Серед низки  приваб­ливих районів Львівщини, обожнюваних туристами, безсумнівно, можна виокремити Сколівщину. Й справді, потрапляючи на схили Тустані, стаєш свідком унікальної природи та законсервованого пласту місцевої історії: від шуму водоспаду, капища із язичницьким жертовником до відновлених дерев’яних богів із химерними обличчями. Історики запевняють, що перші з’яви християнства зафіксовані тут наприкінці ХІІ століття, проте це не означає, що на тому канва язичництва була втрачена. Археологічні розкопки свідчать, що поклонялися поганським богам тут ще кілька сотень років. Щоправда, споглядаючи за місцевими досягненнями в галузі туризму, видається, що нині тут головним об’єктом новітнього культу став манд­рівник: задля нього тут ремонтують дороги, зводять відпочинкові комплекси, організовують фестивалі та щороку вигадують нові атракції…

Чари природи та головна дорога Київ - Чоп стали вирішальними у процесі розвитку району. За словами Ігоря Свистуна, голови Сколівської райадміністрації, фактично все населення дотичне до лісового господарства, туризму та рекреації. За останніми підрахунками, у районі проживає понад 47 тисяч осіб.  Робота в розвиткові туристичного дозвілля - чи не єдина перспективна галузь, щоправда, у районі є ще Сколівський хлібокомбінат, підприємство "Кар'єруправління", яке видобуває пісок та гравій, а також м'ясопереробний завод "Євро Вік". Проте їхнє функціонування можна назвати радше номінальним, позаяк на цих підприємствах залучені 134 працівники, решта людей шукають заробітку у туризмі.  Саме тому регіон за стислий термін, менш ніж за десять років, впровадив не один, а відразу кілька фольклорних фестивалів - "Славське­рок", "Тустань", "Бескид", "Івана Купала", які заохочують приїжджати сюди щораз більше гостей. Місцеві жителі також спостерігають, що з року в рік кількість туристів збільшується на третину, що й спонукає розвивати місцеву інфраструктуру та залучати до роботи все більше людей.

Експансію інвестори розпочали на початку 1990х, зараз, за словами голови райради, з 64 населених пунктів понад три десятки мають установи, що приймають туристів. Чиновник цим пишається. 

- Найбільшою перевагою району є природа та люди, які тут працюють. Наш район, порівняно з іншими гірськими,  найадаптованіший до туризму та рекреації.  Центральна траса Київ - Чоп є суттєвим чинником, що вабить туристів. Нині працюємо над реконструкцією тунелю на межі нашого району та Закарпатської області, що так само повинно привабити відвідувачів, - розповів Ігор Свистун.

Розвій на Сколівщині загальмувала криза. Згідно із минулорічним бюджетом, за минуле півріччя району врізали фінансування десь на чотири мільйони гривень.

Щорічні відвідини охочих насолодитися природою сформували кілька туристичних маршрутів. Туристи облюбували гору Парашку, водоспади Гуркало та Кам'янецький, урочище Зелем'янку, спуск Плай, замок фон Грегора... Список, звісно, далеко не повний. Щоправда, дбаючи про одне, чиновники забувають про інші дива природи, зокрема, водоспад Гуркало нині потопає у диму, смітті та попелі від смаженого м'яса, яке від світанку до ночі готують одразу біля води. 

Туристи, що приїжджають на Сколівщину, найчастіше розпочинають свої походи зі славнозвісної фортеці Тустань, яку звели на колишньому кордоні з Угорщиною.  

- Занепала фортеця у ХVI ст. Унікальність в тому, що її можна відновити завдяки збереженим детальним описам та зображенням на 90%. Україна не має таких детальних записів про жодну фортецю, окрім Тустані. Нашою останньою амбітною розробкою є відновлення вигляду фортеці часів її функціонування, проект уже маємо. Проте на втілення його в життя необхідно кілька мільйонів гривень, на які ми нескоро від держави сподіваємося, - розповів Ігор Лавринишин, заступник директора музеюфортеці "Тустань".

Відомо, що туристи смакують розповідями про привидів, тому за останні кілька років Тустань потерпає від псевдогідів, які розповідають нісенітниці  про кам'яну пам'ятку, аби прикувати увагу відвідувачів. Жодних важелів впливу на містифікаторів історії керівництво фортеці не має і поки що витісняти їх з території не планує... Із екскурсоводами у них свої проблеми, позаяк сьогодні їх у штаті працює лишень двоє, а для втамування апетитів відвідувачів інколи потрібно й вісім.  

Громіздкі брили  каменю й досі викликають захоплення у відвідувачів, мандрівники з Одеси розповіли "Пошті", що об'їздили Україну вздовж і впоперек, проте схожого не довелося зустрічати ніде.  "Цього року вирішили відвідати Львівщину, а друзі порадили насамперед з'їздити сюди - і не помилилися, такого нам ще не довелося бачити", - розповів Ігор з Одеси.

