Дехто з освідомлених настійно радить нам шукати компромісу всередині країни, позаяк без нього європейська перспектива виглядатиме примарною. Бо, бачте, тамтешній уклад також базується на компромісі...

Я, боронь Боже,  не проти всеукраїнського порозуміння, навпаки, усіма фібрами душі прагнув би його, і якомога швидше. Однак цілком зрозуміло, що й тут не варто фанатіти, оскільки кожен компроміс, природно, має свої межі. На відміну від нашого гаранта, я до прикладу, не надто вірю у полюбовне примирення ветеранів червоної армії та комбатантів УПА - вимагати його від людей, що створили собі світо­глядну зону комфорту з цілком протилежних ідеологічних конструкцій, безнадійно. Як на мене, достатньо, аби кожен з них по-своєму усвідомив найвищу цінність незалежної України; хай вже не для себе, радше, для внуків, а в решті запитань, то хай воюють собі на "клюмбі".

Порозуміння, компроміс в усьо­му неодмінно припровадить нас до точки, яку ми минули 1991-го, і, до слова, досі не позбулися певних, притаманних тотальному "одобрямсу" рис. Причому навіть із середовищ ліберальних, таких, що претендують на ролі генераторів сучасних ідей, час од часу чуємо знайомі нотки комуняцького репертуару. Варто їм зродитися, бути проартикульованими, і настає час наступної, логічної стадії - пошуку ворогів. Доволі часто ці "супостати" є просто "іншими", але з толерацією  іншості в нас туго.

Тепер щодо Європи. Теза про всеохопний компроміс на захід від Чопа, як становий хребет європейської цивілізації, сумнівна з кількох поглядів. Я свідомо уникатиму проблем "балканського вузла"; варто лише згадати про нинішні Нідерланди, Країну басків в Іспанії чи невгамовних шотландців у межах Сполученого Королівства. Ближче до нас є Польща, там також тертя із західним сусідом - Німеччиною, але то вже предмет Ялтинсько-Гельсінських угод.

А чого вартий ісламський чинник для сучасного Старого світу! Міркую, що, попри сумнівну долю Лісабонського протоколу, вилучена з угоди про європейську конституцію фраза про християнство як основу континентальної ментальності ще довго мулятиме мізки брюссельським бюрократам.

Основа Європи - не компроміс, а терпець у процесі пошуку цього компромісу, локалізація радикальних кроків з намірами облаштувати "все і негайно". Саме тому Євроунія зводиться так довго, долаючи кризи песимізму, боронячись від абсолютно відмінної американської моделі розвитку. З уст європейця ви ніколи не почуєте думки про місію насаджування демократії, він передусім скаже вам про усвідомлений вибір. А ми почули це сакраментальне запитання?