У Львові відкрили меморіал "Тюрма на Лонцького"
Сирість, обдерті стіни, вузький коридор і маленькі камери. Тут чекали на смерть і тут убивали тих, кого називали "політв'язнями". Тюрма на Лонцького - одна з найстрашніших в'язниць України. За найскромнішими підрахунками, лише в червні 1941го, перед вступом німецьких військ до Львова, тут вбили 1681 людину.
Пройтися коридорами в'язниці, побачити, як виглядала одна з найвідоміших катівень НКВД, тепер щочетверга зможе кожен охочий. У неділю Центр досліджень визвольного руху за сприяння Служби безпеки України відкрив перший етап експозиції Меморіального комплексу "Тюрма на Лонцького". Наразі експозиція має три сюжетні лінії: історія споруди, побут в'язнів та масові розстріли в кінці червня 1941 року. Саме на останній темі зробили основний акцент історики. До огляду представлено відтворені до деталей камеруодиночку, камеру смертників, кабінет слідчого та унікальну тюремну фотолабораторію. Поки що експозицію влаштували лише на першому поверсі, але в подальшому дослідники планують задіяти увесь комплекс тюрми.
- Ми маємо можливість задіяти і підвал, й інші поверхи будівлі, - розповів "Пошті" Руслан Забілий, директор Центру досліджень визвольного руху. - Але для того, щоб там створити експозицію, потрібні кошти, яких зараз немає.
Чи не найбільшою цінністю "Тюрми на Лонцького" історики називають її максимально збережену автентичність - вигляд першого поверху тюрми не зазнав жодних змін відтоді, коли тут перебували політичні в'язні. Нинішня експозиція стендів на стінах не створює відчуття штучності, а лише підкреслює трагедію, яка тут сталася. Десятки плакатів розповідають про часи, коли із цих стін вже не поверталися. Правду про страшні події літа 1941 року можна побачити на рідкісних кіно та фотокадрах. Не менше вражають і представлені тут "розстрільні списки", які нещодавно розсекретила СБУ - одним розчерком пера вирішували долі сотень політв'язнів. Про загиблих нагадує і скляна стела від підлоги до стелі, на якій білими літерами викарбувано імена тих, хто провів тут свої останні хвилини. Родичі тих, кого НКВД назавжди забрав з домівок, досі шукають тут імена близьких людей.
На відкритті першої черги меморіалу "Тюрма на Лонцького" були очільники міста, області, голова СБУ Валентин Наливайченко та громадські діячі. Щоправда, попри єдність думок на сцені, єдиної позиції у всіх сторін щодо створення музею таки немає. Як вже писала "Пошта", міська рада створила комунальне підприємство "Музей пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". Але його створення та призначення директора (ним став колишній помічник міського голови Львова Тарас Чолій) влада "забула" або просто не вважала за потрібне узгодити з представниками робочої групи, яка працювала над створенням музею. Таке ставлення обурило львів'ян, що доклалися до відкриття музею, - громадські діячі, історики та навіть депутати міської ради вимагають узгодити особу директора. Сьогодні ж створилася парадоксальна ситуація: музей як юридична особа, що зареєстрована за адресою пл. Ринок, 1, і музейекспозиція у приміщеннях колишньої тюрми на Лонцького (вул. С. Бандери, 1), що створена зусиллями працівників Центру досліджень визвольного руху за сприяння СБУ, існують паралельно і незалежно одне від одного. Влада Львова вперто намагається "перетягнути канат" у справі створення музею на свій бік і на діалог з громадськістю, здається, йде не надто охоче. Дослідники ж, зрозуміло, своєю роботою також поступатися не збираються, а СБУ заявляє, що не має наміру передавати приміщення тюрми комунальному підприємству.
За словами Валентина Наливайченка, "Тюрма на Лонцького" - лише перша ластівка. У цілому в планах керівництва держави - створити єдину систему катівеньмеморіалів в Україні.
- Є рішення Президента про створення державного меморіалу жертв окупаційних режимів в Україні. Його центр має бути у Львові, - зазначив очільник СБУ.
ДОВІДКА
Будинок на вул. С. Бандери, 1, має 118річну історію. Неповних сто років з них ця будівля використовувалася як в'язниця польським, радянським та німецьким окупаційними режимами.
Уперше тут постала в'язниця за часів польської окупації (1918 - 1939 рр.). З боку вул. Лонцького офіційно перебував штаб IV відділу Головної комендатури державної поліції, до повноваження якого входили обов'язки боротьби проти організацій антидержавного спрямування. Неофіційно тут була тюрма для політичних в'язнів. За часів першої радянської окупації протягом 1939 - 1941 рр. тут було організовано найбільшу в'язницю в місті - № 1 (максимальна кількість в'язнів - 1500 осіб). Також тут містилися в'язничне відділення управління НКВД Львівської області, а також саме управління. Під час нацистської окупації (1941 - 1944 рр.) тут була слідча тюрма гестапо. У роки повторної радянської окупації (1944 - 1991 рр.) будівля використовувалася як слідча в'язниця каральнорепресивних структур СССР (НКВД, МҐБ, МВД, КҐБ). Протягом 40 - 50х рр. вона була центром протиповстанської боротьби радянської влади; у наступні десятиліття - центром боротьби проти
т. зв. "інакомислячих" - шістдесятників.Після проголошення незалежності України було ліквідовано КҐБ, а в'язницю використовували для потреб слідчого ізолятора у кримінальних справах до 1996 року.
Найсумнішої слави в'язниця на Лонцького зазнала через масові знищення в'язнів. На початку німецькорадянської війни наприкінці червня 1941го, не маючи можливості евакуювати в'язнів із тюрем, НКВД від 23 червня почав їх розстрілювати. Протягом 23 - 28 червня 1941 р. у Львові було знищено близько 4000 осіб, з них у в'язниці № 1 (на Лонцького) - 1681 особа, тобто 41% від усіх розстріляних в'язнів м. Львова. Крім українців, серед розстріляних були й поляки та євреї. Частину тіл загиблих було поховано у трьох могилах у зовнішньому дворі в'язниці, іншу частину залишено у камерах. У часи німецької окупації масові знищення в'язнів тривали. За матеріалами Нюрнберзького процесу, у м. Львові та Львівській області було знищено 700 000 осіб, серед них 133 000 євреїв (протягом 1941 - 1943 рр.). Частина з них загинула у в'язниці на Лонцького.
