Зберегти старе чи збудувати нове

фото: Олег Огородник

Чергова дискусія щодо будівництва в нашому місті розгорілася через будівлю на вулиці Сахарова, 52. 26 липня виконком Львівської міськради надав містобудівні умови та обмеження ТОВ “Інсула Інвест” для спорудження офісного центру на вулиці Сахарова, 52 зі знесенням наявного там будинку.

Дискусія і дві е-петиції

Після гучного скандалу з мозаїкою на фасаді “Океану”, під час якого пригадалося й знищення садиби Ярославенка, й епопея навколо вілли “Люсія” на Свєнціцького, 16, як також чимало інших історичних будівель Львова, які вже назавжди втрачені, це рішення спричинило бурхливе обурення та емоційне обговорення в медіа, соцмережах, транспорті… Активісти зареєстрували спершу електронну петицію за збереження будинку, а невдовзі інші активісти – ще одну е-петицію – за будівництво нової споруди за цією адресою. Обидві набрали необхідні 500 голосів “за”.

Міський голова Львова Андрій Садовий у відповідь на реакцію містян призупинив дію рішення виконкому та призначив його виїзне засідання, під час якого відбулося представлення позицій обох сторін. Зокрема, сторону забудовника офіційно представляли Сергій Ковальов та Андрій Потинський, на їхню підтримку виступило й кілька містян. Від тих, що проти будівництва і за збереження старого будинку в дискусії взяли участь викладач Академії мистецтв, член львівського осередку Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Богдан Зятик, викладачка УКУ Мар’яна Долинська, тема її наукового дослідження стосувалася історичної топографії Львова XIV-XIX століть, громадські активісти та мешканці мікрорайону.

Аргументи за збереження будівлі

Будинок звели у 1907 році, певний час він належав українському аптекареві, колекціонеру та меценату Михайлу Терлецькому, який був і співзасновником Національного музею у Львові, у його будинку збиралася львівська еліта. Зважаючи на це, будівлю слід зберегти.

До зведення цього будинку міг бути причетний Іван Левинський, адже саме він разом із Захаревичем активно забудовував район Кастелівка. Наразі прямих доказів цього немає, проте львівський осередок Українського товариства охорони пам’яток історії та культури подав запит в обласний архів, щоб там надали документи, які це підтвердять.

І хоч він був перебудований, однак має органічний вигляд та всі характерні риси сецесійної будівлі початку ХХ століття, а також зберігає дух міста чи місця, який поки ще не визначений, але його можна відчути. Цей будинок є свідченням і пам’яткою українськості Львова.

Хоч будинок не має архітектурної цінності, але він є живим і добротним, громада проти його руйнування, і забудовник має на це зважати. Є нові райони, де можна будувати нові офіси, не в історичному ареалі, наприклад, неподалік на місці довгобуду на вул. Княгині Ольги, поблизу аквапарку.

Цей мікрорайон вже настільки забудували, що не витримують мережі – вода не доходить до верхніх поверхів, часто вимикається електроенергія, а під час злив доводиться ходити по коліна у воді, бо колектори не справляються. Натомість нових комунікацій ніхто не будує, а під’єднуються до старих.

Перехрестя Сахарова – Горбачевського і так постійно потерпає від заторів та перевантаження транспортом, а що буде, коли тут буде паркінг, чи не спричинить це взагалі до колапсу на дорозі.

Забудовник знищить зелені насадження та попри всі документи захопить частину “Медика”.

Аргументи за побудову нової

Сьогодні Львів є на стадії інвестиційного буму, тому вільних ділянок під забудову не так вже й багато, тому інвестор розглядає, де можна зреалізувати свій проєкт (на фото) так, щоб він був якісним, розташовувався у гарному місці, наприклад, поблизу парку.

Будівля хоч і зведена у 1907, однак не занесена до реєстру пам’яток, а у 90-х роках зазнала значної перебудови. Її не проєктували для Михайла Терлецького, який оселився тут у 1920 році і проживав до 1939, а для власниці озера Світязь, розташованого поряд.

