Сенсаційна теорія американських учених
Серія вивержень вулканів у середині XIII століття могла бути одним із спускових механізмів малого льодовикового періоду – епохи сильного похолодання клімату в пізньому Середньовіччі і в Новому часі, стверджують американські геофізики в журналі “Geophysical Research Letters”. Згідно з офіційним визначенням NASA, малий льодовиковий період тривав з короткими теплими перервами з 1550-го до 1850 року.
Більшість кліматологів і геофізиків пов’язують його активну фазу з падінням сонячної активності в період від 1640-го до 1710 року, яке дістало назву Маундерівський мінімум. Група науковців під керівництвом Гіффорда Міллера з Університету штату Колорадо виявила одну з можливих причин цього явища – серію вивержень вулканів. Висновку дійшли на підставі вивчення залишків рослин, які збереглися у льодовиках острова Баффінова земля ще й донині. Як зазначають дослідники, багато європейських хронік часів Середньовіччя містять згадки про низку надзвичайно холодних осеней і зим, які знищили врожаї та принесли із собою “Великий голод” 1315 – 1317 років. Після цього настав період різкого похолодання – на північну Скандинавію почали насуватися льодовики, в Італії з’явився сніг, а в Шотландії та Англії взимку почали замерзати річки, чого раніше не спостерігалося.
Американські геофізики вивчили 94 фрагменти викопного моху й дійшли висновку про те, що в ту епоху кліматичні умови різко погіршилися. Потім дослідники проаналізували мінеральний склад льодовикових відкладень цього періоду, здобутих біля берегів Ісландії та островів Канадського арктичного архіпелагу. Ці відкладення вказали на припинення танення льодовиків та їхнє поступове розростання у наступні століття. Початок збільшення льодовиків відповідає за часом заляганню чотирьом шарам вулканічної сірки, які були знайдені в інших ділянках земних надр. За розрахунками дослідників, ці виверження сталися приблизно за 50 років до початку похолодань у тропічній частині земної кулі. Науковці припустили, що саме ці катаклізми стали причиною малого льодовикового періоду. Зі слів геофізиків, поява великої кількості частинок сажі та наступне зниження середньорічних температур повітря порушило роботу течій в Атлантичному океані, які відповідають за перенесення тепла з тропіків у середні широти. Порушення їхньої роботи й стало причиною подальшого падіння температур.
Тим часом багато фахівців стверджують, що у найближчі 20-30 років сонячна активність може різко знизитися, що може призвести до повторення Маундерівського мінімуму. Науковий співробітник Інституту астрономії Харківського національного університету ім. Каразіна Геннадій Марченко також вважає, що через рекордно низьку сонячну активність на Землі може настати новий малий льодовиковий період.
Останні 400 років спостережень за Сонцем свідчать про те, що воно переживає періоди зростання і зниження активності, які змінюють один одного з періодом приблизно в 11 років. У період зростання активності на Сонці значно частіше відбуваються спалахи, з’являються “коронарні дірки” – ділянки з підвищеною швидкістю сонячного вітру – і викиди плазми, які стають причиною магнітних бур на Землі. Головним показником рівня активності є кількість сонячних плям – порівняно темних і холодних ділянок, які утворюються там, де на поверхню зірки виходить могутнє магнітне поле. Плями з’являються частіше при максимумах активності й значно рідше – в разі “спокійного” Сонця.
Попередній 23-й сонячний цикл (їхню нумерацію запровадила в 1750 році Цюрихська обсерваторія) вирізнявся рекордом глибокого мінімуму. Кількість днів без плям стала найбільшою з початку XIX століття. При цьому підйом активності у новому 24-му циклі був дуже пологим, зростання сонячної активності відставало від графіка. Науковці, які вивчали динаміку змін магнітного поля Сонця, виявили, що ознаки, які зазвичай вказують на початок зародження плям нового циклу, відсутні або слабко виражені. На думку дослідників, наступний цикл сонячної активності або затримається до 2022 року,
