Мамина любов щира, мамині обійми найтепліші, мамина молитва найсильніша. Особливо зараз, під час повномасштабного вторгнення, молитви найріднішої відчувають наші незламні та мужні воїни на передовій. Мама є нашим ангелом-охоронцем, оберегом, щитом. 

Мама – найрідніша людина у житті кожного з нас. Вона поряд під час всіх найважливіших подій в житті, навчає нас перших слів, кроків. Мама завжди підтримає, дасть слушну пораду, хвилюється за нас, вболіває. Сумує разом із нами, коли щось не вдається. Мама щиро радіє нашим успіхам і перемогам у житті. 

У світі створили особливе свято для вшанування мами – День матері. В Україні його традиційно святкують у другу неділю травня. Цього року ця дата припадає на 14 травня. Запроваджене свято указом президента України від 10 травня 1999 року.

Мама в нашій країні з давніх-давен вважалася справжньою берегинею домашнього вогнища і саме тою людиною, до якої діти завжди приходять за добрим словом, порадою та допомогою. Хоча офіційно День матері святкують в Україні порівняно недавно, шанують її українці набагато довше. До прикладу, в Канаді українська діаспора почала вітати своїх матерів ще на початку XX століття (1928 року), а в західних регіонах Україні така ініціатива з’явилася через рік після цього.

«Львівська Пошта» поспілкувалася з матерями, запитавши їй про місію і роль мами в часі війни, що дає їм силу і як святкувати День матері під час війни. Також говорили з нашими співрозмовницями про підтримку жінок, котрі втратили дітей на війні.

– Відколи спілкуюся з хлопцями, які на війні з 2014 року, бувши у їхньому товаристві, найбільш сокровенне, про що вони говорять, – це про маму. У найважчі моменти бійці завжди згадують маму. Мама і є тим щитом, тим янголом-охоронцем, тим оберегом, який завжди поруч з нашими військовими хлопцями і дівчатами. Мама завжди відчуває все. 

Як згадаю початок повномасштабного вторгнення, коли зі сином – а йому 24 роки – з 24 лютого 2022 року не було зв’язку декілька днів, я не жила, а просто проживала той час. Син і його бригада ще 13 лютого виїхали на південь. І коли зв’язок зі сином з’явився, він написав з чужого телефону: «Мамо, це Марко і я живий». Це щастя і радість. Це перше повідомлення було для мами. Ця пуповина, особливо на війні, є нерозривна. 

Військові неодноразово кажуть, як сильно вони відчувають материнські молитви. Пригадую перші доби, коли зі сином не було зв’язку, я безперестанку молилася, читала 90 псалом. Молилася до Богородиці. Говорила молитви своїми словами, серцем молилася, аби Господь вберіг сина і всіх синів і доньок. Син казав, що він і хлопці відчували материнські молитви. Мамина молитва – це велика сила. Молімося.

Що мені, як мамі, дає силу? Віра, молитва і співучасть. 

Завжди казала і кажу: матерям військових потрібно вірити у своїх дітей, вірити, що вони обов’язково повернуться, більше покладатися на Господа Бога, бо все в руках вищих сил. Оскільки ми боремося за світло та любов, то потрібно покладатися, що Господь вбереже наших дітей. І не дай Боже допускати в серце якогось відчаю, зневіри та нетерпіння. 

Зараз у час, коли повномасштабна війна триває вже понад рік, українці сильно розмагнітилися. Коли твоя дитина та військові України щодня під кулями, а інші дозволяють собі багато таких речей, які навіть неприпустимі у мирний час, зокрема ображати матерів Героїв, знецінювати подвиг хлопців та дівчат, які повертаються додому, мовляв, вас туди ніхто не посилав.

Як я, як мама, змінилася за час повномасштабного вторгнення? Моя любов до сина, до військових хлопців і дівчат ще більше помножилася. Всі стали твоїми дітьми. Ти хвилюєшся, вболіваєш, чекаєш усіх їх. Торік на День матері Маркові побратими написали: «Вітаємо! Ми всі вас називаємо «мама». Це так було зворушливо, до сліз.

