Після перших холодів у під'їздах та на горищах будинків варто очікувати бездомних. Міська влада не знає, що з ними робити

Із осінніми дощами львів'яни почали звертатися до міліції зі скаргами про збільшення безпритульних у будинках. Проте самі міліціонери запевняють: їх не більшає, просто помітнішою стає їхня присутність. За офіційною статистикою, у місті постійно без помешкання існують 300 убогих, проте неофіційно їх удесятеро більше, крім того, у пошуках ночівлі до них ще приєднуються приїжджі жебраки.

- Найчастіше до міста приїжджають жебраки із Закарпаття. За офіційною статистикою, їх понад сотня, проте шкоди, на мою думку, від них менше, ніж від безпритульних. Оскільки жебраки мають своєрідний "заробіток", то на злочини фактично не йдуть, - розповів "Пошті" Віктор Шкірляк, старший інспектор сектору дільничних інспекторів міліції відділу громадської безпеки.

За словами пана Шкірляка, найважче проконт­ролювати заселення безхатченків у дачних будинках, куди люди найрідше навідуються. Під стріхами та у під'їздах ситуацію контролюють самі мешканці. Облюбованим районом для пошуку житла, за словами право­охоронців, є Шевченківський. Проблема безпритульних постає у місті щоосені, проте раціонального її вирішення досі не знайдено. Торік влада відкрила нічліжку на... 50 людей, де бездомні можуть отримати першу допомогу, санітарно­гігієнічні послуги, а також пройти, за бажанням, первинне соціально­психологічне тестування. Проте нічліг на 50 осіб зі скупим переліком послуг - це мінімум, який зовсім не вирішує ситуації, - стверджують правоохоронці. Нагадаємо, що у Львові це перший проект міської ради у цій галузі, тоді як, до прикладу, у Варшаві є 24 таких фахових заклади. Окрім елементарних послуг, у Польщі профільні заклади допомагають навіть психологічно, повертаючи людину до нормаль ного життя.

- Польща має цілий спектр закладів, які допомагають бездомним у різних галузях. Наприклад, наша "Оселя" розрахована на 25 людей, які прагнуть зав'язати з життям волоцюги і почати заробляти. Але не всі бездомні хочуть це зробити, тому не всім наші послуги потрібні. Польські бездомні тут можуть собі обирати заклад, де видають їжу, тимчасово працевлаштовують, лікують і видають ліки, де можна підробити. У них навіть є закон про соціальне підприємництво, яке дозволяє на пільгових умовах розпочати власну справу", - розповіла "Пошті" Мар'яна Соха, координатор зовнішніх зв'язків спільноти взаємодопомоги "Оселя" .

Такий досвід допомагає збагнути, що місту потрібні не лише нічліжки, але й різнопрофільні заклади, які допомагали б усунути проблему бездомності. Бо ж чисельними рейдами чи погрозами обурених мешканців цю проблему не подолати. У цьому плані стратегія допомоги кульгає у всій Україні. За словами пані Сохи, нині ми маємо низку громадських організацій, які хочуть працювати з безпритульним, проте їхня кількість теж незначна. Серед них "Народна допомога", що має свої відділення у Чернівцях, Києві та Львові, та "Дорога додому" в Одесі. Найперше, вважають фахівці, потрібно впорядкувати соціологію, позаяк різні організації називають різну кількість безпритульних з різницею у 2(!) тисячі. Крім того, важливо працювати креативно в цій галузі. Наприклад, ГО "Спільнота" випускає журнал "Просто неба", прибуток від продажу якого отримають продавцібезхатченки. У такий спосіб у них підвищується самооцінка і повертається бажання працювати та позбутися неприємного статусу "без постійного місця проживання". За словами експертів, кількість бездомних завжди була лакмусовим папірцем культури влади міста. Львову, вочевидь, з культурою треба допрацювати.