Урятувати “Львів”
На наступній сесії Львівської обласної ради 29 червня депутати вирішуватимуть долю кінотеатру “Львів”
Питання – залишити кінотеатр у комунальній власності Львівщини чи дозволити його приватизацію – постає перед обласними обранцями вже не перший рік. Монументальна споруда в Стрийському парку могла б стати ласим шматком для підприємців. З іншого боку, в управлінні культури й туризму ЛОДА, а також у постійній комісії Львівської обласної ради з питань культури, духовного відродження, засобів масової інформації та туризму переконані: втрачати єдиний кінотеатр обласного підпорядкування не варто.
Державне комунальне підприємство “Кінотеатр “Львів” створили в 1992 році. “За час свого існування, загалом упродовж 50-ти років, кінотеатр жодного дня не припиняв кінопоказів”, – наголошують у ЛОДА в аналітичному звіті про діяльність кінотеатру. Щорічно тут демонструють понад сто фільмів, при цьому пріоритет мають стрічки вітчизняного виробництва. Проводять фестивалі національного та світового кіно (наприклад, лише вчора завершився Фестиваль європейського кіно). “Сьогодні це ще й єдиний у Львові “соціальний” кінотеатр, – сказала у коментарі “Пошті” начальник управління культури й туризму ЛОДА Галина Дорощук. – Ціни на квитки тут у кілька разів нижчі, ніж у приватній мережі”.
Звичайно, й умови для глядачів у “Львові” суттєво відрізняються від дорожчих кінотеатрів. За тих самих півстоліття з часу здачі кінотеатру в експлуатацію тут не провели жодного капремонту. Хоча зал має найбільший у регіоні екран розмірами 18,9 х 8,6 м, бракує належного звукового обладнання та елементарного комфорту – хоча б нових крісел. Це усвідомлює й керівництво кінотеатру, щороку намагаючись бодай мінімально інвестувати в поліпшення умов. Проте 70% коштів, отриманих від орендної плати (в кінотеатрі функціонують кафе, більярдна, також зал здають у оренду для різноманітних зібрань) повертаються в бюджет. “Коли б нас звільнили принаймні від цієї сплати та бодай частково реструктуризували борг, кінотеатр повністю зміг би заробляти на себе сам – зрештою, ми госпрозрахункове підприємство”, – переконаний і директор “Львова” Михайло Вовчко. Він працює в кінотеатрі від дня його відкриття, пройшов шлях від кіномеханіка до керівника і вважає, що продаж – не найкращий “подарунок” до п’ятдесятиліття установи. “Не варто забувати, що наш кінотеатр – не лише прибуткова установа, але й заклад культури. Чи не єдиний на сьогодні в місті, який пропагує українське кіно, співпрацює з освітніми установами, проводить фестивалі і тримає “соціальний” рівень цін”, – нагадує пан Вовчко.
Проект рішення сесії про приватизацію кінотеатру “Львів” шляхом конкурсу запропонувала постійна комісія Львівської обласної ради з питань комунального майна та приватизації, мотивуючи це передовсім збитковістю підприємства. За словами Віктора Доскіча, голови цієї комісії, кінотеатр вирішили віддати у приватні руки, оскільки вже більше 30 років там нічого не змінюється: не проводять ремонтів, реконструкції, структура не розвивається.
– Не заперечую, що діяльність кінотеатру потребує змін, – говорить Галина Дорощук. –Варто було б зробити більш гнучкий графік кінопоказів, перенісши більшість на вечірній час. А вдень орендувати зал, наприклад, для зібрань чи конференцій. Повернути традицію, коли перед кінопоказами виступали джаз-бенди, камерні колективи міста. Також з огляду на Євро-2012 та реконструкцію Стрийського парку менші приміщення кінотеатру можна було б використовувати як малі кінозали, встановити там екрани для переглядів матчів.
Листа до голови Львівської обласної ради з проханням зберегти кінотеатр у комунальній власності, не допустити його приватизації, а відтак і зміни функцій, вже надіслала і Держслужба кінематографії Міністерства культури й туризму України.
– На жаль, кінотеатр “Львів” кілька місяців тому внесли до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, – розповіла “Пошті” Марія Христинич, голова депутатської комісії з питань культури, духовного відродження, засобів масової інформації та туризму. – На цій сесії хочуть ухвалити рішення саме про приватизацію кінотеатру. Однак наша комісія переконана, що його не можна приватизовувати. Адже це на сьогодні єдиний кінотеатр в області, який пропагує українське кіно, організовує тематичні кінопокази для школярів, демонструє історичні стрічки до пам’ятних дат. Тому ми винесемо на сесію альтернативну ухвалу, яка пропонуватиме винести кінотеатр з переліку об’єктів приватизації, а нинішній борг підприємства у розмірі 149 тисяч гривень, який є на сьогодні перед обласним бюджетом, реструктуризувати на 5 років.
За словами пані Христинич, якщо кінотеатр не віддаватиме 70% своїх прибутків до обласного бюджету, установа буде цілком самоокупною. Тож депутатська комісія пропонуватиме звільнити кінотеатр від цих відрахувань.
– Сьогодні підприємство справді є збитковим, – розповів “Пошті” Микола Бандра, начальник управління майном спільної власності Львівської обласної ради. – Тому депутати пропонують його приватизувати способом конкурсу й радять створити кіноконцертний комплекс. Адже це паркова зона, отже, існує чимало обмежень щодо використання споруди. Основними критеріями вибору переможця буде сума, яку він запропонує, а також сума інвестицій, яку він буде готовий вкласти в об’єкт. Утім, я не переконаний, що приватизація – найбільш вдала ідея, адже “Львів” – єдиний обласний комунальний кінотеатр.
Як запевняють і чиновники, і депутати, наразі жодного претендента на кінотеатр “Львів” немає. Однак вони сподіваються, що після оголошення конкурсу охочі заопікуватися об’єктом і заробити на цьому гроші таки з’являться. Як і в інших випадках, при приватизації цього кінотеатру планують поставити чітку вимогу – “із збереженням основної функції”. Проте й частина депутатів, і директор кінотеатру побоюються, що збережеться вона лише на папері. І невипадково Адже маємо вже такі сумні приклади “збереження”, як приватизовані Галицький центр кіномистецтва, де сьогодні лише крамниці, кінотеатр ім. Т. Шевченка, що час від часу стає штабом різноманітних партій, “Клекіт”-”Міленіум” чи “Галичину” на вул. Виговського, яка й досі світить пусткою. “Зависло в повітрі” питання кінотеатру ім. І.Миколайчука, з яким ніяк не можуть розібратися міські райці. Годі й пригадувати, що в передвоєнному Львові діяло понад 25 кінотеатрів, за радянських часів їх кількість зросла до трьох десятків, а сьогодні є чи не в десять разів менше. Наразі варто спробувати зберегти принаймні їх.
Мирослава Іваник, Лідія Мельник
