– Направду дуже важливо знати і пам’ятати Героїв, бо вони – основа нашої історії, а отже, й основа самовизначення як громадянина і частини великої української спільноти. У радянський час ідентичність людини хотіли знищити і створити аморфну масу, а зараз ми вільні та горді, ідентифікуючи себе українцями, маємо знати своїх Героїв, зокрема новітніх. Можливо, держава має більше акцентувати увагу на новітньому, не радянському, вшануванні Героїв. Внаслідок війни на сході ми сьогодні маємо спільних героїв для усієї України. Через радянську пропаганду в українців зі сходу і заходу країни були різні герої, порозумітися було майже неможливо. Тепер воїни АТО – це спільні Герої для всіх нас, на їхньому прикладі можна виховувати прийдешні покоління. Потрібно не лише робити алеї пам’яті загиблих. Їхніми іменами треба називати вулиці, встановлювати їм пам’ятники, розповідати про Героїв у підручниках з історії. Новітні Герої – це не тільки солдати, а й волонтери, цивільні громадяни, діячі, які багато зробили для України у нелегкий час і які ідентифікують себе українцями та заявляють про нашу державу світові. Ці люди, яких я зустрічав у своєму житті, не вважають себе героями. Бійці, що переживають жахливі обстріли із озброєння, від якого ніщо не рятує: ні бліндаж, ні окоп, ставляться до цього дуже відважно. Вони кажуть: їх ніхто і ніщо не злякає, бо ми за свою землю стоїмо. Коли таким хлопцям кажеш, що вони Герої і роблять героїчні вчинки, вони відповідають, що ніякі ми не герої, а просто захищаємо Україну. І, знаєте, найбільше визнання для них – це пам’ятати про те, що вони є і що вони зробили.

– Кожен має усвідомлювати: наш нинішній комфорт – це не наша заслуга. Хтось за цей спокій віддав життя, хтось пожертвував своїм зором чи кінцівками, хтось поховав дітей, а хтось батьків. Герої, які допомагають нам будувати майбутнє держави, завжди повинні бути на вустах і в пам’яті. У День Героїв ми не зможемо поіменно висловити усім свою подяку, адже заради нас і України полягло дуже багато воістину героїчних людей, але можемо розуміти: саме їм завдячуємо, їх маємо пам’ятати. Навіть душі померлих хочуть пам’яті. А що говорити про живих людей, які пройшли пекло? Новітнім Героям не потрібно носити квіти, цукерки, падати в ноги, бо насамперед вони хочуть, аби ми виправдали їхні надії. Якщо Герої готові за нас віддати своє життя, а ми згодом готові просто втратити державу, тоді не має значення цей День Героїв, він просто нівелюється. Пам’ять специфічна, адже вона справді здатна стиратися. У нашій ситуації, коли забуваємо Героїв, тоді забуваємо й історію, навіть забуваємо наших ворогів, яких згодом прощаємо, а потім бігаємо за тим, хто голосніше говорить. Герої є різні, але ті, що вболівали і вболівають за державу, повинні бути в пам’яті. День Героїв має прокинути нас зі сну і з вдячністю згадати борців: живих і загиблих.

– Країна і народ, які не знають своїх Героїв, не будуть мати майбутнього. Я переконаний: коли ми заглиблюємось в історію, то не просто вивчаємо її, а програмуємо власне майбутнє. З одного боку, наша історія повна героїзму, а з другого боку, можемо вчитись на помилках минулого, щоб уникнути їх сьогодні та вести країну до світлого майбутнього. У наших Героїв можемо повчитися безкомпромісності в боротьбі за Україну. Борючись з російською агресією, ми не втратили державність і цінності, ми відстояли свій євроатлантичний вибір. Це означає, що останні роки української історії були епохою не тільки боротьби, а й епохою навчання на помилках минулого. Я радий, що вже декілька років поспіль Львівська ОДА стає співорганізатором Дня Героїв. Цього року вже традиційно відбудеться марш, у колонах якого ітимуть новітні Герої – взірець для сучасників. Також Львівщина зробила значний поступ у військово-патріотичному вихованні, у розповсюдженні українського культурного продукту, у святкуваннях таких дат, наприклад, 100-річчя створення державності на західноукраїнських землях. Останні чотири роки – це час патріотичного піднесення, який демонструє нашу віру в майбутнє. Найкраще вшанувати Героїв можемо тоді, коли на своєму місці максимально потужно будемо робити те, що від нас залежить. Не можна допустити російського реваншу і нівеляцію цінностей та здобутків, що ми отримали за ці п’ять років.

