Сесію Львівської міськ­ради  у четвер депутати розпочали з молитви – міський голова Андрій Садовий вирішив наблизити народних обранців до Бога. Він звернувся  до голови Львівської архієпархії УГКЦ Владики Ігоря Возьняка з проханням призначити капелана міськради. З 25 листопада ним став отець Орест Фредина (на фото).

– Я вже переконався, що без Божої волі навіть горобець не впаде на землю. Тому й звернувся до депутатів, хай робота, яку вони провадитимуть, буде доброю. Ісус сказав: “Я приніс вогонь на землю”,  і Він хоче, щоб цей вогонь розростався… Праця капеланів  у державних установах не є новою. Як приклад, можна назвати Європарламент, де щосереди правлять літургії. І приблизно  30-40 парламентарів завжди присутні на Службі Божій. Досвід свідчить, що ті країни, де люди не відкинули Господа Бога, досягли високих результатів. Кожну важливу справу потрібно починати з молитви. На мою думку, нашим депутатам капелан потрібен. Це ще один спосіб підняти руки до Бога, звернутися по його допомогу. Молитися разом із урядовими мужами та духовно допомагати їм є справою непростою. Проте сподіваюся, що моє служіння принесе добрі плоди, – сказав “Пошті” о. Орест Фредина. 

Хто такі капелани?

У Львові капелани мали досить великий авторитет. До них зверталися цілими сім’ями по допомогу та пораду у скрутних ситуаціях. Проте капелани найчастіше опікувалися дітьми, військовими чи хворими. Вони звертали увагу на внутрішні проблеми особистості чи спільноти та допомагали виходити із скрутних ситуацій.

Найперше потрібно зазначити, що  капелан – це один з різновидів душпастирської діяльності у Вселенській Церкві. Він проповідує Слово Боже у різних суспільних середовищах, наприклад, у війську, університеті, лікарні, в’язниці, в будинках для сиріт, спец-школах. Та, як пояснює отець Юрій Остапюк, капелан Центру опіки сиріт Львівської Архієпархії УГКЦ, ця  духовна чи богопосвячена особа завжди жертвує себе для інших людей, перебуває там, де “плаче” Бог, і завжди відкликається на різні життєві проблеми. Це щось на зразок спецназу у військовій структурі.

Капелани виконують свою роботу в найскладніших та найбільш проблемних середовищах суспільства. Важливим їхнім обов’язком є вміння застосовувати відповідну методику праці у певному середовищі, де відбувається служіння. Вони бачать проблему і намагаються допомогти, зміцнити віру людини та вести її протягом життя. 

Виховання таких провідників проводять у семінаріях. Як розповідає отець  Юрій, не є до кінця правильним думати, що виховання у семінарії торкає лише сферу духовності. Воно вбирає в себе різні сфери –  психологію, педагогіку, біоетику, історію, філософію. Взагалі семінарія дає можливість підготуватися для служіння у різноманітних середовищах. Є спецкурси, душпастирська практика, організації та спільноти, які відкривають інший світ. Не лише світ парафіяльний, а світ, де йдуть зі зброєю в руках, де відбувають термін за скоєний злочин, де терплять важкі недуги, де ростуть без мами та тата, де виховують та вкорінюють християнські цінності для молодого покоління.

Діяльність церковного “спецназу”

Зараз у Львові є близько тридцяти капеланів, представників УГКЦ. Проте це дуже мала кількість, зважаючи на чисельність жителів у місті. Капеланство, як структура, зростає та розвивається. Також відбувається тісна співпраця між капеланами у різний спосіб. Це, зокрема, спільні акції, соціальні заходи, проекти, конференції.  На думку о. Юрія Остапюка, співпраця повинна бути в будь-якому випадку, адже кожне капеланство, незалежно, в якій ланці воно себе спрямовує, повинно допомагати взаємно один одному у служінні.

Капелани у своїх середовищах намагаються у різний спосіб достукатися до сердець підопічних. Зокрема, проводять розмаїті зустрічі, на яких обговорюють певну проблему. І, зазвичай, ці зустрічі відбуваються в один і той же день та годину. Тему зустрічі визначають самі капелани, тобто створюється певна програма чи курс. Звісно, що сама молодь, чи особи, з якими працюють капелани: діти-сироти, військові, в’язні – не залишаються поза увагою й можуть активно пропонувати теми та наболілі питання.

Молодь потребує Бога

Зараз найчастіше можна зустріти капеланів у вищих навчальних закладах та різноманітних молодіжних організаціях. У багатьох молодих людей, які відійшли від батьківської опіки та перебувають у студентському середовищі, з’являється відчуття вседозволеності та свободи. Проте досить часто вони розчаровуються у дорослому житті і їм потрібна підтримка духівника. Капелан для них не є викладачем, радше порадником чи старшим братом.

Молодь часто звертається із своїми проблемами до священиків. І самі капелани не мають пропагувати конкретну конфесію, а нести Христа та християнські цінності. Для багатьох молодих людей, з якими доводиться спілкуватися, вже не існує міжконфесійної незгоди. Як зазначає о. Юрій, проблеми молодих людей стосуються ідентичності у цьому світі, розуміння себе у цьому суспільстві. Також актуальним завжди залишається питання стосунків між хлопцем і дівчиною, батьками та дітьми. Порушують проблеми дошлюбної чистоти, контра­цептивів, абортів. Якщо брати до уваги дітей-сиріт, або тих, кого позбавили батьківського права, то ці проблеми стосуються самотності, відчуження, самогубства, демонстративності свого “я”, нелюбові, ненависті, байдужості, егоїзму.

Вікторія Листопадська

Андрій Юраш,
релігієзнавець, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка:

 –  Капелан у Львівській міськраді – це не стільки об’єктивне, скільки особисте рішення мера. У певному сенсі це є добре, що є людина, яка може опікуватися та вирішувати багато тих релігійних питань, які постають перед працівниками мерії, перед депутатами і які потребують безпосереднього спілкування із священиком. Оскільки Львів є багатоконфесійним містом, абсолютно логічно було б зробити і наступний крок – запросити капелана і від інших основних церков, які функціонують у місті. Певен: якщо це питання буде висунуте на якесь ширше обговорення, то з цього приводу буде дискусія і у внутрішньому середовищі міськради, і на загальноміському рівні, бо це торкається багатьох. З іншого боку, потрібно зазначити, що капелан відповідає за тих людей, які мають певну закриту сферу, у якій люди потребують священика для самореалізації. Проте ні працівники міськради, ні самі депутати, не є в абсолютно замкнутому просторі, який не дозволяє їм комунікувати з церковними діячами тих конфесій, до яких вони належать.  Тут іде мова про людину, яка стає радником, певною фігурою у відповідному середовищі, яка може впливати на прийняття соціально значущих рішень. І в тому контексті абсолютно очевидним мало бути паритетність і запрошення до цієї нової інституції служіння представників інших церков чи об’єднань.