Пам’ять про Михайла Терлецького в місті представлена його аптекою “Під чорним орлом” на площі Ринок, так про нього мають нагоду довідатися львів’яни і численні туристи. За радянської влади спершу тут поселили людей, а відтак передали компанії “Провесінь”, тоді ж його перевели у нежитловий фонд. Вже наприкінці 90-х – початку 2000-х, коли будинок належав компанії “Фарлеп” там зробили реконструкцію: замінили дах, вікна, значно збільшили площу будівлі.

Будівля розташована на межі старого міста і нового, історичне середовище довкола не збережене: є радянська забудова, та й “новоукраїнських” будівель не бракує, а відразу за будинком починається вул. Княгині Ольги.

Містобудівні умови, які погодив виконавчий комітет, передбачають зведення 3-поверхової будівлі, яка буде органічно вписуватись у район переходу від старого міста до нового. Майбутня споруда не є агресивною до середовища. Візуальний вигляд, матеріали, поверховість підібрано з урахуванням оточення, щоб новий об’єкт не був домінантний, але мав свою індивідуальність.

У старій будівлі зараз не дуже комфортно, вона може вмістити невелику кількість людей, у ній бракує світла та повітря. Нова споруда принесе близько 120 робочих місць, оживить та пожвавить місце навколо, збільшить вартість житла поблизу.

За кордоном у багатьох європейських містах будують нові сучасні будівлі поруч із пам’ятками архітектури, це виглядає гармонійно й без проблем функціонує.

Нова будівля – це рух до сучасності, виносити всі робочі місця в нові райони погано, бо є люди, які живуть тут і хотіли б тут працювати. Нова будівля відповідатиме усім стандартам, старій досягти їх неможливо.

Питання у площині смаків – кому і що подобається. В юридичній площині не порушено жодних норм.

Природне середовище від будівництва не постраждає. План будівлі передбачає збереження зелених насаджень. У будівлі буде функціонувати підземний паркінг, тому автомобілів на узбіччях тут не буде. Щодо заторів, то забудовники сподіваються, що тут будуть працювати молоді свідомі люди, а вони часто сьогодні пересідають на велосипеди та самокати, тож попри те, що буде великий паркінг, вони вміють економити час, і аби не стояти у заторах перейдуть на альтернативні екологічні види транспорту.

Далі буде…

Проте жодного рішення щодо подальшої долі будівлі так і було ухвалено. Андрій Садовий зазначив, що тут не можна бути категоричним і вимагати негайного рішення, бо треба зважати на моральний бік справи, адже варіантів є не один і не два, а тисяча, тому свою думку ще мають висловити експертні середовища, зокрема Львівська політехніка, Академія мистецтв та Спілка архітекторів.

Із мозаїками все вирішили…

У Львові проведуть інвентаризацію всіх історичних мозаїк для їхнього збереження та відновлення

Виконавчий комітет Львівської міськради на своєму засіданні 2 серпня ухвалив рішення “Про збереження історичних мозаїчних творів на території м. Львова”. На його виконання управління охорони історичного середовища Львівської міської ради узагальнить інформацію та складе перелік мозаїчних творів, який опісля оприлюднять на Порталі відкритих даних. Тож замовники будівництва і відповідні структури міської ради повинні будуть враховувати цю інформацію, зокрема під час видачі дозвільних документів на ремонтні роботи.

Також управління охорони історичного середовища має подати пропозиції до міського бюджету Львова та виступити замовником проведення ремонтних робіт мозаїчних творів, які перебувають у незадовільному стані.

