“Минулого тижня на вул. Лисенка, 3, обвалилася нижня частина балкону, почастішали обвали декоративних елементів” , – читаємо у № 53 “Львівської пошти”  за 18. 05. 2010 р. На жаль, не вчора, і не тільки минулого тижня, падають  і руйнуються балкони та мистецькі елементи фасадів – те, що є обличчям архітектурних споруд. Не краща ситуація і на вулиці Краківській, 26, в самому центрі Львова, де є аварійний балкон, частини якого вже неодноразово летіли на голови перехожим. І таких випадків, на жаль, десятки, якщо не сотні.

Ще у 1981 році з фасаду будинку, що на вул. Театральній, де вхід до пасажу Андреоллі, впала консоль, оздоблена маскою сатира. На щастя – не розбилася, і її з певними зусиллями, за допомогою перехожих,  вдалося перенести до комірчини двірнички. Десь тоді (а на той час уже існував історико-архітектурний заповідник) зародилася ідея створити і спеціальну службу з реставрації (консервації, закріплення) цінних елементів без реставрації самих фасадів, бо на останнє хронічно немає коштів та надії, що вони колись будуть. Але замість того, щоб її створити (і тепер, очевидно, не дійшло б до збивання декору), не стало самого заповідника. Він розчинився в незрозумілому управлінні, хоча постанова Ради Міністрів, на основі якої він був створений, не скасована.

З дитинства пригадую будинок, який ми з мамою називали “слоном”  – № 90 на вул. І Франка. Над цокольним поверхом  – маски слонів; колись їх було 5, сьогодні від одної залишились рештки арматури, а інші чотири – в аварійному стані.  З будинку 15 на  вулиці Галицькій серед білого дня відпав виразний декоративно-пластичний елемент маскарону – такі випадки не поодинокі. Виглядає, що їх не вважають за потрібне облікувати чи здійснювати фотофіксаж – тих, які, як не сьогодні, то завтра, падатимуть нам на голову.  Зрештою, до цієї роботи можна було би залучити студентів – майбутніх  архітекторів та реставраторів.

Львів, на наше щастя, має найбільшу в Україні кількість пам’яток архітектури, цінних споруд та історичних об’єктів, але, на жаль, не має належної професійної пам’ятко-охоронної служби, тоді як набагато менші Жовква чи Бучач такі служби мають. Львівське управління охорони історичного середовища в основному виконує не властиві пам’яткоохоронним службам функції. При підпорядкуванні місцевій владі навряд чи є можливість здійснювати постійний архітектурний нагляд, працювати над архівними та періодичними матеріалами, формувати власну документальну базу. Сьогодні зовсім не популяризують пам’ятки архітектури в засобах масової інформації, не проводять лекційної роботи серед молоді.

У цивілізованому суспільстві прийнято святкувати ювілеї давніх споруд.  Цього року в нас, наприклад, ювілей палацу Корнякта (пл. Ринок, 6).  Йому – 430 років. Кам’яниці венеціанського консула Массарі  (пл. Ринок, 14) – 420,  будинку Фехтера (пл. Ринок, 11) – 110 років.  Кам’яниця Майдашевичівська (пл. Ринок, 35) святкувала би 225 років, а будинок “Дністер”  на вул. Руській, 20, – 105.

Такі заходи набагато більше можуть дати для формування громадської свідомості, зокрема молоді, ніж свято пампуха, кави,  пива  чи інші імпрези, присвячені поглинанню смаколиків при неадекватній поведінці їх учасників.

Ганна  Кос

Про автора

Ганна  Кос, кандидат історичних наук, директор Музею історії НУ “Львівська політехніка”