Українські особливості та німецькі аспекти виховання нащадків: купання, годування, безпека

Народження дитини –  це той трепетний мо­мент, якого з нетер­пінням чекають де­в’ять місяців. А дехто значно довше. І ось, коли маленький крикун удома, у батьків, особливо, якщо це перша дитина, виникають десятки запитань: як? чому? для чого? що робити? У таких випадках молодим мамам допоможуть їхні матері, бабусі чи подруги, у яких вже є свої діти. А тепер порадником батьків стає Інтернет, книжки, журнали про виховання дітей. Та, як виявляється, не все, що пишуть у журналах, варто застосовувати на практиці й не в усіх випадках ваша дитина поводитиметься так, як пишуть педіатри чи педагоги. У подібну ситуацію потрапила львів’янка Оксана Гаврилів (на фото із сином). Коли 8 років тому народився її первісток Северин, то для неї, як і для багатьох жінок, настільною книгою з догляду за ним стала книжка “Моя дитина”, яку дали у пологовому будинку, а також праця Бенджаміна Спока “Дитина і догляд за нею”. Та незважаючи на те, що видання є доволі авторитетне, написане воно ще у 40-х роках минулого століття. Тож молода ма­ма, яка за освітою германістка, доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин, почала цікавитися, як доглядають та виховують малюків за кордоном, зокрема у Німеччині та Авст­рії. Спершу просто читала німецькомовну літературу, а згодом, коли народився другий син Лука, мала можливість особисто, живучи у Відні, ознайомитися з  тамтешніми особливостями виховання дітей.

Свої спостереження, осо­бистий досвід виховання Оксана Гаврилів виклала у книжці “Євробейбі-не­мовлятко. Що варто знати сучасним батькам”.  Про особливості виховання дітей у Німеччині та Австрії, а також про принципові відмінності у догляді за немовлятами у нас та за кордоном “Пошті” розповіла автор книжки.

Харчування

Запорукою розвитку здорової дитини – звісно, є правильне харчування. І найкращим джерелом усіх поживних речовин для маляти є мамине молоко. Якщо ж таке годування неможливе, доводиться використовувати дитячі суміші. Як розповідає пані Оксана, на Заході до півроку, окрім цього харчування, жодного іншого пригодовування не рекомендують. Вже після шести місяців можна давати дитині пюре, але переважно овочеве,  найпопулярніше – морквяне.

– У нас, мабуть, ще з радянських часів зберігається практика пригодовувати дитину кефіром, сирочками. А в Німеччині дітям до року в жодному разі не дають сир, оскільки він містить багато білка, а це велике навантаження на дитячі нирки, – розповідає Оксана Гаврилів. – Від деяких мам часто можна почути, що їхні діти до року вже куштують мало не всі страви, навіть ковбаси, деруни і салати з майонезом. Та європейські фахівці переконані, що до року дитині не потрібне велике розмаїття страв.

До вибору дитячої їжі треба ставитися дуже виважено та ретельно. І не завжди яскрава етикетка на пляшечці є гарантією, що дитинка отримає справді якісний продукт. Щодо фруктових пюре, співрозмовниця радить ретельно читати про їх склад, що дуже часто пишуть дрібними літерами. Найкращі пюре – це ті, в яких 70 – 80% фруктів, а решта крохмаль. А у нас продають і такі пюре, що мають тільки 40% фруктів, а все інше – рисовий крохмаль. Співрозмовниця – прихильниця того, щоб власноруч готувати овочеві пюре чи зупки, адже це також своєрідне виховання: дитинка розумітиме, що корисна і смачна їжа не тільки та, яку можна швидко отримати з пляшечки, але й та, яку треба готувати.

– Мені видається, що тепер йде дуже агресивна реклама дитячого харчування, коли мам переконують, що готувати їжу для дитини – це не сучасно, неправильно. Щось подібне було на Заході у 50 – 60 роках, – каже О. Гаврилів   

Лікування

Кожна матуся й татко хочуть бачити своє маля здоровим, усміхненим, веселим, але так буває не завжди, й діток, які би не хворіли, у нас, на жаль, немає. Що цікаво, підходи у лікуванні в нас та в Німеччині чи Австрії різняться. Там, зокрема, не застосовують противірусних препаратів, а призначають їх тільки тоді, коли є порушення в імунній системі. Не рекомендують німецькі й австрійські педіатри поспішати збивати температуру, навіть якщо вона піднімається до 39 градусів, тільки в окремих випадках й у окремих категорій дітей. У нас температуру радять знижувати, якщо вона піднялася за 38 градусів.  За словами Оксани Гаврилів, незважаючи на всі недоліки вітчизняної медицини, у нас є і переваги. Наприклад, у Відні можна викликати лікаря додому, тільки маючи приватну страховку, в інших випадках доведеться їхати у медзаклад навіть із хворою дитиною.

