На вашу думку, чи можуть посадити за ґрати Леоніда Кучму?

“Кучму за ґрати!” – це гасло часів акції “Україна без Кучми” нині може стати реальністю. У вівторок, 22 березня, перший заступник генпрокурора України Ренат Кузьмін повідомив, що проти Леоніда Кучми, Президента України у 1999 – 2005 рр., порушено кримінальну справу. “Леоніда Кучму підозрюють у перевищенні влади, наданні незаконних розпоряджень керівництву МВС, які призвели до вбивства журналіста Ґонґадзе”, – сказав Кузьмін. За його словами, під час розслідування справи про вбивство журналіста в окреме провадження виділили справу щодо обвинувачення у вбивстві журналіста Олексія Пукача.

“Під час розслідування основної справи за фактом убивства журналіста відпрацьовувалися організатори, співучасники, можливі замовники.

Саме в результаті цього зібрано достатньо доказів щодо причетності Леоніда Даниловича до злочину – вбивства Ґонґадзе і незаконних дій до журналіста Подольського”, – сказав він. Екс-президентові обрали запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Кузьмін певен, що розслідування справи закінчать найближчим часом.

Сьогодні “Пошта” запитує читачів, чи можуть посадити за ґрати Леоніда Кучму?

Леся Ґонґадзе,
мати Георгія Ґонґадзе:

– Кримінальною справою щодо мого сина Георгія займається вже шостий  генеральний прокурор України. Нею займалися десятки слідчих, десятки парламентських та європейських комісій… І що?! Якби вона була такою легкою, то не тягнулася аж десять з половиною років! Зараз звинуватити Леоніда Кучму в тому, в чому його звинувачують, я не можу. Боляче, що кожен має якийсь політичний інтерес у цій справі. Є люди, а є нелюди! Звинуватити Кучму в тому, що він дав наказ, не можу, бо труп, який лежить у таращанському морзі, не належить моєму синові. Те, що особисто бачила в морзі, не має жодного стосунку до Георгія. Той череп, що мені показували у 2010 році, також не належить моєму синові. Певна: постійно йде підтасування фактів у цій кримінальній справі.

Гервіг Геллер,
славіст, політичний оглядач країн Східної Європи, журналіст (Австрія):

– Справа Ґонгадзе – це свого роду первородний гріх української політики. Його повне і остаточне розкриття й відповідні вердикти суду були б дуже важливим кроком України вперед – зокрема й у плані європейської інтеграції. Однак це порушення кримінальної справи проти екс-президента Кучми схоже на дивні київські залаштункові ігри, зміст яких із далекої Австрії і без інсайдерської інформації не збагнути. На жаль, на тлі найновішої української історії наразі не дуже віриться у незалежність прокуратури і судової системи від політичного замовлення. Але всяке може бути. Надія, як відомо, помирає останньою.

Тарас Стецьків,
народний депутат України, фракція НУ-НС:

– Ще вчора, коли мене про це запитували, був схильний вважати, що це радше дезінформація і чинна влада навряд чи зможе таке зробити. Цій владі Кучма увесь час робив реверанси, Кучма, власне, вивів Януковича в люди – зробив його спершу губернатором, потім кандидатом у Президенти. Це дуже несподівано. Вважаю, що за цим стоїть дуже складна комбінація. Не знаю, чи Кучму зможуть посадити. Цього не знає ніхто, але те, що справа порушена не за фактом, а особисто проти Леоніда Кучми у зв’язку з перевищенням повноважень і віддачею завідомо незаконного наказу міністрові МВС, яке призвело до загибелі журналіста Ґеоргія Ґонгадзе, може свідчити про кілька речей. У такий спосіб влада почала діяти методом тотального залякування всіх, влада дає сигнал, що для неї нема нічого неможливого, що вона готова розправитися і зі своїми, і з чужими. Це означає, що ці люди без гальм. Можливо також, що в такий спосіб намагаються посунути Віктора Пінчука, посягнути на його власність. Можливо, є й інші причини. Але перше, що спадає на думку, – це дуже сильна акція залякування всього суспільства.   

Сергій Смірнов,
громадський діяч, учасник комітету “За правду!”:

– Я не зустрів ще жодної людини, яка б сказала, що серйозно ставиться до кримінальної справи, порушеної  проти Л. Кучми. Є різні трактування – від “реабілітаційного”, щоб поставити крапку в історії звинувачень Кучми, до серйозного бізнес-перерозподілу в Україні. Але, попри всі версії, ніхто не вірить у серйозність намірів, то й вся справа, очевидно, такою й залишиться. Занадто багато було очікувань, слідчих дій, учасників процесів. І чесно скажу: мене непокоїть те, що цю історію з кримінальною справою можуть використати не тільки як реабілітаційну крапку для Кучми, але і як появу  нових версій. Наприклад, чистки в силових органах через погане розслідування, підтасовку фактів тощо і улюблений варіант  останнього часу – “новий несподіваний поворот справи з новими учасниками”. У будь-якому випадку, громадської довіри до результату, яким би він не був, очікувати не доводиться.

Юрій Вовкогон,
магістр політології:

– Хотів би вірити, але оптимізму не вистачає. Теперішня Україна – це тільки нова назва УРСР, що є проектом колишньої совкової партноменклатури, котра навалила повні штани у 1991 році, щоб втекти у периферію від  імовірної революції. Тому Кравчука, Кучму, Ющенка, Януковича відрізняє тільки зов­нішня риторика. Для них засуджувати людей свого кола нема змісту. Хіба через якісь жорсткі фінансові протиріччя. Але таких між сферою інтересів Кучми і Януковича не спостерігалося. Взагалі цією країною керують, як заводом, з якого можна ще щось сперти, поки робітники бухають. А на заводі судити колишнього директора є ознакою поганого тону. Хай краще нидіє на Багамах… Упевнений, що їм тільки спічрайтери можуть нагадати, хто такий Ґонґадзе.