технічний прогрес, львів'яни досі прислухаються до дзвону ратушевого годинника, звіряючи за ним час на своїх телефонах. Та минулого тижня через поламку тендітної пружинки годинник зупинився на півдня...

Мирослава Іваник

Ще якихось сто років тому більшість львів'ян дізнавалися час за вежовими годинниками. День у місті починався й закінчувався дзвінкою мелодією часоміру. Та після Другої світової війни стали загальнодоступними ручні дзиґарки, тепер же й поготів мобільні телефони замінили нам півсвіту... Вежові ж годинники у більшості перетворилися просто на елемент декору. Та деякі з них й нині рівномірно відраховують хвилини. Незважаючи на

- Перепади температури та підвищена вологість влітку не на користь такій конструкції. До того ж, навіть найменша піщинка може вивести цей примхливий механізм з ладу, - розповів "Пошті" годинникар Тарас Пас, пос­тійний та єдиний доглядач цього велетенського вередуна. Раз на дві доби він разом із донькою приходить, аби завести механізм годинника і пересвідчитись у його здоров'ї. Іноді на 360 сходинок вежі, незважаючи на самопочуття чи погодні умови, панові Пасу доводиться підніматися по 5-6 разів на день. Ратушевий годинникар належить до династії годинникарів, а дзиґарком на головній вежі міста опікується вже 22 роки, а до того допомагав доглядати цей механізм своєму батькові. Нині годинникарською справою захоплюється і донька Тараса Паса, а ось його тринадцятирічний син наразі такого бажання не виявляє.

За всі роки своєї практики пан Пас не пригадує жодної суттєвої поломки механізму, зупиняється годинник лише раз у рік - коли переводять стрілки на зимовий час. Теперішня зупинка годинника стала для його доглядача несподіванкою. Причина ж полягала у маленькій пружинці, яка розтягнулася, що, зрештою, не дивно, адже це "серце" вежі виготовив ще 150 років тому австрій­ський майстер Вільгельм Штіль.

Окрім ратушевого, у Львові час досі відраховують й інші годинники: на дзвіниці музею "Русалка Дністрова" (вул. Коперника) та на будинку управління Львівської залізниці (вул. Листопадового чину). Перший колись подарував церкві Святого Духа, від якої й залишилася наразі лише дзвіниця, Іван Виговський.

- Механізм цього годинника дуже унікальний, бо це ручна ковальська робота. Подібного у Львові немає, - розповідає Володимир Пшик, заступник директора з наукової роботи у Львівській галереї мистецтв. Кожного ранку охоронець музею Богдан Петрик заводить цей примхливий часомір. За легендою, між "русалкодністровським" та ратушівським годинниками є точка, де не чути дзвонів ні першого, ні другого. Щоправда, перевірити це навряд чи вдасться: шум автівок у заторах заглушить будь-які звуки годинників.  

Годинник на управлінні Львівської залізниці чи не "наймолодший" з львівських вежових дзиґарів, адже встановили його лише перед Першою світовою війною. Доглядають за ним електрики Львівської залізниці.

Ще кілька років тому справно ходив й годинник на монастирі бернардинів (вежа церкви св. Андрія), щоправда, недовго. Він традиційно поспішав на п'ять хвилин, в пам'ять про легенду, за якою монах-бернардинець, щоб уберегти місто від навали завойовників, перевів стрілку на п'ять хвилин вперед, через що раніше зачинилися й ворота міста.

Та сьогодні цей годинник не працює. Його механізм зламався, а поремонтувати його не можуть, бо ніяк не полагодять сходи, які ведуть на вежу. Тож добратися до годинника наразі неможливо. Священики ж із церкви несправністю дзиґаря особливо не переймаються: "На все ласка Господа. Дасть Бог, зробимо".

 Не працюють наразі й годинники з вежі церкви св. Анни (роздоріжжя вулиць Городоцької  та Шевченка), на костелі Марії Магдалини (Будинок органної музики), на будівлі СШ №6 на вул. Зеленій, на вежі костелу Ольги та Єлизавети (поблизу Привокзальної). Причина банальна, але традиційна: немає коштів. Та, крім того, немає й господаря, який би мав бажання довести до ладу дію їх механізмів...