На Львівщині з квітня працює перша черга сучасної спеціалізованої клініки Superhumans Center, яку відкрили на базі одного з медичних закладів Львівської області. Її фінансують донори та партнери. Мета клініки – якісне протезування, реконструктивна хірургія, психологічна підтримка та реабілітація. Загалом все це безплатно буде доступним для воїнів і цивільних українців, які постраждали внаслідок війни. 

«На Львівщині розвиваємо центр Superhumans Center – це спеціалізована клініка для протезування, здійснення операцій з реконструкції понівечених частин тіла, а також лікування посттравматичного стресового розладу. Цей медичний заклад має повністю відновлювати українців після пережитого на війні. Медичні сервіси, які надаватиме Superhumans Center, будуть безоплатними і для військових, і для цивільних. Головний акцент тут на інноваційність, сучасність та комфорт», – зазначав в інтерв’ю «Львівській Пошті» очільник Львівщини Максим Козицький. 

«У нашій клініці суперлюди отримають доступ до найкращих у світі практик протезування кінцівок, психологічної та фізичної реабілітації. Ми будуємо не просто медичний заклад, наша мета – комплексна екосистема, у якій пацієнт не блукає від закладу до закладу у пошуках відповідей, а має єдине вікно найкращих рішень, – акцентує команда Superhumans Center. – Ми старанно збирали кращу експертизу у всьому світі для того, щоб надати нашим superhumans необхідну допомогу та можливості для подальшого активного життя. Адже нам важливо, щоб люди, які пройшли крізь страшні травми війни, почувалися гідно, впевнено та пам’ятали, що про них є кому подбати».

Як писала «Львівська Пошта», 30-річний Андрій Гідзун та 24-річний Віталій Іващук – були перші українські воїни, яким встановили надсучасні біонічні протези верхніх кінцівок Hero Arms від провідного британського виробника Open Bionics. Це стало можливим завдяки стратегічному партнерству між Mastercard та Superhumans Center. 

Віталій Іващук втратив руку після мінометного обстрілу у червні 2022 року і весь час мріяв повернутися на фронт. Андрій Гідзун втратив руку у квітні 2022. Він каже, важко було примиритись з думкою, що після травми він навряд чи зможе повернутися до свого звичного життя – хлопець працював на шахті. Він знову отримав можливість використовувати обидві руки, і далі зможе обирати роботу собі до душі.

Серед амбасадорів Superhumans Center є Лієв Шрайбер, Стінг, Труді Стайлер, Джін Ольвенг, Мік Ебелінг. До української наглядової ради увійшли перша леді України Олена Зеленська та міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко. 

Як писала «Львівська Пошта», у клініці Центр реабілітації та протезування ще до відкриття працював в з майбутніми пацієнтами – потрібно було заповнити анкету. Тепер Superhumans Center відкриває чергу пацієнтів у відділення реконструктивної хірургії. Вже сьогодні пацієнти, які отримали мінно-вибухові, вогнепальні чи інші травми обличчя і шиї з ушкодженням кісток щелепно-лицевої ділянки, дефектами м’яких тканин обличчя, ротової порожнини, очної ямки, деформаціями носа, зовнішнього вуха, можуть заповнювати анкету пацієнта http://superhumans.com/patients/ та розпочинати підготовчий етап з приводу реконструктивних операцій у Superhumans. 

«Наша справа не може чекати, адже ми знаємо, чого вартує кожен день для людини із важкими травмами війни. Тому, не зважаючи на те, що наше хірургічне відділення на етапі підготовки та запуску в експлуатацію, з допомогою колег з Франції – високопрофесійних хірургів із клінік Hopital Pitie Salpetriere, AP-HP та Hopital Necker-Enfants malades / Universite Paris Cite, а також завдяки підтримці Міністерство охорони здоров'я України, ми розпочинаємо набір пацієнтів, які потребують складних хірургічних втручань», – акцентують у клініці.

Щоб розпочати роботу із медичними фахівцями Superhumans, пацієнту чи його представнику потрібно заповнити простий опитувальник на сайті клініки за посиланням http://superhumans.com/patients/ та очікувати на зворотній зв’язок. 

«Наші спеціалісти зв’яжуться із потенційним пацієнтом протягом тижня, та нададуть усі подальші інструкції. У липні ми розпочнемо консультаційну роботу з пацієнтами – разом із французькими хірургами, а у жовтні плануємо виконувати перші операції, – зазначають у клініці. – Якщо ви знаєте, кому ця інформація може бути корисною – будь ласка, перешліть посилання на анкету або лінк на наш сайт http://superhumans.com/».

Любомир Лесів у мирному житті працював на заводі «Леоні» у Стрию, звідки він родом. До військкомату пішов в перші дні повномасштабної війни. Був сапером. Поранення він отримав під час виконання бойового завдання на сході – між Харківською та Луганською областями – через протипіхотну міну. Врятувати ногу лікарям не вдалося.

Зараз в Superhumans Center Любомир тренується з навчальним протезом. Після завершення реабілітації хоче повернутися на службу. Підтримка та турбота родини дуже допомагає чоловіку. Він разом з дружиною виховує трирічного сина. Мріє про похід у рідні гори всією родиною.

«Сину зараз три роки, він ніби електричний – тільки встигай за ним. Маю мотивацію не лише ходити, а й бігати», – зазначає захисник.

Андрій Голопапа – 18-річний хлопець із Рівненської області. Велику війну зустрів в гуртожитку у Києві. Каже, що готувався до цього. З однодумцями перевіряв бомбосховища, готував списки на евакуацію. В перший же день пішов до військкомату та потрапив до частини.