– Деколи мені здається, що, окрім батьків і близьких, нікого не цікавить пам’ять про Героїв. Люди з роками стають черствішими до біди і горя інших. Не лише в День Героїв, а щодня ходжу на цвинтар до сина. Не можна лише кілька разів на рік згадувати про Героїв та їхні сім’ї. А мені кожна добра згадка і тепле слово, сказане про мою дитину, є найкращими ліками від того душевного болю. Образа розпирає за те, що після розстрілів беззбройних людей в центрі Києва, на Майдані, де усе знімали сотні камер, винних так і не знайшли. Родичі Героїв Небесної Сотні не знають, хто вбивав їхніх дочок, синів, батьків, чоловіків. Якби винних знайшли, людям стало легше на душі, бо вони б могли подивитися в очі й запитати, за що вони вбивали мирних людей. Кара для вбивць була б найкращим вшануванням Героїв.

– Важливо, що український народ пам’ятає своїх Героїв. Герої не вмирають, а продовжують жити в наших вчинках. День Героїв об’єднує українців всього світу в одну велику родину, яка готова спільно працювати для добра держави. Сподіваюся і вірю, що жоден Герой не буде забутий, а їхні вчинки стануть нашими вчинками. У наших новітніх Героїв можемо повчитися того, що називається любов’ю до рідної землі, до держави. Їхня жертва – це вияв найбільшої любові до України. Господь каже, що нема більшої любові за ту, коли хтось віддає життя за друзів своїх. Наші Герої віддали своє життя за кожного з нас і за країну, яку ми повинні берегти, любити, шанувати і головне не втратити. Маємо докласти якнайбільше зусиль для того, аби Україна була такою, про яку ми всі мріємо щодня. Живі Герої мають бачити з наших вчинків: їхня жертва і жертва побратимів не була марною. Найкраще вшанувати Героїв можна молитвою і пам’яттю. Можна відвідати місця, де вони є поховані, назвати на їхню честь вулиці міст, записати їхнє життя в історію. Новітні Герої є з нашого життя, з наших вулиць, ми їх знали, були їхніми друзями, рідними, дітьми чи батьками. Вони були такими, як і ми, але в момент ухвалення рішень змогли пожертвувати своїм часом, зусиллями, здоров’ям чи навіть життям, щоб зберегти країну і зробити так, щоб ми були справді сильними. Гадаю, в цей день за загиблих треба помолитися, а живих відвідати, поцілувати, обійняти і просто бути поруч.

– Після останніх подій у нашій країні загострилося бажання, щоб День Героїв відзначили на найвищому рівні свідомості кожного українця: аби кожен пережив цей день серцем і душею. Маємо усвідомити, скільки серед новітніх Героїв наших однолітків, які життя віддали за мирне небо. Ці люди поставили державу вище за свої потреби та інтереси. День Героїв для мене – це день подяки людям, що дають нам можливість щасливо жити. Молодь і патріотизм – це для мене болюча тема. Мій син військовий, а його друзі вже кілька років воюють на передовій, і це героїчно. Також є молодь, яка лише розважається у клубах. Я зовсім не засуджую їх, але чомусь в Україні з часом більшає прірва між тими, кого стосується війна і тими, хто далеко від неї. Найгірше для Героя – це почути слова “я ж тебе не посилав на цю війну”. Почувши таке, навіть не знаєш, кому легше: тому, хто загинув, чи тому, хто залишився жити з людьми, які можуть сказати такі слова. Дуже хочу, щоб хоча б в День Героїв ми щиро привітали або вшанували наших Героїв. Насамперед треба привітати тих, хто є біля нас. Привітати Героя може кожен із нас. Бачите людину в формі – просто щиро посміхніться їй, привітайтесь, подякуйте.

– Святкування Дня Героїв – це не просто вшанування їхньої пам’яті, це зразок нашої духовності. Герої стають такими високими духовними авторитетами, які ставлять перед нами високі стандарти, до яких маємо прагнути. Коли вшановуємо Героїв, то маємо задуматись про те, що ми зробили, що ми можемо дати Батьківщині. Часто можна почути, як люди нарікають на державу і кажуть, що вона їм нічого не дає, але не питають у себе, що вони зробили як громадяни для України. У ці травневі дні згадаймо людей, які зробили свою жертву, деколи дуже велику – віддали життя заради того, щоб ця країна стала кращою. Кожен індивідуально може вшанувати Героїв, адже все залежить від внутрішньої потреби та обставин. Зі свого досвіду можу сказати: важливо відвідувати місця поховання Героїв, важливим є й поширення інформації про них, зокрема й в соціальних мережах. Сьогодні інформація, яку поширюють авторитетні люди, руйнує загальну байдужість. Зберегти і вшанувати пам’ять про Героїв можна на мистецьких акціях, а також потрібно створювати архіви із документальними даними новітніх Героїв. Це важливо, адже вшанування Героїв є частиною сучасної інформаційної війни. Наша пам’ять показує світові: Україна – це країна Героїв.