Як святкувати День матері в часі війни? Шанувати матерів, які втратили найдорожче в цьому житті. Подякувати їм! Особисто знаю багатьох таких матерів. Вони дуже сильні жінки, світлі. Коли спілкуюся з ними, боюся їх зранити. Проте якщо ти спілкуєшся з ними від серця, щиро, то така розмова навпаки додасть сили. Подякуймо кожній мамі, чия дитина зараз на війні. Це нелегка доля, та ми все витримаємо.

– Я та мама, яка прийшла на Львівський залізничний вокзал зі сином, який там і залишився разом зі своєю молодою компанією. І за певний період часу переріс у потужний майданчик молодих людей. Я не думаю, що могла б багато зробити, не маючи підтримки від них, зокрема сина і команди. Син був зі мною на вокзалі всі дні. Вдома нас страхував чоловік, який дав нам благословення на допомогу внутрішньо переміщеним людям. 

Мені телефонували мами тих дітей-волонтерів: «Якщо наші діти з вами, то вони у безпеці. І нехай вони будуть там, де вони корисні, ніж ми маємо непокоїтися про те, де вони зараз є». Я бачила багато мам-психологинь, які приходили зі своїми дітьми-підлітками. Казали, що хай краще їхні діти бачать, як вони шукають рішення, ніж сидітимуть вдома наодинці зі своїми думками.

Ми, мами, в часі війни разом пишемо цю історію, ми не маємо готових відповідей. Бачила, як малі діти вирішували дуже дорослі питання.

Ми зі сином, а йому 24 роки, разом дискутували, я почала більше покладатися на нього. За цей рік наші діти дуже виросли, подорослішали разом з нами. Водночас вони потребують уваги та піклування. Нам потрібно більше довіряти дітям, підтримати їх. У часі війни особливо великою цінністю є сім’я. Важливими є спільні сніданки та вечері, важливими є телефонні дзвінки, розмови. Цінно бачити своїх дітей здоровими і біля себе.

Не думаю, що кожен з нас розуміє той біль, який відчувають матері, що втратили сина на війні. Ми думаємо, що ми розуміємо. Але ми точно не до кінця розуміємо цей біль. Бо найцінніше почути слово «мама» від своєї дитини! І я не думаю, що ми зможемо замінити їхню втрату. Але важливою є увага до цих матерів. Якщо ця жінка потребує в цей момент помовчати, то потрібно дати їй таку можливість. Але для кожної жінки важливою є підтримка друзів, знайомих. 

Водночас варто зазначити, що на Львівщині зараз є багато дітей без батьків, які не зможуть почути звернення своїх мам до себе, бо вони, на жаль, залишилися самотніми. Можливо, так складеться, що ці люди зможуть зустріти одне одного. 

Цінність людського перебування на землі – це підтримка і допомога. Інколи ми не до кінця розуміємо, чому саме так стається навколо нас, але коли отримуємо від Бога ресурс жити і рухатися далі, то маємо ділитися тим, що маємо сьогодні. Саме зараз ми починаємо розуміти нашу роль – жити сьогодні, цінувати один одного сьогодні, дякувати сьогодні й мати можливість обійняти один одного. Увага – це підтримка, любов. Дотик – це те найцінніше, що ми сьогодні маємо. 

Війна навчила нас цінувати життя і цінувати людей, які біля нас. Тому у День матері нехай кожен знайде час на дзвінок, контакт, дотик, тепле слово, обійми. Загалом все це важливо й у всі інші дні, бо це той ресурс, який дає можливість кожному з нас рухатися далі. 