Щоправда, хлопець зауважує, що дорогу зі села Східниці варто було б відремонтувати, тому що подорож таким поганим шляхом псує загальне враження про місцевість. 

Такі скарги керівництву доводиться чути щодня. За словами Ігоря Лавринишина, нарікання на шість кілометрів розбитої дороги зі Східниці - це перше, що доводиться чути від тих, хто доїхав. Та люди швидко забувають про інфраструктурний недолік, опинившись на верхівці скелі. Вхід на територію коштує 5 гривень - ціна смішна, та й запровадили її з першого квітня, раніше вона становила... 2 гривні. Бюджет від цього суттєво збільшився, але проблема полягає ще й у тому, що кошти, зібрані на території заповідника, діляться ще на два, оскільки, згідно із угодою оренди, земля належить Національно­природному парку "Сколівські Бескиди".

У мандрівку з наметом

Проблему з розпаюванням землі мають й інші місцевості, зокрема районне ноу­хау "Туристичний притулок", який відкрили 2 липня. Територія має шість обгороджених місць для охочих відпочити з наметами. За 50 гривень на добу ви отримаєте місце на десять осіб з мангалом, дровами, столом та автостоянкою - усе це в самому лоні природи. Організатори свідомо не нівечили лісу, облаштувавши все так, аби відпочивальники не витрачали часу на пошук місця на кількаденний привал, а опісля не хвилювалися про безпеку своїх речей під час прогулянки лісом. Однією з проблем притулку є обмеженість території, в розпорядженні парку лише 4 702 гектари, які межують із землею, що у користуванні Сколівського військового лісового господарства. Хоча навколишня територія має статус природнозаповідного фонду, але Міністерство оборони господарює тут посвоєму. Вони мають головне природокористування, вплинути на їхні дії, за словами керівництва парку "Сколівські Бескиди", неможливо, а в той час територія лісу поступово псується, зокрема через вирубки. 

- Наразі ми працюємо над удосконаленням тієї території, яку маємо. Ідею притулку привіз наш директор з Америки, де таке практикують давно, - розповідає Василь Приндак, заступник директора парку "Сколівські Бескиди" з наукової роботи. - На випадок дощу ми облаштували великі альтанки. Також закупили коней з­за кордону, спокійних, аби навіть ті, хто ще не їздив верхи, змогли покататися у лісі. Коштуватиме поїздка від 50 до 100 гривень.

Окрім такого виду відпочинку, територія парку має до десяти мисливських будиночків, де є вода, але немає світла. Збільшувати їхню кількість нема потреби, оскільки щороку зростає кількість агроосель, які охоче приймають туристів. Загалом за останні кілька років на території району спостерігають бум зеленого туризму. За підрахунками, тут уже близько семисот осель, які раді бачити у себе туристів. Для гостей із міста такий прихисток особливо привабливий, оскільки на кілька днів вони можуть зануритися у колорит сільського життя: спати на вишитих подушках, прокидатися з півнями, скуштувати місцевих страв. Спів­працюють з агрооселями й гірськолижні бази, яким бракує місця у власних готелях. Семен Баліцький, заступник директора зони відпочинку "Плай", розповідає, що взимку, коли охочих покататися на лижах хоч греблю гати, місця у готелі замало, тому він має контакти із місцевими жителями, які з радістю беруть до себе пожильців. Минулого року в облдержадміністрації помітили таку динаміку й вирішили підтримати селян, виділивши  500 тисяч гривень для чотирьох районів Львівщини на кредити для підприємців зелених осель. Щоправда, отримати реальних грошей райони так і не змогли - через жахливі наслідки стихії гроші пішли на їх ліквідацію. До слова, оговтуються після повені в районі й досі, зокрема, зруйнований міст так і не відбудували. Як пояснив "Пошті" Ігор Свистун, зведення мосту - справа "Укравтодору", коштуватиме він 43 мільйони гривень. Зважаючи на таку ціну та тривалість виконання роботи, на місці старого мосту звели новий тимчасовий, а поряд завмерли роботи над міцнішим. Коли їх відновлять, наразі не відомо. 

Зараз у регіоні будують відпочинковий комплекс англійсько­українські інвестори, діють українсько­російські спільні підприємства, є також українсько­польські проекти. Якщо взяти питому вагу, то, за підрахунками посадовців, інвестування відбувається пів на пів - кошти іноземні та вітчизняні.  

Попри те, що регіон має реноме туристичної зони, не всім місцевим мешканцям такий профіль до смаку. Наприклад, Галина Копко, мешканка Сколе, скаржиться на те, що дбаючи про гостей району, керівництво забуває про місцевих жителів. Як наслідок, купувати деякі продукти доводиться й у Львові, бо місцеві крамниці ставлять ціни, розраховані на гаманці туристів. Окрім цього, селяни обмежені землею, на якій могли б працювати, щорічні розширення турбаз витісняють ділянки селян. Із кожним роком земельний зашморг затягується все тугіше, тож галузь, яка була однією з можливих для одержання прибутку, стає єдино можливою...