Валентин Государський, голова Апеляційного суду Львівської області, про навантаження, недофінансування, тиск та ризики нового антикорупційного закону

Українські судді 15 грудня відзначали своє професійне свято. Статистика свідчить, що за останні роки навантаження на кожного суддю Львівщини зросло у 2,5 - 3 рази. Передусім через збільшення цивільних справ - люди звертаються, щоб захистити свої права. На місяць суддя може мати на розгляді й понад 100 справ. При цьому у цивільних справах рішення місцевих судів регіону оскаржують не більше як у 6%. "2009 р. для суддів був украй напруженим. Навантаження досить серйозне. Загалом суди Львівщини цьогоріч спрацювали не гірше, ніж торік", - зазначив "Пошті" голова Апеляційного суду Львівської області, заслужений юрист України, член Ради суддів України Валентин Государський. А ось іноземним суддям, за його словами, варто повчитися у львівських, як можна виживати в умовах недофінансування судової системи.

- У 2004 - 2005 рр. всі виборчі справи розглядали загальні суди, бо тоді ще не створили адміністративних. Після їх створення ця категорія справ перейшла до них, тому загальні суди виборчих справ розглядати не будуть. Хоча напередодні і в день виборів суди працюватимуть цілодобово. Як­от, можуть бути справи про адмінправопорушення, які треба негайно вирішувати.

- Якість роботи судів - це основний показник. За тим, наскільки стабільні рішення, визначається і думка про судову систему, зокрема про суди тієї чи іншої області. На Львівщині дійсно впродовж багатьох років склалася практика, що за якістю розгляду судових справ ми багато років попереду разом із іншими регіонами. Показники нашої роботи досить не погані на фоні держави. Передусім завдяки професійним кадрам. На Львівщині досить серйозна юридична школа - понад 90% суддів області закінчили юридичний факультет університету ім. І. Франка, і я також. Також за багато років в області склалася нормальна судова практика. Колись в обласний, а тепер в апеляційний суд підбирали найбільш кваліфікованих та досвідчених суддів із місцевих судів. Власне лише з місцевих судів можемо брати кадри для апеляційного суду. Раніше можна було взяти юриста, який мав практичний досвід, але не працював суддею.

- За їх професійний рівень. Хоча за останні роки в суди прийшло й багато молодих суддів. Поза тим, нинішній закон певним чином усунув апеляційний суд, зокрема голів апеляційних судів від формування кадрового резерву, себто на посади суддів місцевих судів. Нині стати суддею не дуже просто, як це декому здається, бо потрібно пройти три щаблі - кваліфікаційну комісію на місцях, Вищу раду юстиції та Секретаріат Президента. Раніше все проходило через апеляційний суд. Тепер є кваліфікаційна комісія львівського округу, яка охоплює шість областей і куди входять представники з усіх регіонів. Голова апеляційного суду не має жодної ролі у цьому підборі. Комісія на конкурсній основі приймає рішення рекомендувати того чи іншого кандидата на посаду судді. Згодом документи надходять у Вищу раду юстиції, де є відповідний іспит. Згодом Президентові України подають висновок - рекомендувати чи ні. Після позитивного висновку Вищої ради юстиції керманич держави видає указ (але перед цим у Секретаріаті Президента особу ще раз перевіряють - "Пошта") про призначення судді. Якщо вперше, то на 5 років.

- 7, 9 чи навіть 11 осіб. Професія судді є популярною, тому охочих (особливо на Львівщині) дуже багато.

- Навантаження саме таке, й воно постійно зростає. Передусім через збільшення цивільних справ. Люди йдуть до суду, щоб захистити свої права. Нагадаю, що, поперше, є загальні суди, які представляю я; подруге, господарські суди, які вирішують суперечку між юридичними особами; потретє, є адміністративні суди, які вирішують скарги на дії посадових осіб, органів державної влади. З'явилося за останні роки багато справ, яких раніше не було (як­от, позови до банків)

- Може бути й понад 100 справ.

- Так, ризики є. Насамперед це порушення термінів розгляду справ. Від цього страждає і їх якість. Також за останні роки відбулося багато змін у законодавстві - судді навіть не встигають усе достеменно вивчити. І це при тому, що щомісяця збираємо суддів на семінари, де доводимо до відома нове законодавство та судову практику. Це об'єктивні причини, коли суддя може не встигнути за валом справ і нововведеннями у законодавство. Попри все це, справляємося.

- Майже 7 тис. справ. Найбільше це справи, пов'язані з наркоманією, крадіжками особистого майна громадян (як­от викрадення автомобілів), розкраданням державного майна. Зрештою, різкого збільшення у якійсь категорії немає.