Марія Малачинська,
керівниця Львівського обласного клінічного перинатального центру:

– Бути мамою в часі війни є дуже відповідально. Відповідально в такий час планувати і хотіти стати мамою. Звісно, майбутнє треба планувати. Важливо, аби кожна жінка хотіла вагітніти, планувала цю вагітність і за допомогою медиків виношувала здорову дитину. Львівський обласний клінічний перинатальний центр робить все можливе, аби кожна жінка, яка звертається до нас, отримала цю радість материнства. Враховуючи те, що не кожна сімейна пара може завагітніти природним шляхом, сьогодні за підтримки Львівської обласної військової адміністрації ми отримали змогу відкрити відділення допоміжних репродуктивних технологій. Допомагаємо жінкам, які мають суттєві чинники по безпліддю, отримати радість материнства. За статистикою кожна п’ята-шоста пара в Україні неплідна. Материнство – це дуже відповідально, а під час війни тим паче. 

Також на Львівщині запрацювала комплексна програма для пар, які лікуються від безпліддя. Зокрема, виділено кошти на 200 пар, які мають можливість безоплатно отримати ліки й відчути себе батьками. На нашій фейсбук-сторінці є реєстрація пар на цю програму. Пацієнти заповнюють анкету і приходять на консультацію до репродуктолога. 

З початку повномасштабного вторгнення у Львівському обласному клінічному перинатальному центрі внутрішньо переміщені жінки народили понад тисячу дітей. Загалом у нашому медичному закладі за цей час народилося майже шість тисяч дітей. Впродовж останніх двох місяців відчуваємо тенденцію до збільшення пологів, і це тішить.

Є статистика народжуваності на Львівщині за останні три роки. Якщо у 2020 році в області відбулося 20 675 пологів (на 3,4% менше ніж у попередньому році), то в 2021 році – 19 113 пологів (на 7,6% менше ніж у 2020 році). У 2022 році було 16 976 пологів (на 11,2% менше ніж у 2021 році). Отже, за останні три роки народжуваність на Львівщині зменшилася на 21,8%. Цей показник дуже насторожує. Маємо все робити для того, аби народжуваність збільшувалася і українців ставало більше.

З початком повномасштабного вторгнення у мене не було думки кудись їхати з України. Я відповідальна не лише перед своїми дітьми та сім’єю, але й перед великим колективом, а це понад 600 осіб. Ця впевненість керівника у перші дні війни їх заспокоювала, адже ми працювали разом і злагоджено, думали, як правильно зробити укриття, дбали про безпеку для породіль. 

Сили в часі війни мені дає віра, що Україна вистоїть, віра у Збройні сили України, віра, що нам вистачить здоров’я та духу і ми дочекаємося перемоги. Кожен має якісно працювати на своєму місці – ми, медики, на медичному фронті. Мої сини – це той стимул, який допомагає працювати. Маємо показувати своїм дітям приклад, що маємо в складних ситуаціях брати на себе відповідальність, не боятися складних викликів, а навпаки бути в єдності.

«Дякую» – це найцінніше слово у День матері. Воно стосуватиметься всіх матерів: і які втратили своїх дітей, і які виховують дітей, і які зараз народжують. Звісно, це слово в когось викликатиме радість, в когось сум і сльози. Потрібно підтримати жінок, обійняти їх, поговорити. Це до щему в серці.

Марина Манєвська,
мама загиблого бійця, психологиня, психотерапевтка у центрі «Рідні»:

– Як підтримати жінок, які втратили дітей на війні? Все дуже індивідуально. Наше завдання прийняти вибір дитини, яка пішла на війну. Я особисто не люблю, коли мені телефонують у День матері. Це мій день, мій і сина. І я б хотіла бути наодинці. Наступного дня я читаю повідомлення. Одне мені особливо запам’яталося, його написала співробітниця центру «Рідні»: «Привіт. Вітаю тебе з Днем матері. Я давно хотіла привітати з цим Днем маму воїна. Але боялася писати чужій людині. А відколи дізналася, що ти мама Героя, то не можу про це не думати. Дякую тобі за Владіка. Дякую за те, що ти є мамою такого сина. Завдяки Владіку та іншим Героям я сплю спокійно». Коли таке читаю, думаю, що недарма. Такі повідомлення підтримують, вони щирі. 

Якщо не знаєте, що сказати мамі, яка втратила дитину на війні, то так і кажіть. Щирість є дуже важливою. 

