Сьогодні тіла українських пілотів, які загинули в Афганістані, привезуть до Києва. У Новому Калинові під Самбором їхні могили продовжать довгу алею тих, хто не повернувся із чужих воєн

Афган укотре сумно і страшно нагадав про себе. У вертольоті, збитому цього тижня у південній афганській провінції Гельмунд (там відбувається широкомасштабна операція американських морських піхотинців проти талібів), було шестеро пілотів з України. Четверо членів екіпажу - військові пенсіонери із містечка Новий Калинів Самбірського району, що на Львівщині. Вертолітники не воювали - за контрактом влаштувавшись в авіакомпанію іншої країни, Молдови, доставляли гуманітарні вантажі. Але війна не питає, хто є хто...

Сьогодні увечері тіла загиблих мають доставити в Україну. Напередодні репортер "Пошти" побувала у рідному містечку пілотів. Там у них залишились сім'ї, діти. І нездійснені мрії.

Місто, звідки йдуть, щоб не повернутися...

Новий Калинів потопає у спеці. Вулицями сновигають зморені перехожі, курсують маршрутки. До мерії від траси всього кілометр.

Біля входу до адмінбудинку місцевого муніципалітету - пам'ятник загиблим воїнам­афганцям. На монументі близько двохсот прізвищ, незабаром сюди додасться ще чотири - Юрій Рущак, Олег Храмов, Володимир Ковалів, Михайло Наконечний.

Загалом населення містечка Новий Калинів молоде. Середній вік мешканців - до 30ти. За останні 10 років тут постійно фіксують приріст населення. Якщо говорити про заняття місцевих, то Калинів важко уявити без роздислокованого тут вертолітного полку. Його особовий склад свого часу брав участь у бойових діях в Афганістані ще за совєтсько­афганської війни. Трьом воїнам тоді присвоїли звання Героїв Радянського Союзу.

Із 1995 року пілоти Нового Калинова задіяні у миротворчих операціях військ ООН у різних гарячих точках, вже як представники незалежної України. Щопівроку для виконання миротворчих завдань, до Ліберії, Сьєрра­Леоне, в інші гарячі точки звідси вирушає 300 чоловік.

Утім, слід зазначити, що офіцери, які загинули 14 липня 2009го, не були у складі офіційної ротації миротворців.

- Їхнє працевлаштування у молдавську авіафірму мало, так би мовити, приватний характер, - сказав нам у коментарі міський голова Нового Калинова Богдан Юзьвяк. - Усі четверо пілотів були вже на пенсії, хоч і порівняно молодого віку (48, 45, 43 і 38 років), адже рік служби у тій же, приміром, Ліберії йде "за три". Вони самі домовлялись про роботу за контрактом. На який термін і на яких умовах - не відомо.

Мешкали
в одному під'їзді

Невідомо про це і сім'ям вертолітників. Усі четверо були сусідами. Проживали в центрі міста, на площі Авіації.

Ірина Рущак, донька 48річного загиблого командира екіпажу Мі26, відчиняє двері уся в чорному. Сльози висохли, тільки німий біль на блідому обличчі. Їй - 27.

- Батько вже раніше був в Афганістані, коли мені щойно виповнилось два рочки, а братові - три, - розповідає нам. - Він узагалі в багатьох країнах літав. Був класним льотчиком... І наш Юрій Рущак ж не їхав воювати, це називалося "гуманітарна місія".

Донька розповідає, що батько планував заробити трохи грошей, щоб поїхати жити в Росію, на батьківщину своєї дружини, в село Яблунів. Там зараз живе теща. Мали намір замешкати в цих краях, розвести господарство, поратись у городі, вирощувати квіти. Не судилося.

- Мама зараз дуже хвора, тільки на її лікування йдуть тисячі доларів, - з гіркотою говорить Ірина. - Відтоді, як дізнались про трагічну загибель батька, безперестанку даємо їй заспокійливе.

На одній сходовій клітці із родиною Рущаків живе сім'я іншого пілота, що загинув, наймолодшого - Олега Храмова. Напівсиротою залишився маленький синочок Юрко. Він щойно закінчив перший клас. До речі, Ірина Рущак, що з нами щойно розмовляла, хресна мама малого. З Олегом Храмовим вони були кумами.

Молода дружина Галина не в силі стримати емоцій. Ридання вириваються з грудей, губи тремтять. Показує фотографії чоловіка біля вертольотів, з іншими пілотами.

- Син, як дізнався про смерть батька, спершу зачинився у ванній кімнаті і довго плакав, - розповідає. - Тепер же не вилазить з Інтернету, все переглядає, що пишуть про цю загибель.

Причина - таліби?

Троє і двоє сиріт залишили й інші два пілоти, Володимир Ковалів і Михайло Наконечний. Ці офіцери мешкали у сусідньому будинку. Усі четверо товаришували. Люди про них відгукуються тільки добрим словом. Згадують їх як порядних, веселих, життєрадісних.

Малий Юрчик пробує щось знайти про батька в Інтернеті, та офіційна інформація скупа: "14 липня на півдні Афганістану ракета збила вертоліт молдовської компанії "Pecotox Air". За даними державної адмінстрації цивільної авіації Молдови, на його борту перебували громадяни України. Гелікоптер літав у межах гуманітарної місії під егідою Об'єднаних сил в Афганістані. Як зазначає молдовське авіційне відомство, літальний апарат був у хорошому технічному стані. Останню перевірку машини проводили 12 липня 2009 року у присутності двох молдовських інспекторів. Згідно із додатком 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, причини аварії розслідуватиме держава, на території якої сталася катастрофа".

...Трохи більше як місяць пробули українські пілоти на чужій землі. Ховатимуть їх з усіма військовими почестями у Калинові. Можливо, двох з них перевезуть на малі батьківщини - Полтавщину і Закарпаття. Така вже історія: через багато років після виведення наших військ з Афганістану пекучий біль втрат знову відгукнувся в Україні.

Та чи наймалися б українські офіцери служити в інші країни, якби тут мали гідне життя?! Питання зависає у повітрі і назавжди болем затерпає у грудях рідних.

...Ми виходимо на вулицю. Біля під'їзду на квітниках цвітуть яскраворожеві флокси, над якими кружляють метелики. Дзеленькаючи, їздять на велосипедах діти. Але декому цих радощів життя уже не спізнати.