За часів незалежності Львів обрав чотирьох міських голів. Перед елекціями наступного, які стартують післязавтра, “Пошта” згадує усіх

Сторінку підготували: Мирослава Іваник, Ірина Цицак, Мар’яна Вербовська. Особливу подяку за сприяння в написанні матеріалу редакція висловлює експертам Ігорю Балинському, Юрію Шведі, Миколі Савєльєву та Роману Онишкевичу. 

Квітень 1990 – липень 1994 – Василь Шпіцер

1971 – 1973 рр. – майстер, старший майстер ВО “Союзенергоавтоматика” (Львів). 

1973 – 1990 рр. – інженер, старший інженер, провідний інженер, начальник сектору у Львівському науково-дослідному радіотехнічному інституті. Автор, співавтор понад 50 наукових робіт, зокрема 25 винаходів.

У 1990 р. обраний депутатом Львівських обласної та міської рад. 

1990 – 1994 рр. – голова Львівської міської ради та міськвиконкому.

1994 – 1995 рр. – начальник управління праці Львівської ОДА. 

З 1996 р. і досі – заступник директора дочірньої фірми “ГАЛ-Дженералтранс”, (Київ). Член КУНу.

З перших уст:

– Це була надзвичайно важка каденція, але низку міських проблем вдалося вирішити. Були погані дороги, зруйновані теплотраси, бракувало громадського транспорту. У той час були жорсткі міжконфесійні конфлікти, проблеми з приміщеннями для церков. Мав бути добрим дипломатом та економістом. Місцеве самоврядування мало обмежені повноваження – усім керував Кабмін. До того ж наші фінансові можливості були обмежені, також  додалася інфляція. Зрештою, транспортну проблему зрушили з місця – у 1994 р. ЛАЗ випустив 14 тролейбусів для Львова. Теплотраси взяли у міську власність, вирішили проблему теплопостачання. Зуміли мирно віддати віруючим храми. Пишаюся, що, незважаючи на провокаторів, не було жодних міжнаціональних конфліктів. Був діалог із нацменшинами, вони отримали приміщення для своєї діяльності. Успіхом вважаю і ліквідацію у квітні 1994 р. райрад у Львові, що дозволило залишити наступникам впорядковану вертикаль влади. Серед невдач – кадрова політика, бо було багато людей, які під патріотичними гаслами нічого не робили або ж погано працювали…

Перший, та не останній

Основне, що можна сказати про Василя Шпіцера, це те, що він започаткував мерську історію демократичного Львова. Йому довелось працювати у нелегкий час розвалу СРСР і спроб України усвідомити себе незалежною країною. Отримавши у спадок радянську модель управління містом, Василь Шпіцер спробував дещо її змінити.

На каденцію Василя Шпіцера припала тотальна “дерадянізація Львова” – від демонтажу пам’ятника Лєніну перед Оперним театром до підняття синьо-жовтого прапора над Ратушею та встановлення пам’ятників Шевченкові, Грушевському, “Просвіті”. Чи не основним його досягненням стало рішення про ліквідацію районних рад у квітні 1994 року. Саме Львів став першим українським містом, що позбулося цього радянського стадку. Каденція першого очільника міста запам’яталась львів’янам також початком приватизаційних процесів у місті, які Василь Шпіцер спробував упорядкувати, запросивши до міста міжнародних експертів, зокрема із Міжнародної фінансової корпорації.

Отримавши місто із морально та фізично застарілою житлово-комунальною інфраструктурою, новому міському голові довелося докласти чимало зусиль для її оновлення. За свою каденцію Василь Шпіцер замінив частину водогонів, побудував  Гамаліївське водосховище, почав ремонти  будинків, частково оновив парк міського громадського транспорту. Щоправда, зважаючи на скрутні економічні часи, те, що вдалося зробити, з висоти нашого часу можна назвати краплею в морі.

Політологи називають мерство Василя Шпіцера найскладнішим з трьох причин: по-перше,  він брав участь у дострокових виборах після смерті надзвичайно харизматичного Богдана Котика; по-друге, це був час розпаду Радянського Союзу, а отже і економічних та інфраструктурних катаклізмів; по-третє, першому львівському міському голові довелося працювати в абсолютно нових умовах, не маючи прикладу ефективної моделі управління містом. 

Червень 1994 – квітень 2002 – Василь Куйбіда

Народився 8 травня 1958 року в м. Інта, Республіка Комі, РРФСР.