У рішення йдеться, що голови районних адміністрацій, департамент містобудування, управління охорони історичного середовища, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львові під час здійснення своїх повноважень щодо надання вихідних даних, дозвільних документів, контролю за виконанням будівельних робіт на території Львова мають керуватися переліком мозаїчних творів на території міста задля їхнього захисту і збереження. Натомість замовники будівництва та підрядні організації під час виконання будівельних робіт на об’єктах, на яких розташовані мозаїки, відповідно до переліку мозаїчних творів на території Львова, мають проводити винятково ремонтні роботи зазначених елементів.

“Ухваленим рішенням передбачається узагальнити інформацію про мозаїки у Львові, зокрема про мозаїки, які були зроблені у радянський період і є частиною інтер’єрів будинків. Цю інформацію буде розміщено на Порталі відкритих даних для ознайомлення всіх зацікавлених, а також буде зобов’язано усіх забудовників і служби Львівської міської ради враховувати цю інформацію під час видачі дозвільної документації. Інвентаризація мозаїк до 1939 року в управлінні є. Мозаїки радянського періоду також мають право бути визнаними мистецькими творами і, можливо, пам’ятками культури чи мистецтва”, – зазначила начальниця управління охорони історичного середовища ЛМР Лілія Онищенко.

Андрій Садовий, міський голова Львова:

– Хочемо ми цього чи ні, але світ змінюється і буде змінюватися надалі. Ситуація з будинком на Сахарова нетипова, адже за сучасною архітектурою майбутнє, але втрачаючи старі будинки, ми втрачаємо нашу історію. Отже, має бути баланс. Маю великий біль, коли бачу, як у Львові будують потворні будинки. Проте в останні роки бачу, з’являються гарні сучасні будівлі: Український католицький університет, аеропорт тощо. Вони можуть бути пам’ятками архітектури ХХІ століття. Я б дуже хотів, щоб у місті була гармонія будівель минулих століть і сучасних. Якщо ми живемо в країні, де є повага до приватної власності, міська влада не може заборонити комусь щось придбати. Маємо ситуацію, коли приватні власники у попередніх приватних власників купили. Згідно з чинним законодавством, місто не може заборонити щось робити з цим будинком, але може лише скоригувати ці дії. До цієї справи зараз потрібно залучати Міністерство культури й робити виїзну нараду у Львові. Переконаний, якби ця дискусія почалась не сьогодні, а пів року тому, то за цей час можна було б знайти мудрий компроміс і зрозуміти, як вийти зі ситуації. Та зараз виконавчий комітет має прийняти рішення. І це рішення комусь та й не сподобається. Наполягатиму, щоб будь-які складні питання перед винесенням на виконком проходили громадську дискусію, адже власником міста є громада. А права громади мають бути максимально захищені. Зараз у цьому питанні немає варіанту рішення А чи варіанту рішення Б, бо є тисячі різних варіантів. У нашому місті кількість машин збільшилась на 28%, тому й рух ускладнився. Сьогодні більше людей приїжджає до Львова, ніж покидає його. А Львів дуже компактне місто і ми є обмежені в нових площах. Тому я й запропонував не приймати рішення вже зараз, адже й дискусію не завершено. Львів міняється кожного століття і я б дуже хотів, щоб наше місто мінялося. Воно змінюється і вдосконалюється настільки, настільки львів’яни хочуть цього. Часто містяни мають претензії до влади, забуваючи, що люди до влади обирають собі подібних, тому перед нами зараз є важливий виклик: вирішити питання із цим будинком, що розташований на межі двох світів. У цій ситуації маємо проявити і толерантність, і розум, і професійність. Дискусії мають вийти на рішення, яке об’єднає громаду, а не розсварить. За результатами сьогоднішньої дискусії проведемо не одну нараду і знайдемо компроміс у цій ситуації Наше законодавство писане спеціально під забудовників та ігнорує думку громади. Нині це один з найбільших викликів і не відомо, чи зможе нова влада утвердити важливість історичного надбання. Станом на сьогодні питань більше, ніж відповідей. Громада може чинити опір забудовнику своєю активністю і позицією, подавати будинки у реєстр пам’яток, адже законодавство не на нашому боці. Зрештою саме громада має стояти на сторожі надбання, яке ми отримали у спадок.

