Калійні шахти у Стебнику, які ледве не стали зоною екологічного лиха, можуть знову запустити та використати як туристичний і лікувальний заклад

Регіональне відділення Фонду держмайна України у Львівській області 19 травня виставило стебницькі копальні на аукціон. З молотка планують продати 261 будівлю та земельні угіддя площею 383 тисячі гектарів. Однак найціннішими об’єктами є два калійні рудники, в одному з яких пропонують відновити видобування, а інший перетворити на лікувальний заклад. Якщо інвестора знайдуть, то вже за кілька років колишні копальні зможуть використовувати для оздоровлення і згодом заробляти на цьому чималі гроші.

Щоправда, отримавши чималу територію, новий власник змушений  вирішити і багато проблем комплексу. Адже сьогодні шахта № 2 у критичному  стані і загрожує обвалом  у разі потрапляння до неї води. Приток прісної води в шахту постійно збільшується, а в листопаді 2009 року через карстовий канал туди прорвалася річка Вишниця. Тому сьогодні треба якнайхутчіш вирішити, що робити з проблемним підприємством: остаточно законсервувати чи запустити виробництво?

Видобувати калійну руду в Стебнику почали ще на початку ХІХ ст. Після переробки її перетворювали на добрива, кухонну сіль тощо. Однак після аварії, яка трапилася у 1983 році, збагачувальну фабрику, на якій власне переробляли руду, закрили. Відтак під загрозу закриття потрапили і шахти, адже незбагачену руду ніхто не хотів купувати – видобутки різко знизили, а у 2003 році взагалі припинили. Неробочі шахти просто законсервували, однак саме після цього і виникли основні проблеми. У рудник № 2 збільшився притік прісної води, державна комісія визнала його аварійним і вирішила затопити.

Протягом семи років для відновлення виробництва не вистачало коштів, а підтримка копалень у робочому стані без одержання будь-якої продукції лягала на державний бюджет, який не покривав і половини потрібних витрат – із необхідних цього року 18 мільйонів дали тільки шість. Підприємство залишалось у списку стратегічних об’єктів, які не підлягають приватизації. Однак, не давши собі ради, чиновники таки викреслили рудники із цього переліку і у 2008 році віддали управлінню державного майна для приватизації.

Умови для інвестора

Згідно з умовами аукціону, інвестором може бути підприємство, яке протягом останніх двох років проводить стабільну господарську діяльність. Учасники аукціону зобов’язуються  не допустити утворення заборгованості із заробітної плати працівникам, а також вирішити екологічні проблеми. Майбутній власник повинен зберегти основний профіль діяльності, розвивати підприємство і спрямовувати його на основну діяльність та випуск кінцевої продукції.  

–  До претендентів, які зголосяться взяти участь в аукціоні, виставили серйозні вимоги, зокрема вони повинні мати досвід роботи у галузі видобування мінеральної сировини для хімічної промисловості. Переможець зобов’язаний також проводити природоохоронні заходи. Аукціон заплановано на 15 липня, – прокоментувала “Пошті” Наталя Горлач, начальник регіонального відділення Фонду державного майна у Львівській області. 

Державне гірничо-хімічне підприємство “Полімінерал” оцінили у 250 млн гривень. Фахівці побоюються, що така висока ціна відлякає інвесторів. За словами Наталії Горлач, це найдорожчий об’єкт з усіх, які досі виставляли на приватизацію на Львівщині.

– Така ціна – не найкраща для охочих приватизувати підприємство. Але слід враховувати кілька безпрограшних плюсів “Полімінералу”, – пояснює “Пошті” Іван Фаб’як, головний інженер  підприємства “Полімінерал”. – Це єдине підприємство в країні, де можна видобувати сировину для виробництва мінеральних добрив, магнієвих продуктів, кухонної солі. Другим у списку калійних заводів був Калуш, але з огляду на  визнання його зоною екологічного лиха, його потенціал буде законсервований. Остання можливість відродження калійної промисловості – відновлення рудника № 1 у Стебнику. Шахти не можна просто залишити напризволяще, вони вимагають постійного догляду й обслуговування. Є потреба у калійних добривах, є підприємство, де можна їх знайти, бракує тільки інвестора…