1975 – 1980 рр. – навчався у Львівському державному університеті ім. І.Франка, на факультеті прикладної математики та механіки.

1983 – 1986 – аспірант при інженерно-будівельному факультеті Львівського політехнічного інституту.

1987 – 1990 рр. – провідний інженер інституту “Діпроміст”.

1990 – 1991 рр. – голова  Львівського міського комітету народного контролю, член комітету народного контролю Львівської області, член міськвиконкому.

1990 – 1994 рр. – депутат Львівської міської ради.

1991 – 1993 рр. –  голова комітету контролю Львівської міської ради, член комітету контролю при обласній раді, член міськвиконкому.

1992 – 1995 рр. – навчався у Львівському державному університеті ім. Івана Франка на спеціальному правничому факультеті, спеціальність – правознавство, кваліфікація – юрист.

Вересень 1993 – червень 1994 – слухач Інституту державного управління і самоврядування при КМ України, спеціальність – державне управління.

1993 – 1994 рр. – Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України, магістр державного управління.

Червень 1994 р. – обраний головою Львівської міської ради.

1997 – 2000 рр. – Національний університет “Львівська політехніка”, спеціальність “Менеджмент організацій”, кваліфікація – менеджер-економіст.

2002 – 2005 рр. – віце-президент, професор кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Міжрегіональної академії управління персоналом.

2007 – 2010 рр. – міністр регіонального розвитку та будівництва.

Автор близько 150 статей у галузі математики, економіки, будівництва, теорії управління, правознавства, 10 монографій. Захистив дві кандидатські та одну докторську дисертацію. Кандидат фізико-математичних наук. Доктор наук з державного управління зі спеціальності місцеве самоврядування.

З перших уст:

– Найбільш вагома подія – у 1998 р. Львів прийняли до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. 1999-го важливою подією для міста був і саміт президентів країн Центральної та Східної Європи. Так, президент Польщі сам зібрав усі підписи присутніх керманичів країн на своїй промові, а потім віддав мені, сказавши: “Коли буде вкрай погано, продайте це на аукціоні “Сотбіс”… У 2001 р. гідно зустріли Папу Римського. Цей візит готували чотири роки поспіль. Тішуся, що Львів став “Містом року-1997”. На мою думку, за час каденції вдалося змінити психологію львів’ян – від боротьби “усіх проти всіх” до порозуміння, толерантності та співпраці. Наша команда домоглася змін на краще. Львів першим в Україні зробив замкнуту систему теплопостачання, об’єднавши всі теплові джерела; домовився зі Світовим банком про фінансування робіт на програму поліпшення водопостачання; проклав безшумну трамвайну колію за європейськими технологіями; почав створення ОСББ. За моєї каденції усі райради завершили свою ліквідацію. Шкода, що не вдалося до кінця модернізувати систему теплопостачання та реалізувати програму енергозбереження. 

Патріот у культурному Львові

Після закінчення каденції Василя Шпіцера Львів, очевидно, згадав про своє реноме патріотичного міста. У 1994 році перемогу на мерських перегонах здобуває Василь Куйбіда – виходець із сім’ї політв’язнів, людина, що має харизму, а також репутацію інтелігента і галицького патріота. 

Із-поміж інших міських голів Василя Куйбіду вирізняє подвійний термін перебування на посаді. Львів’яни двічі довіряли йому управління містом – уперше у 1994 році, вдруге – у 1998-му. За словами політичних експертів, фактично можна говорити про існування двох міських голів з прізвищем Куйбіда – це Василь Куйбіда першої і другої каденції. Під час першої каденції пану Куйбіді вдалося стабілізувати ситуацію у місті на соціальному та інфраструктурному рівні, що було особливо важливо після економічних катаклізмів перших років незалежності. Натомість, друга каденція запам’яталася львів’янам радше відсутністю реальних дій. Задекларувавши низку якісних змін, Василь Куйбіда так і не розпочав жодних серйозних інфраструктурних проектів. Політологи переконані, що Василь Куйбіда став заручником власної інтелігентності та виваженості. Його надмірна обережність та політичне загравання з Києвом, де в цей час почалися перші політичні катаклізми, не дозволили провести масштабні зміни.

