Посадка європейського апарата “Філи” на поверхню комети, що летить зі швидкістю 135 000 км/год, ознаменувала початок нової ери в дослідженнях космічного простору. 

Мине чимало років, перш ніж ми зможемо усвідомити масштаб тих відкриттів, які будуть зроблені в ході цієї експедиції. Тим часом вчені задають неминуче питання – що далі? 

Журналісти BBC проаналізували усі проекти космічних агентств і виокремили п’ять найнеймовірніших експедицій, які планується здійснити. 

Венеру часто називають зловісною сестрою-близнючкою Землі. Планета схожа з нашою за розмірами, але має токсичну атмосферу з кислотними дощами. 

Тим не менше, наукова команда американського космічного агентства NASA під керівництвом Джефрі Лендіса досліджує можливість відправки на орбіту Венери астронавтів для дистанційного керування планетоходом на її поверхні. 

Плани Лендіса цим не обмежу­ються – на його думку, люди могли б мешкати всередині повітряних куль, що дрейфуватимуть у верхніх шарах венеріанської атмосфери над отруйними хмарами. На висоті близько 50 км від поверхні Венери атмосферний тиск і температура дуже схожі на ті, що спостерігаються в навколоземних шарах атмосфери. 

Гігантська куля, заповнена повітрям, придатним для дихання, буде вільно плавати на цій висоті і не знижуватиметься за рахунок перепаду тисків в атмосфері Венери.

Погода на Титані – найбільшому супутнику Сатурна – вельми схожа на земну, за винятком того, що хмари складаються з метану, який, випадаючи на поверхню у вигляді дощу, формує озера і моря. 

NASA та Європейський конгрес планетарних досліджень незалежно один від одного розглядають можливість висадити на поверхню одного з таких морів плавучий дослідницький апарат. Для цього необхідно вирішити кілька складних технічних завдань. По-перше, Титан покритий товстим шаром хмар, що виключає можливість застосування двигунів на сонячних батареях. Відповідно, доведеться використовувати ядерне паливо. 

По-друге, для пересування по в’язкій поверхні моря на Титані буде потрібно нетрадиційний двигун. Можливо, вибір буде зроблений на користь гвинта, схожого на гвинт у м’ясорубці, який буде бурити рідке середовище. Щоправда, NASA призупинило роботу над своєю програмою, а європейський проект поки перебуває на початковій стадії.

Більш складні відкриття можуть таїтися під крижаною кіркою Європи – супутника Юпітера. Через велику віддаленість від Сонця Європа отримує дуже мало тепла, але не виключено, що під льодом знаходиться вода в рідкому стані, що підігрівається тектонічною активністю в надрах супутника. 

Щоб до неї дістатися, потрібний “кріобот” – апарат, здатний за допомогою теплового впливу прокласти собі шлях крізь лід, товщиною в кілька кілометрів. NASA вже працює над таким апаратом, який назвали “Валькірією”. Апарат нагріває воду за допомогою бортового ядерного джерела енергії і направляє струмінь на лід, розтоплюючи його. Після цього “Валькірія” збирає талу воду і повторює процедуру, поступово просуваючись уперед. 

В ході випробувань на Алясці маломірний дослідний зразок подолав восьмикілометрову товщу льоду протягом року. В результаті програма отримала серйозний приплив фінансування для подальшого розвитку технології. Якщо експедиція відбудеться, вчені сподіваються вперше виявити життя за межами Землі – на їхню думку, теплий океан Європи може бути придатним для проживання.

Якщо посадка на комету представляла собою надзвичайно складну задачу, то програма NASA під назвою “Місія з перенаправлення астероїдів” (Asteroid Redirect Mission) є рекорд­сменом за амбіційністю. Ідея полягає в тому, щоб захопити астероїд і відбуксирувати його на місячну орбіту, де на нього висадяться астронавти, щоб взяти проби ґрунту. 

Як і у випадку з апаратом “Філи”, аналіз ґрунту з астероїда допоможе отримати нову інформацію про походження Сонячної системи. Крім того, в рамках програми планується розробити технологію захисту від метеоритної загрози Землі. У NASA є список з шести астероїдів, потенційно придатних для цілей місії. 

Як саме відбуватиметься захоплення небесного тіла, поки не вирішили; серед розглянутих варіантів – використання гігантського надувного контейнера, в який помістять астероїд. Якщо все піде за планом, прогнозує NASA, програма буде реалізована протягом найближчих 15 років.

Якщо ж експедиції в межах Сонячної системи не дуже вас вражають, то як щодо польоту до Альфи Центавра? “Столітній космічний корабель” (100 Year Starship) – спільний проект NASA і Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA), очікують зелене світло, і можливо, людство вирушить до найближчої до нас зірки поза межами Сонячної системи ще за життя нинішніх новонароджених. 

Принаймні, керівники проекту розраховують на створення необхідних для міжзоряного перельоту технологій протягом найближчих 100 років – таких, як двигун, що працює на антиматерії. Необхідно буде також подумати про заходи із запобігання наслідкам тривалого перебування в космосі для людського організму. 

Враховуючи сучасний рівень науки, шанси на успіх місії бачаться мізерними. З іншого боку, 150 років тому роман Жуля Верна, що оповідає про політ на Місяць, теж, мабуть, здавався його сучасникам лише фантазією – в ті часи не було навіть літальних апаратів, важчих за повітря. Так що сюжет свіжого фантастичного фільму Крістофера Нолана “Інтерстеллар” може виявитися не таким вже далеким від реальності.