальністю, на щастя, не стикалася. Може, тому, що мало їжджу.

Орест Гриньків,
директор АТП №1 м. Львова:

– Я можу точно сказати, що водії, які працюють на АТП №1, – виховані. А за роботу інших міських водіїв відповідати не можу, хоча їх ввічливість ставлю під сумнів.

Якщо оцінювати ситуацію глобально, то водіям не лише Львова, а й інших міст України бракує культури поведінки з клієнтом, бо пасажир – це людина, яка за свої гроші має отримати якісні послуги. Якщо наше мислення буде працювати у такому напрямку, то і пасажири, і самі перевізники будуть задоволені зі спільної співпраці. Ще одна важлива річ – зустрічати людину з усмішкою, тоді будь-які негативи чи конфлікти просто зникають.

Наталка Сняданко,
письменниця:

– Мені якось завжди хочеться вірити, що всі люди в душі добрі. І навіть коли вчергове доводиться нюхати цигарковий дим у громадському транспорті або чути хамувате: “Проходьте, жіночко, проходьте”, то я теж зазвичай списую це на нелюдські умови роботи цих бідних водіїв. Думаю, якби мені довелося увесь день провести на їхньому місці і працювати водночас касиром, білетером, водієм і автосервісом, я теж, мабуть, зривалася б на деяких особливо нетерплячих пасажирах, які вимагають, аби їм зупинили “саме тут”, попри те, що автобус щойно рушив з місця після попередньої зупинки. Тож я в чомусь розумію наших водіїв і виправдовую їхню манеру одягатися, що свідчить про глибоку депресію, і їхню приреченість у погляді, і все інше. Але так хочеться вірити, що колись і наші водії всі як один одягатимуть білі сорочки і відпрасовані штани, їздитимуть у сучасних комфортних автобусах, де всім вистачатиме місця і повітря, що все буде гаразд і всі будуть ввічливими.