Загалом, мерство Василя Куйбіди суттєво відрізнялося від стилю Василя Шпіцера. Воно запам’яталося реальними змінами в місті, серед яких: поява малогабаритних автобусів (маршруток), ремонти доріг, заміна теплотрас, початок реставрації пам’яток архітектури тощо. Тож не дивно, що львів’яни вдруге обрали Василя Куйбіду, який під час першої каденції зарекомендував себе як господарник та людина, яка вирішує реальні міські проблеми.

Саме у часи, коли Львовом керував Василь Куйбіда, місто почало виходити на міжнародну арену. До Львова завітали З. Бжезінський та Г. Клінтон. Гучною подією у масштабах Львова став саміт президентів країн Центральної та Східної Європи у 1999 році. Заговорити про Львів світову громадськість також змусив візит Папи Івана Павла ІІ у 2001 році.

Очевидно, найзнаковішою для міста подією часів мерства Куйбіди стало внесення Львова до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. З цього моменту розпочалася нова сторінка розвитку Львова як туристичного міста. Тоді ж у Ратуші почали приділяти увагу реставрації пам’яток архітектури, яких у місті понад дві тисячі. Щоправда, говорити про якусь системність у цьому питанні, на жаль, не доводиться. Гроші на пам’ятки виділялись лише під конкретні події – саміт президентів та візит Папи, і реставрували лише ті будівлі, що були на шляху пересування офіційної делегації. Та й якість тодішніх реставраційних робіт не витримувала жодної критики.

Показовим прикладом управління містом часів Василя Куйбіди є спорудження “Укрсоцбанку”. У той час, коли місто внесли у Список ЮНЕСКО, в самому центрі історичного Львова з’являється будівля, яку згодом охрестять “монстром” або “слоном в крамниці з порцеляною”.

Квітень 2002 – 27 вересня 2005 – Любомир Буняк

Народився 10 лютого 1944 р. у с. Страшевичі Старосамбірського району на Львівщині. Після закінчення школи навчався у Дрогобицькому нафтовому технікумі.

У 1962 р. дістав скерування на нафтоперекачувальну станцію “Карпати” (Сколівський район Львівської області), де пройшов шлях від машиніста до начальника аварійно-ремонтної служби.

1964 – 1966 рр. – навчався у Львівському політехнічному інституті.

1968 – 1971 рр. – навчався у Московському інституті нафти і газу.

У 1972 р. призначений начальником нафтоперекачувальної станції у с. Жулин Стрийського району Львівської обл.

З 1976 р. – головний інженер Рівненського управління нафтопроводу “Дружба”.

1982 – 1986 рр. – перебував у відрядженні в Польщі, де працював начальником пункту “Адамова” нафтопроводу “Дружба”. Далі – повернення на попередню посаду головного інженера управління нафтопроводу “Дружба” в місті Рівному.

1991 – 2001 рр. – гендиректор ДП магістральних нафтопроводів “Дружба” у Львові. У зв’язку з реорганізацією підприємства переведений на посаду заступника голови правління ВАТ “Укртранснафта” (Київ).

2000 р. – захистив кандидатську дисертацію на тему “Контроль температурного режиму транспортування нафти в магістральних трубопроводах з метою підвищення точності комерційного обліку” (Держуніверситет “Львівська політехніка”). Кандидат технічних наук.

Квітень 2002 р. – обраний міським головою Львова.

У вересні 2005 р. таємним голосуванням депутати міськради більшістю голосів зняли Любомира Буняка з посади міського голови, призначивши в.о. міського голови Зеновія Сірика.

Сьогодні не працює.

З перших уст:

– Каденція найбільше запам’яталася характерною позицією львівських депутатів, а також байдужістю та неактивністю львівської громади, зокрема інтелігенції, до справ у місті. Загалом нашій команді вдалося успішно розв’язати багато проблем, які не вирішували роками. У комунальній господарці міста була руїна. Ми ж поліпшили водопостачання та теплопостачання, займалися збереженням пам’яток історичного середовища. Зокрема, саме я підняв питання поліпшення водопостачання у Львові. Досі чомусь вважали, що цю проблему неможливо вирішити. Ми ж її кваліфіковано почали розв’язувати та вирішили на 80%. Водночас шкодую, що за моєї каденції не вдалося розпочати розбудову княжої фортеці Високий замок. Були зроблені археологічні дослідження, виконана проектно-кошторисна документація, виділені Кабміном кошти на будівництво, але депутатський корпус Львівської міської ради, на жаль, не дав розпочати заплановані роботи. Я хотів зробити гідний подарунок городянам до 750-річчя Львова.

