Вони організувалися та допомогли тисячам українців, які потягами їхали до Львова, втікаючи від жахіть війни. Понад 500 днів на Головному залізничному вокзалі Львова громадян, які прибувають евакуаційними потягами і не лише ними, зустрічають, супроводжують, заспокоюють, підтримують і консультують. Перенести валізи, самих евакуйованих, надати першу медичну та психологічну допомогу, поселити й супроводити людей з інвалідністю або маломобільних осіб, надати всю необхідну інформацію про можливість поселення, виїзд за кордон.

Це цілодобово щиро і віддано робить потужна й професійна команда волонтерів проєкту «Медико-психологічна допомога», за що їм шана і подяка. І це так цінно, коли волонтери бачать на обличчі тих, кому вони щойно допомогли, усмішку!

Цей проєкт масштабувався, його підтримали Львівська ОВА та міжнародні благодійні організації, що дозволило відкрити у кожному районі області консультативно-координаційні центри допомоги. При центрах можна отримати психологічну підтримку, юридичну консультацію, адресну фінансову допомогу, скерування до лікаря тощо. 

Кураторкою проєкту «Медико-психологічна допомога» та консультативно-координаційних центрів є радниця очільника Львівщини, керівниця Координаційного центру підтримки цивільного населення при Львівській ОВА, психологиня, коуч Галина Бордун, за що їй великий респект і подяка. Як зазначала під час візиту на Львівщину перша леді Олена Зеленська, досвід Львівської області у проєкті «Медико-психологічна допомога» масштабуватимуть на інші області України.

«Тішить також, що нас чують у Кабміні. Львівщина причетна до законодавчих змін. Одна з пропозицій – аби громади брали відповідальність за літніх людей і створювали центри стаціонарного догляду. Людей, які потребуватимуть соціального супроводу, побільшає. І на це потрібно мати гроші у бюджеті. Держава має стимулювати громади створювати центри стаціонарного догляду. Скажімо, держава могла б компенсувати ремонтні роботи, закупівлю меблів, – зазначає «Львівській Пошті» Галина Бордун. – Тішить, що є голови громад з високим рівнем моральності та відповідальності. Зокрема, це Новояричівська, Заболотцівська, Перемишлянська, Бібрська, Ходорівська громади».

– Коли почала працювати позаштатним радником керівника Львівщини Максима Козицького, народилася ініціатива «Почуй лікаря». Маленькими кроками впроваджували цю ініціативу у життя, а це був період карантину. І коли розпочалося повномасштабне вторгнення, з тими людьми, які були залучені до проєкту «Почуй лікаря», ми й почали працювати на Львівському залізничному вокзалі. 

З 26 лютого 2022-го на вокзалі розпочалася робота команди волонтерів «Медико-психологічної допомоги», вона триває й досі. 

Я та мама, яка прийшла на Львівський залізничний вокзал зі сином (йому 24 роки), який там і залишився разом зі своєю молодою компанією. І за певний період часу переріс у потужний майданчик молодих людей. Я не думаю, що могла б багато зробити, не маючи підтримки від них, зокрема сина і команди.

Серед волонтерів багато неймовірних людей: лікарі, психологи, юристи, студенти – люди, які хочуть допомагати і роблять це щиро, віддано, безоплатно. 

З першого ж дня роботи ми зробили акцент на медицину. Чому? Якщо людину правильно стабілізувати, вона може їхати далі. Також важливою була розмова з психологом. Із лютого 2022 року і дотепер наша команда стала більшою. 

Ми з цією командою є три роки – це професійні та надійні люди, яким вдячна за працю. З кістяком людей з проєкту «Почуй лікаря» започаткували «Медико-психологічну допомогу» на Львівському залізничному вокзалі. Нас ніхто не готував до такої роботи, але ми швидко навчилися, що і як робити. 

– У перші дні було 14 людей. Загалом з часу повномасштабного вторгнення у команді «Медико-психологічної допомоги» було півтори тисячі волонтерів. Ці люди й далі працюють, допомагаючи іншим, бо вірять, що в єдності, взаємній турботі та підтримці наша сила. Наша спільнота росте, перезавантажується.

Зараз до нас приходять люди, які розраховані на довге волонтерство. У перший місяць роботи «Медико-психологічної допомоги» разом зі сином ми виїздили з дому п’ятій ранку і поверталися близько першої години ночі. Ночували кілька годин і знову поверталися на вокзал. У нас на вокзалі й досі зміни по 12 годин. Й досі команда на вокзалі працює цілодобово. 

Торік це був потік людей, які їхали за кордон. Нам потрібно їх було швидко стабілізувати. Був дуже великий потік людей.

З лютого це був такий щоденний темп. Вже у травні відчула проблеми зі здоров’ям. Так реагував організм на втому. Богу дякувати, все добре. Тішуся, що вдалося вибудувати систему, яка й досі добре працює. Старшими зміни є 70% людей з минулого року. Так розподілили обов’язки, що людина один-два рази на тиждень відповідає за зміну. Також принципово важливо, аби наші волонтери працювали або навчалися. 