Копальня-лікарня

Паралельно з ідеєю відновлення видобування, є ідея створити в руднику № 1 оздоровчо-туристичний об’єкт, особливо враховуючи його сусідство з курортом Трускавець. До прикладу, такий музей, створений у шахті Величка в Польщі, приносить постійний і немалий прибуток. Туристи з усього світу їдуть сюди задля того, аби побачити соляну шахту. Вона занесена в список світової культурної спадщини ЮНЕСКО, а особливістю є те, що її шахтарі були одночасно й скульпторами. Вони  перетворили видобувні камери  у  храми, вирізьбили із соляних брил дивовижні скульптури. Квиток у соляний палац 45 злотих. Музей відвідують сотні тисяч зачарованих туристів. Аналогічні підземні маршрути, за словами фахівців, можна організувати і в Стебнику. Такий вклад у бюджет шахти буде зовсім не зайвим. Влаштування підземної  лікарні у стебницькому руднику особливо перспективно у зв’язку із закриттям алергологічної  лікарні в Солотвині. Нагадаємо, що єдина в Україні алергологічна лікарня закрила  підземні відділення, бо через дощі поряд із шахтою, через яку спускали хворих, утворилося  величезне провалля. Ризик для пацієнтів надто великий.

Відтак новий опікун Стебника матиме чимало козирів, аби відновити в Україні калійне виробництво і започаткувати екзотичний туризм.  Як пояснила “Пошті” Анізія Бандрівська, головний алерголог-імунолог Львівської області, така лікарня необхідна українцям, оскільки  допомагає хворим на хронічні бронхіти та астму стабілізувати свій стан.

– Я давно схвалюю рішення влаштувати у Стебнику лікарню, тим паче, що з лікарнею у Солотвино постійно виникають конфузи, – коментує Анізія Зіновіївна. – Важливо, аби система тут була налагоджена, а не залишилися на рівні планів. Для того, хто приватизує Стебник, це не стане тягарем, оскільки такі лікарні швидко стають самоокупними, досвід Солотвина це підтвердив.

Варіанти розвитку

Допоки фонд готується до приватизації, експерти думають, що робити, якщо охочих купити об’єкт не знайдеться. На думку відомого спеціаліста у гірничо-хімічній галузі Анатолія Гайдіна, висунуті умови приватизації і заявлена ціна відлякають будь-кого.

– У цій ситуації можливі кілька варіантів, які дозволять державі з вигодою позбутися єдиного придатного для роботи калійного підприємства. Варіант перший – виставити на приватизацію цілісний  майновий  комплекс за символічною ціною; адже  подарованому коню в зуби не заглядають. Другий – відокремити  придатний для відродження рудник № 1 і продати  за мінімальну ціну з умовою використання для цілей оздоровлення, пам’ятаючи, що здоров’я народу – найбільша цінність для держави.  І третій – довести шахти у безпечний та  придатний для експлуатації стан за державний  кошт і тільки потім продати  за достойну ціну, яка окупить витрачені кошти. 

Допоки фахівці думають, що робитимуть далі, у Фонді держмайна чекають на заявки. Щоправда, за словами Наталії Горлач, наразі немає жодної…

Довідка
1843 року у Стебнику закладено шахти Кюбек глибиною 158,1 м i Ляриш глибиною 159,4 м. Сіль відобували на трьох горизонтах, що були на 30 м один від одного по вертикалі. Перший експлуатаційний горизонт розкритий на глибині 91 м.  Між другим і третім горизонтами заклали луговні для розчинення солей із соленосного “зубера”. Із 11 луговень найбільша – № 2 площею 2,2 га. Досі  луговні збереглися в задовільному стані. У 1873 р. вперше розкритий пласт калiйноі солi.  Видобуток калiйної солi на мiнеральнi добрива розпочався  1922 року, але великих масштабів досяг у 1946 році, коли потужність рудника довели до 1 млн тонн руди на рік.  З 1963 року став до ладу рудник № 2 з потужністю 3 млн тонн руди на рік.