“Червоний директор”

Найбільш несподіваним міським головою Львова став Любомир Буняк. Він був настільки нереальним кандидатом, що у його перемогу насправді мало хто вірив. За словами політичних експертів, це був радше програш Василя Куйбіди, “втома від Куйбіди”, який не зумів переконати львів’ян вибрати його на третій термін. На противагу інтелігентному та патріотичному Куйбіді, новий очільник міста був ефективним “червоним директором” періоду СРСР, який, обійнявши бажану посаду, так і не зрозумів, куди прийшов.

Здобути перемогу на мерських перегонах Любомирові Буняку допомогли дві речі: солодка обіцянка забезпечити львів’ян за два роки цілодобовим водопостачанням, а також яскрава передвиборна кампанія, яка сформувала йому імідж доброго господарника. Свою роль зіграла і тодішня політична ситуація. Майбутній міський голова, з одного боку, дистанціювався від політики, а з іншого, заручився підтримкою Віктора Ющенка, який сказав, що на виборах у Львові фактично підтримує обох кандидатів: і Любомира Буняка, і Василя Куйбіду. Не останню роль також зіграла публічна підтримка кандидата Юрієм Шухевичем. Останнє було ще однією несподіванкою для П’ємонту.

Львів’янам пан Буняк запа­м’ятався передовсім невиконаними обіцянками та утопічним проектом відновлення Високого замку. Попри те, що він таки почав працювати над оновленням міських мереж, зокрема водопровідної, суттєво змінити ситуацію з водопостачанням не зміг – обіцяної цілодобової води львів’яни так і не отримали. Водночас, найсерйознішим випробуванням для Любомира Буняка стала Скнилівська трагедія. Попри те, що міська рада не була офіційним організатором авіашоу, а сам екс-міський голова категорично відкидає свою причетність, дозвіл на організацію сумнозвісного шоу дали таки у Ратуші.

За словами політологів, за час своєї каденції Любомир Буняк так і не зміг вловити, як змінилося місто та його мешканці за останні десять років. Він абсолютно проігнорував те, що у Львові почала відновлюватися міська культура та свідомість, притаманна мешканцям міст Центрально-Східної Європи. Натомість сам міський голова не зумів відійти від пострадянського мислення – він приділяв увагу лише господарці, зовсім незважаючи на творення атмосфери міста.

Ще однією особливістю каденції Любомира Буняка було безпрецедентне протистояння міського голови з депутатським корпусом та ЗМІ. Співпраця в стінах Ратуші радше нагадувала співжиття кота та собаки, ніж конструктивне вирішення господарських питань. Останньою краплею стали протести громади проти ідеї міського голови відбудувати Високий замок. Протистояння у сесійній залі досягло точки кипіння і, скориставшись цим приводом, 27 вересня депутати відправили міського голову у відставку. 

із березня 2006 – Андрій Садовий

Народився 19 серпня 1968 року в місті Львові.
У 1987 р. закінчив Львівський технікум радіоелектроніки. В подальшому здобув три вищі освіти. Закінчив Державний університет “Львівська політехніка”, здобувши у 1995 р. кваліфікацію інженера електронної техніки,  у 1997 р. – кваліфікацію економіста за спеціальністю “Фінанси і кредит”. У 1999 р. закінчив Академію державного управління при Президентові України, отримавши кваліфікацію магістра державного управління.
1987 – 1989 рр. – служба у лавах Радянської армії.
Трудову діяльність розпочав у 1989 році, працюючи регулювальником радіоелектронної апаратури виробничого об’єднання “Львівприлад”.
1992 – 1995 рр. – заступник директора Львівського відділення Фонду соціальної адаптації молоді при Кабінеті Міністрів України.
1997 – 2005 рр. – голова ради, голова правління ВАТ “Південьзахіделектромережбуд”.
1997 – 2001 рр. – голова правління Фонду розвитку Львівщини.
2002 – 2003 рр. – директор Інституту розвитку міста, що є видавцем всеукраїнського журналу “Місто”. 
З 2002 року – голова ради ЗАТ “Телерадіокомпанія “Люкс”.
З 2005 року – лідер громадського об’єднання “Самопоміч”.
1998 – 2002 рр. – депутат та голова комісії економічної політики Львівської міської ради.
26 березня 2006 року обраний на посаду міського голови Львова.