«Близько місяця охороняв адміністративні будівлі у Києві. Не було зрозуміло, де ворог. Лякала невизначеність ситуації. Ми були в Києві, як оперативний резерв. З вересня я провів п’ять тижнів на східному фронті», - каже військовий.

Вже після загострення ситуації, підрозділ Андрія висунувся ближче до дороги, до окупантів залишалось 40 метрів. 25 жовтня у їх табір прилетіла міна в метрі від Андрія.

«Відстояв пост, поїв, пив каву, розмовляв телефоном із мамою... Вона чула вибух, а потім — як турнікет собі накладав», – пригадує хлопець.

Далі Андрія відвезли до медпункту у Дружківці. Потім – реанімація у Дніпрі. Тоді він опинився у Луцьку та думав, що протез поставлять швидко. Але там сказали, що треба робити реампутацію та видаляти коліно.

У середині травня Андрій вже був серед пацієнтів Superhumans Center. Зізнається, що спочатку було боляче та складно. А за тиждень негативні відчуття минули. Зараз він проходить лікування та реабілітацію.

Нещодавно зробив пропозицію своїй коханій. Обручку зробив сам — із гільзи. Вони разом пишуть картини, виставляють їх на благодійний аукціон, а кошти передають на потреби військових. Після звільнення з армії хлопець планує повернутися до навчання.

Тарас Матвійчук народився на Рівненщині. На захист країни пішов добровольцем, спочатку до місцевої ТрО, пізніше – до лав ЗСУ. Служив десантником у 25-й бригаді на Харківщині. Проходив стажування у Великій Британії. Поранення він отримав під Лиманом. Каже, що вижив тільки завдяки побратимам.

«Дбали про мене під час евакуації, тримали увагу, щоб не втратив свідомість і не заснув, бо вже б не прокинувся. А ще як у старій рекламі шоколадки побратими загортали мене у фольгу. Це, щоб вберегти тепло, бо тоді був холодний осінній день і дощ», – пригадує захисник.

Окрім ампутації лівої ноги, чоловік мав операції з видалення осколків у шлунку та печінці. Про Superhumans Center дізнався під час лікування. Залишив заявку – і зараз Тарас вже проходить адаптацію та реабілітацію з власним протезом.

«У планах маю якнайскорше міцно стати на ноги. Маю дружину, двох синів, є підтримка і відповідальність. Планую повернутися на роботу, мене там уже чекають. Думаю також волонтерити, відправлятиму хлопцям наших ковбас, вони якісні, сильним захисникам треба гарно їсти», – ділиться Тарас.

А ще, Тарас має ціль – вийти на поле в команді захисників проти команди «Шахтаря» у благодійному матчі. І для цього він завзято та наполегливо займається.

Микола Єфименко родом з міста Обухів, Київської області. Він професійний військовий, до цього працював на Обухівському картонно-паперовому комбінаті. «Я з 2014-го року в армії за мобілізацією, з перервами, щоправда. Служив у 72-й бригаді. Був і в оточенні, і в полоні у росіян два дні, коротше, багато чого було», – розповідає Микола.

Повномасштабне вторгнення захисник зустрів у Києві. Був у 101-й бригаді на контракті – охорона Генерального штабу, а потім перевівся до 72-ої бригади та поїхав на Схід.

«Поїхав на Бахмут спочатку. Звідти нас перевели на Вугледар. Там ми прийняли позиції Айдару. І вже на четвертий день, 14 серпня 2022, я отримав поранення. Що саме прилетіло – не знаю, бо там літало все. Поранення — це очікувано. Рано чи пізно мало прилетіти. Скільки можна? 9-й рік війни. Рідні сприйняли нормально, адекватно. Не скажу, що вони раділи чи їм було байдуже. Але без паніки», – каже Микола.

Чоловіку ампутували ліву руку вище ліктьового суглоба, на правій руці – відрив першого пальця і вирізана кістка другого пальця. До Superhumans Center Микола потрапив завдяки сестрі. Вона подала за нього заявку, бо на той час він не міг рухати й правою рукою.

«Війна ще не закінчена. Я подивлюсь, як буду справлятися з протезами. У мене контракт ще не закінчився. За змогою я далі служитиму. А після війни – піду на свій завод», – підсумовує захисник.

Така мрія мотивує Максима Циганчука щодня працювати та знаходити все нові й нові сили для ще кращих результатів. Максиму 24 роки, він професійний військовий. Захищає Україну з 2018 року. У 2022 році вирішив припинити службу та поїхав працювати до Бельгії. Там його і застала новина про повномасштабну війну.

«Вагань, як діяти далі не було. Всі зароблені кошти витратив на дорогу додому. 26 лютого уже був в військкоматі. Після підготовки мене направили на передову. Спочатку був у Харкові, потім в Балаклії. Мали завдання вийти на наші адміністративні кордони. Ми його виконали, під російськими кулями розвішували наш прапор», – пригадує Максим.

Підірвавшись на ворожій міні під Бахмутом, хлопець отримав пошкодження лівої ноги. Лікарям не вдалося її врятувати. Новина дуже шокувала його батьків.

Згодом в інтернеті Максим натрапив на Superhumans Center та залишив заявку. Наразі йому провели всі необхідні заміри, виготовили протез та проводять адаптацію і реабілітацію. Зараз чоловік активно вчиться ходити та планує повернутися на службу, до своїх побратимів. «Звісно настільки мобільних завдань, як раніше я не зможу виконувати, однак є багато інших», – каже Максим.