Юліан Чаплінський, головний архітектор Львова:

– Нині в медіа і соцмережах переважають емоції. Було створено дві електронні петиції, кожна з них набрала необхідну кількість голосів. Одна – за збереження вілли Терлецького, інша – за побудову нового офісу заново, адже офісів у цьому районі бракує. Ця проблема має різні складові. Перша – юридична. Виконком проголосував за знесення будівлі, адже згідно зі законами, на видачу забудовникам містобудівних умов та обмежень йому надається лише десять робочих днів. Отже, рішення має бути ухвалене у дуже короткий термін. Не проголосувати виконком міг у таких випадках: надання забудовником неповного пакету документів, невідповідності проєкту земельному законодавству і містобудівному законодавству. Проте ця ділянка є приватна і призначена для будівництва та обслуговування офісних споруд), формально споруда не є пам’яткою архітектури чи історії. А для того, щоб будівля стала пам’яткою архітектури, потрібно, щоб вона мала унікальні конструктивні, просторові і фасадні дані. Натомість зараз приміщення переплановане і не має первісного вигляду. Сьогодні немає підстав говорити про унікальність об’єкта. Причин не надати містобудівних умов у цьому випадку не було. Історична складова. У цій дискусії відкритим залишається питання вшанування Терлецького і його діяльності. Новий власник не хоче реставрувати віллу, бо немає жодних свідчень щодо інтер’єру і зовнішнього вигляду будівлі. Немає жодних ознак, як це стилістично виглядало всередині, є перепланований будинок, і немає жодних важелів впливу на власника, який купував цей будинок не як пам’ятку архітектури, щоби він вкладав шалені гроші і вигадував не знати що, аби повернути будівлі автентичний вигляд. Для цього треба забрати 200 квадратних метрів площі, за яку він заплатив, і на догоду любові до старовини зробити дуже дорогу імітацію реставрації. Мені здається, що кожен зрозуміє, якби до власника помешкання в старому будинку прийшли з вимогою відновити фасад, якого не було, коли він купував це помешкання, то він би дуже обурився, чому він має це робити. І якщо нині міська рада змусила девелопера піти на такий крок, як переговори з громадськістю і мотивація своєї позиції, то це свідчить про формування справді громадянського суспільства, яке вчиться знаходити в дискусії компромісні рішення. Але люди, які виступають проти забудови, не можуть диктувати власнику, як йому поводитись з приватною власністю.

Ігор Петрій, завідувач сектору наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка, історик:

– До цінності вілли Терлецького, яка розташована на вулиці Сахарова, 52, є два підходи. Маємо прихильників думки, що будинок потрібно знести, а на його місці збудувати щось нове. Вони аргументують свою позицію тим, що вілла вже втратила свій первісний вигляд і була перебудована. Прихильникам цієї думки втратити віллу не зовсім шкода, адже вона нібито втратила свою історичну цінність. Є й львів’яни, що дотримуються іншої думки, і я теж схиляюся до неї. Один із аргументів на користь збереження вілли Терлецького – це її зв’язок із визначною постаттю в історії Львова – Михайлом Терлецьким. Також сама будівля вартісна і, гадаю, зберегти її потрібно навіть у такому перебудованому вигляді, як зараз. До того ж вілла розташована у правильному місці, вона тішить око. Сумніваюсь, що запланований у цьому місці офісний центр буде таким доречним. Зараз у цій місцевості завжди є проблеми з транспортом через постійні затори. Нова будівля може лише погіршити ситуацію. Гадаю, вирішити цей конфлікт між владою і громадою міста можна, залучивши активістів і фахівців, а також з’ясувавши, чи можна віллу Терлецького внести в перелік львівських пам’яток архітектури. Звичайно, місту потрібно розвиватися: будувати нові будинки, створювати громадські простори та інфраструктуру. Задля цього аварійні будинки, які не мають історичної чи архітектурної цінності, можна зносити. Та це не стосується вілли на Сахарова, бо вона не аварійна і цінна. На майбутнє, щоб не втратити історично цінних об’єктів, місто має здійснювати контроль за забудовниками у правовому полі: укладати договори, впроваджувати справедливі санкції за недотримання їх тощо.