Найстрашніше, що я почула: «А навіщо ти його відпускала?» Це дуже страшна фраза. Українське суспільство, на жаль, ще не навчилося спілкуватися з матерями, які втратили своїх дітей на війні. 

Важливою є підтримка матерів, діти яких загинули, слухати їх, запитувати, яким син був у школі, що любив. Скажімо, мені цікаво розказувати про сина. Моєму сину було 20 років, він загинув у 2014 році, захищаючи Україну. Ще один мій названий син активно волонтерить і допомагає армії. Пишаюся, що мені пощастило виховати двох патріотів. Я російськомовна, але після Бучі почала говорити українською. Стало гидко розмовляти російською. 

Неля Васюта,
дружина бійця, волонтерка, депутатка Львівської міської ради:

– Попри постійну зайнятість, зокрема активну громадську роботу й волонтерську діяльність, дуже важливо знаходити час сім’ю, на своїх дітей. Багато жінок акцентують, що відчувають провину, тривогу, що не додають своїм дітям. Діти скаржаться, що немає достатньої уваги. 

Як мама часто залишаю дванадцятирічного сина та шестирічну доньку самих і дуже себе тим гризу. Проте розумію, що для нашої сім’ї це такий досвід і можливість для дітей бути більш самостійними. Син дуже змінився за цей рік, він дбає про сестру. Він дуже відповідальний, що тішить. 

З початком повномасштабного вторгнення відповідальність матерів стала ще більшою. У тих родинах, де батько служить, мама і за маму, і за тата. Ми проходимо це вже вдруге. Цього разу у мене вже двоє дітей, вже є досвід. Вже тієї паніки, як було у 2014 році, я не допускала. Мама має показати дітям, що вона знає, як діяти. Має бути впевненість у тому, що мама може дати собі раду. Це тримає в тонусі. Ця відповідальність допомогла мені бути ефективною. 

Допомагає те, що я знаю, що ми все робимо правильно. На боці українців правда, Бог та істина. Дуже допомагає молитва. За цей рік ми разом з дітьми вивчили багато молитов. Мої діти стають на коліна і моляться. Молитва за молитвою. Моляться за тата, моляться за зниклих безвісти. Мамина молитва і віра, що все буде добре – це велика сила. Як мама чекає, так ніхто не чекає.

Матерям, які втратили своїх дітей на війні, однозначно потрібна увага. Співчуття має бути настільки делікатним. Варто висловлювати свою підтримку та велику вдячність. 

Катерина Птаха,
фотографиня:

– У нас так відповідальність мами зашкалює, а під час війни ще більше. Ми відповідальні за стан дітей, в якому вони зараз перебувають, і нам потрібно допомагати їм долати неприємні емоції. Є потреба, аби дитина відвідувала психолога, отже, потрібно йти. 

Мамі потрібно бути ще більш відповідальною, чуйною і ще більше часу приділяти дітям, аби не проґавити момент, коли вже запізно звертатися до фахівців. З початком повномасштабного вторгнення мені, як мамі, додалося ще більше хвилювань за дітей, але ми сильні та мусимо дітям показувати приклад. Важливо, аби мама перебувала в емоційному балансі, тоді й діти будуть спокійні.

У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, ми вдома зі сином і донькою сіли й поговорили, що ми нікуди не будемо виїжджати. Я вірю у Збройні сили України! У мужність і незламність бійців, вірю у перемогу України!

Нещодавно фотографувала матерів, сини яких на війні. Всі дуже світлі та сильні жінки. Була захоплена учасницями фотопроєкту. Всі вони запам’яталися внутрішнім спокоєм, неймовірною енергетикою і жіночністю. Діти цих матерів воюють, а вони настільки спокійні. Шана і подяка матерям бійців! Ці жінки богині, з яких варто брати приклад. Вони вірять у своїх дітей, вірять у перемогу України. Звісно, їм непросто, але вони дарують усмішку. Це так важливо.

Як святкувати День матері в часі війни? Важливою є вдячність матерям, сини яких зараз боронять Україну. Скажімо, сходити з цією жінкою на каву, поговорити. Важливою є підтримка.