Певна: коли людина зайнята, вона професійно розвивається, отже, результативніша у волонтерстві. Старші зміни – це досвідчені люди з управлінським досвідом, це люди, які мають власні справи, є викладачами у вишах. Є люди з IT, є спортсмени. Це самодостатні, професійні й реалізовані люди. Дякую кожному за відповідальність, людяність і витримку!

– Так, цього року є багато іноземних волонтерів. Зокрема, є лікарі, які у своїх країнах на пенсії. Вони приїздять волонтерити до нас. У нас були волонтери з Великобританії, Японії, США, Ізраїлю, Німеччини. Звісно, у нас є добра комунікація та координація з поліцією та міграційною службою. Маємо чітко знати, з ким співпрацюємо.

– Так, змінилися. Люди втомилися. У 2022 році у людей була надія. Дуже багато українців виїздили за кордон. І ось зараз бачимо втому людей, які повертаються з Польщі. У них більше розчарування і втоми, ніж це було торік. 

– Завжди чує. Він постійно на зв’язку і допомагає з різними моментами. Ми сідаємо і докладно проговорюємо, кого можна долучити до розв’язання того чи іншого питання. Подяка керівнику області за професійність і людяність. У травні 2022 року ми започаткували робочу групу «Медико-психологічної допомоги». Дякую працівникам департаментів Львівської ОВА, які впродовж травня-липня спільно з нами об’їздили всі райони області. 

Згодом у всіх районах Львівщини запрацювали консультативно-координаційні центри допомоги внутрішньо переміщеним особам. Тут людей вислухають, надають юридичну та психологічну допомогу. Допомагають з пошуком роботи. Консультують щодо пенсійного забезпечення та соціальних виплат. Функціонують вони при районних військових адміністраціях. Тішуся, що все заплановане вдалося, хоча й було непросто на початках. 

– У березні 2023-го у Кабміні я презентувала досвід Львівщини. У травні була урядова постанова про створення координаційних центрів, і в нас розширилися повноваження. Зараз на Львівщину більше приїздить людей із інвалідністю, а також літні люди. Зараз є більше фізичної праці для волонтерів. 

– Так, потрібні. Людина, яка хоче бути у нас волонтером, має розуміти, що допомога іншим людям – це її зона відповідальності, її обізнаність. Адже від того, як ми консультуємо, залежить, як людина рухається далі. Якщо ти сказав, що приходиш на зміну, то приходиш на 12 годин. І готовність мати на волонтерство два дні на тиждень. 

– Витривалості. Наші волонтери вміють все. У нас є багато медиків, психологів, вчителів, які дуже віддані волонтерству. Волонтерство у нас є дуже доброю школою для тих, що хочуть себе випробувати. Це шлях до дисципліни, відповідальності. Мене тішить те, що серед наших волонтерів є сім’ї з дітьми, є мами, які не бояться, що їхня дитина побачить, я б сказала, іншу реальність, дуже непросту, побачить виклики, з якими сьогодні стикаються люди. Зазвичай це діти з «Пласту».

– Історій, які вражали, було багато. Історії різні й непрості. Були випадки, коли підлітки втікали та їхали до Львова без батьків. Батьки цих дітей, на жаль, перейшли на інший бік. Комусь ми допомогли вступити у заклади профтехосвіти. Когось скерували до медиків. Так, ці історії зачіпають, бо ти стаєш наставником для цих дітей.

Зачіпає, коли молодь приїздить до Львова з бабусями і дідусями. Їде за кордон і бере зі собою тварину, а бабусю і дідуся залишає на вокзалі. На жаль, ти є свідком того, як літніх людей привезли до Львова, а потім залишили. Це крає серце. Дуже. Це насправді найважче, коли ти бачиш, що тварин забирають, а людей залишають. Ці люди живуть у прихистках. 

Є момент, коли ти знаходиш доньку літньої жінки на Закарпатті. Бачиш, як бабуся шукає у сумці клаптик паперу і просить, аби донька її забрала. Телефонуєш доньці, кажеш, що у Львові перебуває її мама. У відповідь чуєш, що, мовляв, забудьте цей номер телефону. Це дуже крає серце. Де б ти не вчився, які б знання не мав, ці історії неможливо сприймати без емоцій.

– Коли я є поруч з волонтерами, є на залізничному вокзалі, то мені здається, що всі так роблять. Коли виїжджаю за місто на вихідні чи йду центром Львова, здається, що це наче два різні світи. Певна: має бути ще більше людей, які готові допомагати в часі війни. Цінність людського перебування на землі – це підтримка і допомога.

Є категорія людей, які думають, що війна їх не стосується. Війна торкнулася кожного. Напевно, не кожен готовий це вголос визнати.

– Я почала досить швидко працювати з міжнародними проєктами. Досвід переговорів став настільки швидким і прискореним. Як змінило? У багатьох професійних моментах я виросла. Наприклад, ніколи не писала зміни до законопроєктів. Тепер пишу. Це дуже відповідально.