Купання

У нас зазвичай що менша дитина, то частіше її радять купати – традиційна порада – щодня, а особливо, якщо у дитини чутлива шкіра. А ось віденські педіатри, навпаки, вважають, що купати дитину треба не частіше ніж двічі – тричі на тиждень. І до року дитині, по суті, не потрібні мило, шампунь та інші засоби гігієни.

– У моєї подруги четверо дітей, вона просто фізично не встигала купати їх щодня і через це дуже переймалася, бо вважала, що вона погана мати, бо не може зробити такого елементарного, – продовжує пані Оксана. – А коли їй розповіла, що закордонні спеціалісти не рекомендують так часто купати дітей, то для неї це стало справжнім полегшенням.

Безпека

Дитячий світ має бути безпечним. З цим, мабуть, ніхто не сперечатиметься. Якщо вдома батьки самі можуть подбати про безпеку дітей, наприклад, закрити розетки,  забрати небезпечні речі, то на вулиці, зокрема на дитячих майданчиках, почуватися безпечно можуть далеко не всі батьки та їхні діти. Поламані гойдалки, лавки, неприбрана територія – таку картину можна побачити на багатьох майданчиках. А ось педантичні німці та австрійці до цих питань ставляться дуже прискіпливо. Там щотижня перевіряють гойдалки, дбають про чистоту, прибирають та посипають територію корою.

Крім того, самі батьки дають малюкам більше волі й не опікають їх так, як у нас.

Українські батьки надто оберігають дітей, для малечі створюють десятки заборон: того не бери, цього не роби, туди не йди тощо, – говорить пані Оксана. – Дитина сама повинна пізнавати світ, відчувати його. Кількамісячну дитину у спеціальному кошику можуть поставити на підлозі у кафе, де всі ходять, а малюк, що вчиться рачкувати – “мандруватиме” під столами в інших відвідувачів закладу.

Не так опікують діток і в садочках. Наприклад, у віденських садках діти сплять не на ліжках, а на матрацах, які після сну просто складають у куток. Значно менші присадкові території, де дітки можуть гуляти.

Забобони

Різні повір’я, забобони – це частина культурної спадщини українців. Майже з усім, що відбувається у нашому житті, пов’язані якісь народні повір’я, а різні перестороги та заборони щодо народження дитини знають, напевне, у кожній родині: нічого не давати з дому, поки не хрещена дитина, пов’язувати червоні стрічки, аби не наврочили, а ще “поплювати”. А ось у старій Європі люди не вірять у жодні забобони. Якщо у нас питають дозволу, чи можна подивитися на дитятко, то там навпаки, вважається добрим тоном навіть незнайомій людині звернути увагу й навіть за руку привітатися з малечею. Хоча пані Оксана зауважує, що разом з емігрантами з різних країн (Східної Європи, Балкан) й там починають приживатися різні повір’я.

Підтримка

Маленька дитинка у родині – це сотні запитань, на які молода мама не завжди може знайти відповіді. Десятки журналів, поради педіатрів чи рідних не можуть допомогти. Й коли у книжці йдеться про те, що ваша дитина у якомусь віці повинна спати всю ніч, а дитя майже не спить, чи їсти певні харчі, а малеча відмовляється, мами просто опускають руки. У таких ситуаціях пані Оксана рекомендує побільше спілкуватися з іншими матусями на дитячих майданчиках, розповідати про свої проблеми, тоді виявляється, що і в когось виникали ті чи інші труднощі, які вдавалося подолати. У Німеччині та Австрії дуже популярні групи для мам із немовлятками (“групи мам-годувальниць”): церкви чи муніципалітети віддають мамам приміщення, куди вони приходять зі своїми дітьми, приносять з дому щось смачненьке, п’ють чай, спілкуються, годують дітей грудьми.