Лілія Онищенко, начальниця управління охорони історичного середовища Львівської міськради:

– Усі пам’ятки архітектури міста Львів, як і в інших місцях, внесені до загального реєстру, і такі списки затверджені Львівською облдержадміністрацією. Сьогодні у Львові маємо 2400 пам’яток архітектури, які мають особливу цінність. Та це не означає, що інші будинки цієї цінності не мають. Тому щодо кожного будинку, який пропонують чи планують знести, є питання: цінний він чи ні. Будинок може мати скромну чи пересічну архітектуру, не мати унікального стилю, не бути твором визначного архітектора, але може стосуватись певних історичних подій чи персон. Саме тому щодо кожного будинку, який планували зносити чи перебудовувати, до 2019 року було потрібно проводити дослідження і складати документ історико-містобудівного обґрунтування. На початку 2019-го Міністерство культури скасувало необхідність такого документу для знесення старого будинку. Що ж стосується вілли на вулиці Сахарова, 52, то вона красива зовні, проте немає критеріїв, що можуть зробити її пам’яткою архітектури. Гадаю, будинки такого типу не є унікальними. Є лише історична цінність вілли, адже вона належала українському аптекареві й меценатові Михайлові Терлецькому. Проте, чи має цей будинок бути історичною пам’яткою мають вирішувати спеціалісти. А щоб не допустити руйнування цінних архітектурних об’єктів забудовниками у нашому місті, на мою думку, потрібно створити будівельну поліцію. Це необхідність, бо відповідні органи – і міські, і обласні – не мають впливу на такі історії порушення правил забудовником. Має бути справжній контроль над будівництвом, стежити за наявністю відповідних дозволів у забудовника тощо. У випадку порушення мало би бути справедливе покарання.

Мар’яна Долинська, докторка історичних наук, львів’янка:

– Віллу Терлецького на Сахарова не можна знищувати з декількох причин. Будівлю можна вважати історичною й архітектурною пам’яткою. Хоча документально це не так, але рік її створення та сецесійний стиль вказує, що віллу потрібно брати на облік як пам’ятку місцевого чи навіть національного значення. А також вілла Терлецького розташована на території, що входить до так званого “великого заповідника, затвердженого на початку 90-х років”. Будинки тут збудовані до 1939 року, їх не можна зносити. Уся Кастелівка забудовувалась на початку минулого століття підприємцем Іваном Левинським, зокрема вілла Терлецького. До того ж будинок має місцеформувальне значення, адже розташований на розі вулиць Сахарова і Горбачевського. Історичною пам’яткою ця вілла є тому, що вона належала відомому українському меценатові та власникові аптеки “Під чорним орлом” Михайлові Терлецькому. У його домі частими гостями були представники львівської української інтелігенції того часу. Важливим у цій ситуації є дух місця. Про це явище трохи складно говорити, бо конкретну дефініцію, наскільки мені відомо, ще ніхто не подав. Але зрозуміло, що дух місця треба відчути, хоч це й нелегко. Коли ми йдемо кварталами з історичною забудовою, зі старими будинками чи парками, то можемо відчути специфічний дух. На подвір’ї вілли Терлецького я теж відчула дух місця. Зберегти віллу можемо, надавши їй статус пам’ятки. Читала декілька пропозицій львів’ян про те, як використати віллу, якщо її вдасться зберегти. І серед усіх ідей є пропозиція зробити тут музей Івана Крип’якевича чи музей істориків Львова. Це потребує коштів і зусиль, але воно зможе зберегти дух місця – львівський дух, якого залишається щораз менше.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти