Що не місяць місто помітно додає у довгожданому розвої. І саме про це товариство гомоніло у барі  "Івасик-Телесик". Особливо наголошувалося на розвитку транспорту. Сильно рушили за обрій, звісно, й інші галузі індустрії. Он бачите, зі свого балкона на першому поверсі пан Дроздяк зробив перукарню. Зауважте, головним фризієром гонорово призначив тещу - хай і вона не завжди товчеться в покоях, а її таланти будуть платними. А то цілісінькі дні стриже. Язиком.

Але на транспорті! О, в транспорті успіхи просто запаморочливі. Кіт Фікулькевич ще весною дременув з дому на досвідки та й досі бідака не повернувся - не може перебігти назад вулицю. Так по ній пруть автівки. З'явилось безліч не знаних раніше маршрутів. Нині їх число можна порівняти хіба з кількістю насінин у кошику вільної бізнесовки пані Павлини, що сидить на зупинці з часів перестройки. А вчора Юрасик на своїй вулиці примітив в аварії невелику душогубку, що їхала на смт Щирець. А де він, що то за дивина? Поспитали у вуйка Федора, який знав дуже багато, навіть імена голів облради за останні півсотні літ.  За другою гальбою пива він згадав, що мав там коханку і їздив до неї через Пустомити.

- Щоб ви знали, - підніс вказівного пальця Федір Іванович, - містечко дуже історичне: у ньому колись відкрили, а тепер закрили пам'ятник М.І. Калініну. Такий собі старий хрін з цаповою борідкою.

Рудий вусатий Бодьо хотів розпочати дебати, аби довідатись, що то за один і з якої нагоди встановлювали фігуру. Але вуйко був категоричний:

- А холера його знає! Просто так треба було. Казали, що то як Мічурін.

- Заспокойтесь, пане Федоре. Не можемо ж ми розгадувати всі загадки, які були, є, а скільки їх буде в наших краях! - подав голос слюсар Гайдук. - Он я вчора бачив на розі Стрийської і тої, перейменованої вулиці, автобус на Пном-Пень. Чи, здається, зовсім в іншому керунку...

Товариство потерло потилиці і скроні й вирішило, що тільки пан Зеньо міг би знати, де той Пень. Потягнули "льоси", кому йти по Зеника. А поки що рудий вусатий Бодьо не переставав зачудовано зітхати:

- Боже, яка велика Україна! Де той Щирець, а де Пень взагалі ніхто не знає!

Але його захват за якусь мить урвався. Старий Зеник уже брався за клямку бару, коли його здибав посланий на розшуки гонець.

- Пном-Пень? - перепитав пан Зеньо. - Та це ж столиця Камбоджі, Індокитай. Що, бачили у нас тамтешній автобус? Та ви що?! Туди тільки літаком або через Індійський океан плавом. А інакше - Гімалаї, пустелі, тропічні ліси...

Слюсар Гайдук тим часом клявся, що на власні тверезі очі і т. д., і т. ін. І вуйко Федір, який зрозумів, що ось-ось може початися масакра нового перерозподілу світу, виступив з компромісом:

- Панове, я не кажу, що то був не Пном-Пень, але я сам бачив, що нашою вулицею вже з тиждень їздить маршрутка на Пнікут. І така ж забрьохана, ніби волочилася лісами та пустелями...

- А де той Пнікут? - почулося запитання.

- Де-де? - передражнив невігласа Федір Іванович. - Для неуків пояснюю: Пнікут на дорозі між Самбором і Мостиськами, відразу за Буховичами.

- Ви тут собі розкошуєте, а люди копають, - почулося з-за гальби кульгавого Зеника.

Я не раз чув з його вуст цю зневажливу фразу. Вона звучала у стінах  "Івасика-Телесика" навіть тоді, коли у щасливих сутінках закладу не збиралось усе товариство. Але якось так траплялось, що особисто я чув нищівний докір весняної чи осінньої години, а може, і в інші пори року, однак саме через нього помилково думав, що за вікном весна чи осінь. І сприймав інформацію пана Зеника за звернення до сучасників на предмет активізації участі у садово-городніх виправах.

- Ви тут розкошуєте... - вирішив повторитись Зеник, але його перебив Юрасик.

- До чого це ви?

- А що, друже, ти не бачиш, як роками, вдень і вночі місто копають і перекопують. І водночас. І скрізь. І без упину. І спробуй вгадати, якою дорогою поїде завтра оця чи ота маршрутка. І чи взагалі поїде. Через це автобуси і шастають чадними зграями найдивовижнішими об'їздами. Ті, що прямують на захід, об'їжджають свої вовчі ями на сході міста, а ті, що прямують на південь...

- Ага, - зрадів слюсар Гайдук, - а кажете, що не може такого бути, аби Стрийською на Пном-Пень. А мо', інакше туди зі Львова не потрапиш.