Вийшовши з бункера...
Замість спорудження одіозного готелю на розі вулиць Краківської та Вірменської, відновлять фасади давно втрачених будинків
Замість спорудження одіозного готелю на розі вулиць Краківської та Вірменської, відновлять фасади давно втрачених будинків
Про забудову ділянки у центрі Львові, де донедавна був дитячий майданчик, говорять уже кілька років. У 2008 році міська рада разом з орендарем ділянки компанією “БудІнвест” провели закритий міжнародний архітектурний конкурс. Переможцем став проект австрійського архітектора Губерта Германа, який у народі охрестили “бункером”. Після публічних протестів та довгих громадських обговорень інвестор відмовився від ідеї будівництва “бункера” і замовив альтернативні проекти, які базувалися б на відновленні втраченої забудови.
Розробляти їх доручили фахівцям кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів НУ “Львівська політехніка”, які цього тижня і презентували результати. На суд громадськості представили одразу три варіанти проекту. Два з них є напрацюванням львівських архітекторів Миколи Бевза, Юрія Дубика та Назара Будзана, третій – спільне дитя наших авторів (Юрія Дубика, Юрія Кутного) та австрійця Губерта Германа.
Цікаво, що на обговоренні був лише один представник від міської влади – Ігор Черняк, заступник начальника міського управління охорони історичного середовища. Однак посадовці стверджують, що це сталося не через брак зацікавленості, а просто через те, що їх ніхто не запросив… Проте відсутність влади не стала перешкодою в обговоренні. Щоправда, згоди про те, який із запропонованих проектів кращий – перший чи третій, архітектори та представники громадськості так і не дійшли, визнавши при цьому найменш вдалим другий варіант. Остаточне рішення, що саме побудують на вільній сьогодні ділянці, залишається за міською владою.
Незважаючи на те, який проект втілюватимуть, будівництво на розі двох вулиць вже дало Львову набагато більше, ніж просто готель. Воно нарешті спричинило велику дискусію про архітектуру і про те, що саме можна будувати в історичному ядрі міста. При цьому розмови про обличчя Львова вийшли далеко за межі фахових кіл архітекторів і стали надбанням громадськості.
Водночас, ця історія стала своєрідним потрійним тестом для Львова. По-перше, ситуація перенесла проблему нового будівництва в історичному центрі з площини теоретичних дискусій у практику. Близькість ділянки до площі Ринок спонукала до особливо гарячих суперечок про те, яким же ми хочемо бачити наше місто. І, здається, мешканці Львова наразі не сприймають “нову архітектуру” у старій частині міста, надаючи перевагу реставрації та відбудові. Попікшись на споруді “Укрсоцбанку” та будинку “Консоль”, громада тепер дмухає і на холодне.
По-друге, нарешті вибрали проект забудови методом конкурсу. За словами Андрія Павліва, директора департаменту містобудування ЛМР, саме конкурси є ефективним шляхом боротьби з корупцією. “Вони унеможливлюють попередні кулуарні домовленості між замовниками, проектантами та дозвільними структурами. Конкурс показує талант та фаховість, які далі впливатимуть на процес формування середовища”, – переконаний Андрій Павлів. Перша проба проведення міжнародного конкурсу у зоні ЮНЕСКО у Львові показала складну дорогу від неприйняття проекту переможця до можливості його втілення. Щоправда, дехто з львівських архітекторів вважає її не надто вдалою і киває на нефаховість проведення конкурсу.
І зрештою, ситуація з проектування готелю-“бункера” стала тестом для мешканців на вміння боронити свою позицію. Адже чи не вперше у Львові вони змінили плани забудовника. Ситуація із будівництвом готелю, здається, остаточно утвердила думку, що дискусії про архітектурне обличчя Львова повинні вестися не лише у фахових колах реставраторів та архітекторів. Адже споживачами архітектурного продукту є передусім мешканці міста.
