– Всі українці звикли зосереджувати значну увагу чоловікам-військовим. Втім, жінки, які були на війні, теж потребують уваги: у них є свої секрети, які потрібно комусь розповісти. Власне, значну частину уваги ми приділяємо саме жіночому здоров’ю: гінекологічним проблемам, питанням репродуктивного здоров’я. Хоча й не забуваємо про психологічну частину допомоги: організовуємо творчі вечори, тренінги та навіть майстер-класи з візажу. Можна сказати, що ми співпрацюємо з жінками індивідуально та дуже інтимно, вирішуючи проблеми їхнього здоров’я, і у групі, коли спілкуємося зі своїми посестрами на різні теми чи ходимо на лекції. Варто зазначити, що з нашими дівчатами також проводять бесіди професійні психологи, які спеціалізуються саме на післявоєнній роботі з пацієнтами. Загалом ми готові допомогти у будь-якій проблемі, з якою до нас звертається жінка. Коли ми почали спілкуватися з ветеранками, вони самі казали, що наявність таких центрів для них дуже важлива. Тому що там можна знайти хороших подруг, щоб поспілкуватись на спільні теми. Вважаю, що головним доказом того, що такий проєкт потрібний, є те, що дівчата охоче приїжджають до нас з різних куточків: і з Києва, і з Дніпра, і навіть із Одеси.

– Я сама з Дрогобича. У моєму районі є четверо дівчат, учасниць бойових дій. Донедавна ми не мали куди звернутись за допомогою. Їхати у Київ чи Дніпро, де є подібні рухи для ветеранок, не завжди вдавалось, бо у когось є сім’я, хтось просто не має змоги через стан здоров’я. Тому започаткування такої справи у Львові дійсно є важливим. Особливість жіночої реабілітації насамперед полягає у фізіологічних відмінностях жінок від чоловіків. Більшість ветеранок, які звертаються до нас, мають гінекологічні та ендокринологічні проблеми. Власне, кожна друга моя посестра жаліється саме на це. У хабі допомагаємо ветеранкам індивідуально, також проводимо і групові заняття: тренінги, покази фільмів та просто розмовляємо. Нещодавно, до слова, відбулась лекція професора Всеволода Стеблюка та його дружини Катерини Пронозової, на якій вони розповідали про процес адаптації після війни. А також у наших планах покази кінострічок “Війна химер” про Іловайськ та “Нескорені” про жінок-полонених, проведення концерту гурту “Кулі” та організація вертепу від проєкту “Ангели надії”, у межах якого будемо збирати кошти на подальше функціонування хабу. Окрім цього, ми любимо організовувати і більш неформальні вечори. До прикладу, одного разу ходили з дівчатами в караоке. Атмосфера на наших зустрічах, можна сказати, сімейна. На щастя, лінія фронту порівняно невелика, тому дівчата переважно знайомі між собою – заочно або ж особисто. Навіть якщо ми не зустрічались на передовій, то точно чули щось одна про одну. Тому завжди є про що поговорити. Деколи це затягується надовго. І це також своєрідна реабілітація! Бо вдома чи на роботі нам немає з ким згадати та розповісти про те, як ми жили. Мовиться про всі недівочі подробиці війни: болото, щурів і польовий побут. Насправді навіть не кожен психолог зможе зрозуміти тебе так, як розуміють і підтримують посестри.

– Завжди згадую і порівнюю нинішню ситуацію з реабілітацією у 2014 році, коли у Львові ще не було жодних закладів, де б надавали допомогу учасникам бойових дій. Зараз у “Феніксі” стоять дуже хороші тренажери для фізичної реабілітації, зокрема для розтяжки шиї та рук, які придбали волонтери. Власне, вони й навчили мене правильно ними користуватись, щоб не наробити шкоди. Тому мені вони допомогли, оскільки маю певні проблеми зі здоров’ям. Зараз вже я ділюсь своїми знаннями з іншими хлопцями, які приходять до “Феніксу”. Окрім цього, є інші послуги, які надають у центрі. Наприклад, курси лікувальних масажів. Учасники бойових дій можуть прийти зі своїми посвідченнями та зареєструватися, щоб згодом отримати курс із 10 процедур масажу. Насправді процес реабілітації досить тривалий. Я намагаюсь “відійти” від війни вже майже п’ять років. Зокрема, стараюсь всіляко очистити судини. Задля цього навіть один день на тиждень голодую. Така реабілітація також є помічною. Та, на жаль, не усі українські захисники нею користуються. І даремно… Адже вдома нас, учасників бойових дій, не завжди до кінця розуміють. А тут, у таких центрах, ми є в колі однодумців, ми спілкуємось про те, що нас турбує. І це дійсно допомагає! Звісно, є люди, які досить замкнуті, тому вони соромляться, але це погано. Вважаю, що кожному учаснику бойових дій варто бодай раз сходити до психолога, щоб зрозуміти, чи підходить йому такий спосіб реабілітації.

– Загалом задоволений роботою Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій. Завдяки центру подав заяву на виплату 100 тисяч гривень від міста, звертався кілька разів за консультаціями для себе і побратимів. Гадаю, дуже добре, що, повернувшись із війни, ветерани мають куди звернутись за допомогою, адже після завершення контракту різко з’являється багато питань, зокрема щодо різноманітних пільг. Також тішить, що центр дбає і про психологічну підтримку бійців. Коли я повернувся з війни, то до мене телефонували з центру і питали про самопочуття, про те, чи маю якусь потребу в юридичній, психологічній чи соціальній допомозі. До слова, моїм побратимам телефонували також, багато з них скористалися різними послугами центру: відвідували іпотерапію, брали участь у тренінгах, курсах і ходили в походи.