– Іпотерапія насправді дуже давній козацький метод реабілітації. Щоправда, тоді вони не називали це такими словами. Сенс її полягає у спілкуванні з конями і впливає як на фізичну частину відновлення, адже це спортивні завдання, так і на психологічну – поруч iз конем ти неймовірно заспокоюєшся. Неcпроста багато ветеранів-учасників нашої програми розповідали, що після занять вони дуже солодко спали. Коли ми проводили заняття з кіньми, то паралельно вели маленьке психологічне дослідження. До та після зустрічі з коником заміряли рівень тривоги людини, з’ясовували її емоційний стан. Як не дивно, рівень напруженості після занять суттєво знижувався. Бо спілкування з тваринами, а тим паче зі спокійними і турботолюбними конями, насичує людину гормонами радості, які чи не найбільше важливі для військових. Іпотерапію потрібно розвивати. В Україні їй не приділяють тої уваги, якої вона насправді варта. Тішусь, що у Львові військові мали змогу стати учасниками таких занять. Ще добре, що проводив їх також ветеран російсько-української війни. Тобто хлопці були у тому середовищі, де їх зрозуміють. Це дуже важливо!

– Я боронив Україну недовго через стан здоров’я: травмувавши спину, змушений був повернутись додому. З часом самопочуття лише погіршувалося… Кажуть, що в здоровому тілі – здоровий дух. Це правда! Мої проблеми зі здоров’ям згодом переросли у депресію. Лише навесні 2019 року я вперше звернувся до психолога. Вдячний, що у нього було щире бажання допомогти. Інакше я б не зрозумів, що потрібно щось змінювати і не зареєструвався б на заняття з іпотерапії (побачив оголошення у фейсбуці). На заняттях познайомився із Василем та Олександрою. Я помітив – для них це не просто механічна робота, це їх життя… Курс закінчився, але вони досі пропонують приїжджати до них. Для мене особисто це незабутній досвід. Я навчився доглядати за конем, контактувати з ним і, власне, їздити. Та найголовніше – я зробив крок до того, щоб навчитися довіряти. Коня не обдуриш. Якщо ти боїшся довіритись – він не слухатиметься тебе. Чи допомогла мені іпотерапія? “Допомогла” – надто скромне слово! Я розрядився емоційно, навчився їздити верхи, поборов страх, познайомився із цікавими людьми і навіть отримав кілька уроків, які можна вважати життєвими. Зараз, коли я відповідаю на ці запитання, то з обличчя не сходить усмішка. Думаю, це найкращий ідентифікатор. Тому я закликаю віддати належне Олександрі та Василю, бо вони того варті. Якщо не буде того, що робить кращими нас, то як ми самі зробимо кращими цю країну? Свій до свого по своє! Згадую цей вислів і розумію: саме зараз, в цей час він як ніколи доречний. Окрема подяка усім працівникам Центру надання послуг учасникам бойових дій міста Львова. Без їхньої участі ця та багато інших можливостей не мали б права на існування.

– Я пройшов курс іпотерапії, який проводили Василь та Олександра, восени цього року. Спогади мої, пов’язані з цим періодом, максимально позитивні. Коники надзвичайно спокійні та емпатичні тварини. До прикладу, є кобилка Болівія, яка ніби зчитує твій внутрішній стан, твої переживання. Якщо у тебе стрес – вона переймається цим і стає ніби нерухомою, її складно навіть змусити щось робити. І навпаки – якщо ти у гарному гуморі вона так ніби сміється разом із тобою. Є ще конячка Рада, вона більш бойова. Це цікаво, адже кожна з них, як людина – має свій характер і свої вподобання. Тому ти не просто їздиш верхи на конях. Ти комунікуєш з ними. Якщо згадувати себе на цих заняттях, то розумію, що з конем я реально ставав спокійним. Весь негатив, який був у мене до заняття залишався десь на задньому плані. Коник нібито затоптував його своїми копитами. Важливо те, що нас не обмежували у часі. Ми могли їздити верхи скільки заманеться. Звісно так, аби це не зашкодило тварині.

– Після повернення додому з війни якось я гортав стрічку новин фейсбуку. Тоді натрапив на цікаве oголошення від центру надання послуг учасникам бойових дій. Запрошували взяти участь у програмі реабілітації іпотерапією. Не зволікаючи, я записався. Так і почалось моє знайомство з Василем та Олександрою. Вони проводили ці заняття. І хоч курс тривав усього місяць – ми співпрацювали десь близько трьох місяців. Упродовж цього часу я навіть їздив у Полтаву, де вже сам допомагав діткам з інвалідністю опанувати їзду верхи. Насправді іпотерапія – особливий вид реабілітації, який незаслужено забутий в Україні. Ми відстаємо! Адже вона широко розвинена у інших країнах, зокрема в Америці чи Австралії. Про Україну так, на жаль, не можна сказати. Тому те, чим займаються Василь та його дружина заслуговує на повагу! В чому особливість іпотерапії? Якщо розмови з психологом – це робота з минулим, коли ти працюєш зі своїми травмами чи комплексами, то іпотерапія – це пошук себе “тут і зараз”. Її можна порівняти з медитацією. Свідомість відключається і ти не думаєш про те, що турбує тебе у буденному житті. Ти просто їздиш верхи. Тим часом підсвідомість обробляє інформацію. Ба більше, коники допомагають заспокоїтись. Ти вчишся розслаблятись. Люди, які повертаються з війни, часто скуті і приховують свої переживання. У той самий час нас легше спровокувати, ми більш вибухові і реагуємо на незначні подразники. А іпотерапія – це своєрідне вчення про гармонію, яку ти шукаєш у собі.

– Війна залишила мені травму опорно-рухового апарату, тобто тазостегнового суглобa. Я вдячний іпотерапії. Ці заняття допомогли мені розрухатись, пожвавішати. Тепер мені стало набагато легше ходити і спина вже не так сильно болить. Чому так? Бо кожна травма це перш за все защемлення усіх нервових закінчень. А навіть одне заняття з іпотерапії – це велика порція розслаблення. Відповідно, коли ти проходиш курс – ти починаєш по-новому сприймати цей світ, стає набагато легше. Направду, я випробував майже всі види реабілітації. Але моя травма досить специфічна. Ніякі тренажери не розімнуть так усі суглоби, як їзда верхи на коні. Бо коли коник іде, то відбувається своєрідний масаж усіх груп пошкоджених кісточок та м’язів. З впевненістю можу сказати, що гідної альтернативи іпотерапії наразі не придумали. На заняття я приходив навіть зі своєю сім’єю, дружиною та дитиною. Це класно, адже ти у колі рідних тобі людей, що також має своє значення. Направду, ми усі зійшлись на думці, що іпотерапія це класно! Шкода, що у нашому регіоні рідко хто цим займається. Хтось скаже, що є іподроми. Але ні! Спортивна їзда на іподромі це зовсім інше. Іпотерапія має свою специфіку. Пан Василь та пані Олександра, по суті є першопрохідцями у цій справі в наших краях. Це надзвичайно позитивний досвід, за який хочеться подякувати пану Василю та його дружині! Вони великі молодці і я завжди буду підтримувати те, що вони роблять.