Євген Гринів, голова правління львівської обласної громадської історикопросвітницької правозахисної організації "Меморіал" імені Василя Стуса, про ставлення до знайдених людських останків, законодавство у цій царині
Зважаючи на резонанс, спричинений знахідкою кісток у церквімузеї сакрального мистецтва ім. Блаженного КазимираКлиментія Шептицького і умовами їхнього розкопування та зберігання, "Пошта" публікує розмову з Євгеном Гринівим, директором громадської історикопросвітницької організації "Меморіал" ім. Василя Стуса, який неодноразово проводив аналогічні розкопки.
Нагадаємо, що в номері за 17 серпня "Пошта" опублікувала матеріал про розкопки у пивниці церкви на Кривоноса, 1, де знайдено останки сотень людей. Останки без жодних досліджень було скинуто у коробки, які пізніше планували перепоховати у Брюховичах без проведення експертизи.
- Пане Євгене, коли Вам стало відомо про розкопки у пивниці церквимузею?
- Майже рік тому. Тамтешні робітники "інкогніто" повідомили нам, що було знайдено останки людей, замурованих у стіни. Також розповідали, що розкопки ведуться на побутовому непрофесійному рівні. Ми туди не йшли, бо до нас ніхто офіційно не звертався і не кликав. На той час наша організація працювала з кістками, знайденими на станції Підзамче. Оскільки офіційно жодного звернення до нас не було, то й братися за ту роботу ми не могли. Про масштаби знайденого дізналися з вашої газети. Довідалися також, що офіційно ніхто із представників церкви нікуди не звертався.
- Що найперше мав зробити священик після того, як виявив останки?
- Треба пам'ятати, що всі ці питання регламентуються законодавством. Будьяка особа, яка натикається на людські останки в нетрадиційних місцях, тобто не на цвинтарі, не має права їх чіпати. Поперше, людина повинна офіційно, паперово довести до відома прокуратури - обласної, міської, районної - залежно від місця розташування знахідки. Подруге, повинна так само офіційно довести до відома органів місцевого самоврядування, у цьому випадку міської ради. Потретє, людина або вже прокуратура, повинна звернутися до громадської організації, яка за своїм статутним положенням профільна в цьому напрямку. Одним із варіантів, куди можна було звернутися, є наш "Меморіал". Ми найстаріша у Львові організація, яка займається даною проблемою з 1988 року і провели у львівській області 12 ексгумацій.
Крім "Меморіалу", у місті є ще п'ять подібних організацій, які могли б узяти цю роботу на себе. Наскільки мені відомо, у храмі вирішили самі порядкувати. Але такі знахідки потрібно досліджувати, найперше - з'ясувати період, до якого належать останки. Не можна згребти останки людей і поскидати у скриню, як це зробили у церкві на Кривоноса, 1. Останки має бути ідентифіковано, складено акт. Патологоанатоми можуть спробувати встановити причину смерті. Експерти з "Меморіалу" можуть визначити, дорослі це чи діти, жінки чи чоловіки. Закон також передбачає, що на кожен останок має бути виділено домовину, яка за розмірами менша, ніж стандартна.
- Ви припускаєте, кому можуть належати останки, знайдені у церві?
- Не можна наразі точно говорити про те, хто там лежить. Для цього потрібне фахове обстеження. Це можуть бути останки, переміщені ще за часів Австрії, оскільки раніше недалеко від цього місця був цвинтар, який під час перекопування, ймовірно, утилізували в єдине місце - підвал церкви. Є версія, що це можуть бути тіла в'язнів, оскільки з 1949го до 1950 року там була в'язниця, де упокорювали місцеве населення, яких звинувачували у підтримці УПА та інші "антирадянські елементи". Це можуть бути і жертви Голодомору 1946 - 1947 років, бо відомо, що сюди приїжджали тисячі людей зі Східної України і тут помирали від холоду та голоду на вулицях і в під'їздах. Люди їх тільки зрідка впускали у свої оселі, бо приїжджі довго жили в антисанітарних умовах. Трупи збирала зранку міська міліція та комунальні служби на фіри. Згідно з архівними документами, понад 2400 людей померли тут і їх у невідомому місці утилізували. Частину цих утилізованих, 558 осіб, знайшли на станції Підзамче. Де лежить решта? Це й досі таємниця.
- За версією священика, це можуть бути захоронення жінок, які були закатовані разом з дітьми?
- Цілком можливо, якщо експертиза доведе, що там тільки жіночі та дитячі тіла. Зараз невиправдано відкидають версію, що це жертви НКВС, через те що на черепах немає слідів від куль. Щоб це з'ясувати, потрібна серйозна експертиза. Якщо сліди від куль таки знайдуть, то це теж не означає, що це жертви НКВС, потрібно копати глибше. Бо архівні документи свідчать про те, що тих же жертв Голодомору дострілювали у лежачому стані, коли ті подавали ознаки життя. Визначити сліди пострілів на знайдених у пивниці кістках буде складно, вони надто вже розпотрошені. Тут потрібно працювати у трьох напрямках: дослідити останки, опитати свідків, опрацювати архіви. Це все регламентує закон, і тому такий дилетантський підхід, який ми спостерігаємо у церкві Климентія Шептицького, є дуже шкідливим.
- Наскільки й досі реально ідентифікувати ті останки після того, як порушено археологічне та історичне середовище знахідки?
- До певної міри це ще можна зробити. Якщо вони звернуться до нас чи ще до якоїсь організації, яка має досвід у цій галузі, то деякі речі ще можна буде з'ясувати. Зараз важливу роботу мають виконати археологи, розібравшись зі супровідним матеріалом, а не з останками. Супровідний матеріал дасть найбільше для прочитання історії. Зокрема, який ґрунт там лежить: материнський чи насипний. Але знайти пошкодження кісток і визначити їх (пошкоджень - "Пошта") походження дуже складно.
- Скільки коштують такі розкопки у вашій організації?
- Потрібно приблизно 36 тисячі гривень на технічні моменти. Ми працюємо на добровільних засадах усі 20 років. За винятком транспортних витрат чи купівлі елементарного приладдя: рукавички, лопати, щітки, пензлі, распіратори. Інші підприємства у Львові працюють на підставі фінансового розрахунку, вони мають певні калькуляції розкопування останків.
- Чи була небезпека для тих людей, які проводили розкопки?
- На щастя, ні. За нормативами судовомедичної експертизи, небезпеку становлять тільки ті останки, які перебували у герметично закритому приміщенні. До прикладу, у колишній тюрмі на Лонцького ми хотіли провести розкопки у цих сховищах. У тому цементі є багато людських останків. Наша організація планувала зробити розкриття цієї утилізації, але санепідемстанція зробила припис, яким заборонила такі дії. Бо в закритому приміщенні протягом п'ятдесяти років зберігається небезпека для людей. Заопікуватися цією справою має церква та органи місцевого самоврядування, себто міськрада та профільні організації. В іншому випадку місце масових поховань буде знищено, хай і несвідомо.