Микола Бевз,
професор, завідувач кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів
НУ “Львівська політехніка”,
автор проектів будівництва готелю:
– Я не допускаю в цьому місці жодної іншої тактики, окрім відтворення фасадів. Історія будівель, важливість ділянки і близькість Вірменської церкви – це аргументи на користь такої позиції. Тут є збережені фундаменти, і вони повинні бути законсервовані та використані як частина нової будівлі. Додача до вже існуючої субстанції ще й фасадів є закономірним кроком у реставраційному процесі. Відтворення фасадів можливе і з огляду на містобудівну ситуацію. Адже це території пам’ятки ЮНЕСКО, де є ансамблева забудова, що передбачає у випадку необхідності відтворення втрачених елементів. Представлені проекти мають тільки один мінус – ще не знайдено всіх необхідних матеріалів про історію цих будинків. Ми маємо мало інформації про фасад будинку № 8 з вулиці Краківської. Але я бачив його фотографії у польських архівах. Дістати ці матеріали не є проблемою, але це потребує часу. Якщо ми матимемо ще кілька місяців, зробимо повноцінне відтворення цих будівель.
Юрій Криворучко,
головний архітектор міста:
– Концепція забудови цієї ділянки, яку розробив Губерт Герман, – дуже плідна і сильна авторська ідея, що показує глибоке розуміння суті міста. Фаховий архітектурний аналіз це легко доведе! На жаль, всі яскраві речі суспільство сприймає важко. Однак, як показує історія, таке несприйняття з часом перетворювалося на сприйняття, а потім навіть на схвалення. Прикладами є Ейфелева вежа, чи пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові, який преса того часу назвала “поет, повішаний на стовпі”. Сьогодні важливо, щоб громада мала широкий незашорений погляд на міське середовище і всі перетворення, які в ньому відбуваються. Після того, як громадськість не сприйняла проект Губерта Германа, австрійський архітектор пішов на те, щоб кардинально його переробити. Я не скажу, що він став кращим з позиції архітектури. Однак цей проект кращий за два інші, які запропонували львівські фахівці. Проекти Миколи Бевза та Юрія Дубика – це будинки-фантазії. Адже точного вигляду втрачених будівель ніде не зафіксовано. Є лише фотографії ХХ ст., які використав Губерт Герман при відтворенні фасадів. Решта – лише фантазії, які мають право на існування, але не треба їх подавати за відтворення історичної дійсності. Я переконаний, що сучасна архітектура навіть в історичному ядрі міста має бути сучасною. Місто – це живий організм, який потребує модернізації та розвитку.
Віктор Коць,
президент фірми “БудІнвест”:
– Від початку ми віддали фахівцям право вибору концепції забудови та проекту. Ми погодилися витратити додаткові гроші, аби залучити іноземних архітекторів до проектування та міжнародне журі, оскільки сподівалися отримати якісний проект, який би прикрасив Львів. На жаль, громада не сприйняла його. Зараз є три інші проекти і ми хочемо, аби кращий з них вибрали фахівці спільно з мешканцями Львова. Готель включений у програму підготовки міста до Євро-2012 і ми хотіли б встигнути до того часу побудувати його. Маємо надію, що незабаром закінчимо обговорення і перейдемо до проектування будівлі.
Андрій Салюк,
віце-президент
українського бюро ІКОМОС:
– Я дуже задоволений розвитком ситуації з будівництвом готелю, адже ми побачили реальну участь громадськості у містобудівному процесі. Приємно, що фаховість дискусії на усіх громадських обговореннях є дуже високою. Мені найбільше імпонує перший варіант з відтворенням фасадів за іконографією ХІХ ст. У ньому максимально використано всі дослідження кафедри реставрації. Водночас добре видно, що це нова будівля, яка продовжує львівські архітектурні традиції. Це територія заповідника і пам’ятки ЮНЕСКО, і про нову забудову тут не можна вести мову. Є певні засади поведінки в історичному середовищі і експерименти на такій території – неприпустимі.
