Тут розходяться гори і починається нове життя

Розчірче, що на Стрийщині, ще майже десятиліття тому було одним з неперспективних сіл. Сюди й добратися непросто. Та втім, до Розгірчого веде віками протоптана дорога - насамперед до скельного печерного комплексу. Кажуть, колись ці скелі не змогли здолати татари, потім у них поселилися монахи. Любив тут бувати також Олекса Довбуш. І про це у своїй книзі написав Іван Франко.

Згодом ці місця вивчали археологи, етнографи та історики. Нині ж Розгірче - унікальне поєднання сивої таємничої давнини та сучасності

Кажуть, що назва села Розгірче походить від того, що тут чи то закінчуються, чи то починаються, чи розходяться гори - кому як більше до вподоби. Однак з покоління у покоління передається у Розгірчому ще одна легенда про походження назви їхнього села. Нібито біля тих німих свідків минувшини, відвічних скель, відбувся запеклий бій з татарами. І от коли вже здавалось, що переможуть чужинці, на допомогу воякам встигла свіжа сила бойків з гір. Наполохані татари голосно кричали (а луна неслася далеко): Що­о­ раз­гірше! Що­о­раз­гірше! Буцімто звідтіля і назва поселення виникла: Розгірче.

А ще під час тих драматичних і переможних подій Розгірчанські скелі на південній та південнозахідній околицях села стали справжнім порятунком для своїх захисників: стомлені вояки відпочивали у печерах, у них і поранених лікували, тримали продукти та пили воду з джерела, яке витікало з гір.

Таємниці Розгірчого, скель та печер цікавлять науковців уже щонайменше два століття. А перша письмова згадка про нього з'явилася ще у XV столітті.

Нині наразі науковці не дійшли єдиного висновку, коли ж уперше у скелях, у печерах Розгірчого поселилися монахи. Є думка, що це відбулося ще до хрещення Русі, тобто у середині Х століття. Інші ж переконані, що доконаним фактом можна вважати: у XII столітті тут уже молилися та жили за своїми правилами ченці.

Варто сказати, що печери у скелях знаходяться не у самому Розгірчому, а метрів зо двісті від нього. Є основний скельний масив, до якого і прикута головним чином увага дослідників, та ще дві скелі за метрів 50 від нього. В основній скелі на двох рівнях видовбано три печери. Вони різні і за формою, і за розмірами. Вважають, що на першому поверсі мешкали монахи і мали комору для своїх пожитків, а на другому - в них була церква, де вони молилися. Якщо уважно придивитися, то можна помітити, що у храмі було двоє дверей. Принаймні на це вказують масивні врубки для одвірків. На вікнах, які теж були дерев'яними, стояло кругле вітражне скло. У скелі витесано вісімнадцять сходинок, які вели до церкви.

Дослідники скель переконані, що печерний монастирський комплекс у Розгірчому зазнав кілька етапів розбудов. А найбільшого розквіту він досяг у XIV - XVI століттях.

Проте життя на території нинішнього Розгірчого тривало задовго до появи у печерах ченців. За даними археологічних розкопок, перші люди тут господарювали ще за сім століть до нашої ери. На валі, недалеко від згаданих скель, науковці знайшли залишки великої печі для випалу керамічного посуду. А у ній - металевий ніж, який також датують VII століттям до нашої ери. Також поряд були і керамічні черепки - великі чорнолощені миски з легко загнутими досередини краями.

Як і чому занепав печерний монастир у Розгірчому, нині важко сказати. Однак благодатне місце, де розходяться гори, облюбували собі згодом черниці. Вони заснували монастир святого Онуфрія та звели дерев'яну церкву. За даними істориків, це сталося приблизно у 1760х роках. Хоча рештки посуду, знайдені археологами, свідчать, що жіноча чернеча обитель у Розгірчому могла з'явитися приблизно ще наприкінці XVII століття. Вважається, що монахині тут були до 1830 року. Наприкінці існування обителі у ній мешкали ігуменя та сім черниць. Нині ж на місці ліквідованого австрійським урядом монастиря залишилась лише капличка. Місце, де вона стоїть, у Розгірчому називають і досі "Монастир". Звели її наприкінці XIX століття. У ній зберігаються дві старовинні ікони. Одна з них - образ святого Онуфрія, виконана на полотні орієнтовно у XVII столітті, інша ж з 1806 року - ікона Вознесіння.

А ще на згадку про ті часи збереглася назва поля - "ченці" та місцевість "Чернечий город".