З перших уст:

– Каденція запам’яталася дуже великою кількістю зустрічей із людьми – городянами і делегаціями. Добрі люди – це джерело енергії та поштовх до праці. Каденція – це великий досвід і неоціненна школа життя, де потрібно швидко ухвалювати важливі рішення. Під час інавгурації 2006 року дружина сказала: “Є відчуття, що проводжаю чоловіка на війну”. Дійсно – в армії було набагато легше. Поза тим, Львів за ці чотири роки змінився на краще. Тішуся, що громада Львова стала більш єдиною і відкритою. Ми перемогли у боротьбі за Євро-2012 й активно готуємося до чемпіонату. З Божою ласкою нашій команді вдалося вирішити нагальні інфраструктурні питання –водопостачання, освітлення, системну реконструкцію доріг. Великий акцент робимо на промоції міста і розвитку туризму. Приємно, що у 2009 р. Львів визнали найбільш комфортним містом для проживання в Україні, а також  номінували на культурну столицю. За час каденції працюю вже з п’ятим прем’єром та третім губернатором. На жаль, економічна криза далася взнаки. Так, через брак фінансування у 2009 р. не змогли придбати нових тролейбусів. Загалом хотілося б, аби процеси відбувалися швидше і була стабільність.

Суперечливий мер Львова, відкритого для світу

Найскладніше оцінювати діяльність чинного міського голови. По-перше, тому, що каденція досі триває, а, по-друге, передвиборна кампанія Андрія Садового була кампанією великих очікувань, та більшість із задекларованих ним проектів за чотири роки виконати нереально.

Складається враження, що лідер “Самопомочі” йшов до мерського крісла мало не з пелюшок. Осісти в кабінеті Ратуші йому вдалося лише з третього разу. Cадовий перепробував усе: згуртував довкола себе активну молодь, створив Інститут розвитку міста, відтак узявся за найболючішу міську проблему – комунальну сферу. Саме завдяки “Самопомочі”, яка допомагала львів’янам вирішувати проблеми з ЖЕКами, Садовий здобув вотум довіри городян і таки став міським головою.  Однак, прийшовши в Ратушу, за чотири роки він не зумів налагодити роботу ЛКП, з якими боровся як громадський діяч.

Львів часів Садового запа­м’ятається мешканцям міста передусім кількома подіями, які подарувала йому доля і які все ж лягли у його скарбничку. Водночас, кожна з них супроводжувалася гучними скандалами. Святкування 750-річчя Львова, з якого почалося формування іміджу “міста, відкритого для світу”, завершилося звинуваченнями правоохоронців у нецільовому використанні грошей посадовцями Ратуші. Матеріали справи передали у прокуратуру, проте далі розмов справа не пішла.

...Львів виборов право міста-господаря Євро-2012. Однак, переживши першу ейфорію, чиновники не дали ради із завданнями, які постали. Як результат – низка скандалів довкола будівництва стадіону та реконструкції аеропорту.

Саме “за Садового” Львів отримав обіцяне ще Буняком цілодобове водопостачання. Утім складно сказати, хто доклався до цього більше: Андрій Садовий чи Юлія Тимошенко, для якої воно було вдалим піаром перед президентськими виборами. А органи контролю досі рахують, скільки грошей використали насправді, а скільки осіло в кишенях посадовців.

Відзначився Андрій Садовий і в кадровій політиці. Він став першим міським головою, який охоче запрошує на роботу чиновників з інших міст. Водночас підбір працівників Ратуші, очевидно, бажає бути кращим, адже каденція чинного мера запам’ятається і низкою кримінальних справ, у яких фігурували прізвища посадовців різних рангів.

За останні чотири років суттєво зріс сумарний борг міста. На сьогодні кредитні зобов’язання Львова сягнули суми його річного бюджету.

Мерство пана Садового згадуватиметься і протистоянням зі ЗМІ – за каденції Андрія Івановича журналісти комунальної газети “Ратуша” влаштували сидячий протест у приймальні мера. Але, попри конфлікт з “Ратушею”, Садовий налагодив співпрацю з медіа і саме завдяки вдалому піару йому не раз вдавалося недоліки зробити плюсами.

Окремої уваги заслуговує тема співпраці Садового з депутатським корпусом. Чинний мер вміє домовлятися кулуарно. Типовою стала ситуація, коли депутати голосують по-одному, а після коротких перемовин голів фракцій з міським головою різко змінюють свою думку.

Зрештою, що б не говорили про Садового, оцінку його діям на посаді міського голови вже за 50 днів дадуть самі львів’яни.