- Понад 60 тис. на рік. Понад 240 тис. - це справи про адмінправопорушення. У цьому списку й штрафи водіїв. Там вал величезний! До слова, загалом у цивільних справах рішення місцевих судів оскаржують не більше як у 6%. То про яку недовіру до судів можна говорити?!

- Безумовно, що мають. Суди стоять на захисті інтересів матерів й задовольняють такі позови. Інше питання - як виконують ці рішення. Це вже справа виконавчої служби в управліннях юстиції. Держава нехай думає, звідки брати ці гроші.

- Так. Як можуть бачити городяни, іноді перекрита вул. Пекарська. На судовому розгляді перебуває одна кримінальна справа щодо банди з 20 осіб, інша - з 8 осіб. Там дуже багато різних епізодів, злочини скоєні у багатьох областях, не лише на Львівщині. Обвинувачення серйозні - убивства, розбої, грабежі. За моєї практики такої резонансної справи не пам'ятаю. Вона надзвичайно складна, і давати прогноз, коли її завершать, не беруся. Є різні фактори.

- Так, це болюче питання, і воно стосується не лише судів Львівщини, але загалом України. Фінансування судової системи недостатнє. Цього року профінансовано лише 60% від потреби. І це кошти лише на зарплату суддям та працівникам апарату судів, комунальні послуги. На капремонт приміщень фактично нічого не виділяють, тому суди перебиваються, хто як може. А якщо врахувати, що з 1 січня 2010 р. вступить у силу Закон "Про внесення змін до Закону "Про боротьбу з корупцією", то взагалі про якусь допомогу судам з боку органів місцевої влади чи якихось спонсорів можна забути. Закидатимуть, що це зловживання... Під цей закон можна підвести що хочеш. Наламають стільки дров...

- Так. Верховний суд України скерував подання в Конституційний суд. Верховний суд вважає, що це не конституційний закон. Конституційний Суд наразі ще не вирішив. Можливо, до кінця року ще визначиться. Не дай Боже, щоб цей закон вступив у силу. Буде погано всім...

- Там багато невизначеності, суперечностей, немає чіткості. За бажання під корупцію можна підвести будьщо. Навіть наміри особи, а це, своєю чергою, потягне зловживання з боку тих органів, які складатимуть протоколи про корупцію. Вал справ у судах різко зросте. Певен, що це нікому не потрібно. Нинішній Закон "Про боротьбу з корупцією" також надзвичайно суперечливий і недосконалий, а з новим узагалі може бути хаос!

- Це серйозне питання. Вже багато років говорять про цю реформу. Вона розпочалася ще з 1992 р., коли прийняли Закон "Про статус суддів". Багато зроблено щодо судової реформи, прийнято нові кодекси - цивільний та кримінальний. Але де в кого дуже сверблять руки перекроїти все, що було напрацьовано впродовж багатьох років. Є основний закон, що визначає побудову судової влади, - "Про судоустрій". Він випробуваний часом, а дехто хоче його перекроїти так, щоб із нього нічого не залишилося. Як­от, у ВРУ є понад десяток законопроектів "Про судоустрій". Небезпека в тому, що пропонують зміни до цього закону люди, які жодного дня не працювали в судах і не розуміють, що таке суд! Це питання мають вирішувати фахівці! Певен: правильно було б, якби Верховному суду України повернули право законодавчої ініціативи. Це питання виносимо вже не на одному з'їзді суддів, але віз і нині там. Загалом я б нічого не змінював у плані судоустрою, бо той закон, що є, повністю забезпечує розгляд будьякої категорії справ. Бракує лише фінансування.

- Хоча б того, як можна виживати в умовах недофінансування. На Львівщині немає жодного приміщення суду, яке б відповідало стандартам. Нехай би американці чи англійці попрацювали в таких умовах. Там немає такої проблеми. Там є повага до закону і насамперед до суду.

- На жаль, немає. І в цьому насамперед винна держава.

- Передусім не нищити суди, як дехто хоче це зробити, зробити їх ручними... За 19 років незалежності, незважаючи на недофінансування та тиски, суди нормально працюють.

- Тиск може бути прямий або завуальований. Якщо є маса депутатських запитів по конкретних справах, то це тиск чи ні? А таких запитів вистачає... Дзвінків, вказівок чи прямих погроз немає.

- Ні.

- Мабуть, ніхто. Як і впливати на мене неможливо. І цього ніхто не намагався робити.

- Найважче було у 2004 - 2005 рр. Найспокійніше - до 1990 р., бо тоді були чіткий порядок, визначеність, ніхто не втручався в роботу суддів.