– Чому саме Левко повинен обійняти посаду директора музею? Бо такі люди люблять Україну, шанують все українське і справді змінюють світ. У час війни він невтомно працює задля того, щоб наша країна посіла гідне місце у Європі, щоб люди жили краще. Я підтримую його в цій ідеї. Левкові 65-ть. Але враховуючи те, що він робить і з якою енергією, то, думаю, точно відчуває себе вдвічі молодшим. Це людина з надзвичайною енергетикою! Знаєте, не кожен 20-річний чи 30-річний зробить стільки, скільки він зробив впродовж життя для своєї країни, особливо у час війни. Він невтомно малює вдень та вночі, коли інші приходять з роботи і кажуть, що не мають більше сил на інші справи. Він написав на своїй фейсбук-сторінці про те, що хоче змінити радянський, “совковий” підхід у музейній справі. Ми живемо в час змін і боротьби. Тому важливо брати на себе відповідальність за ці зміни, важливо, коли сама людина хоче щось змінювати на місцях. Певна: йому вистачить сил попри спротив досягти поставленої мети. Адже він відчуває впевненість у собі, каже, що має команду, з якою можливо ті зміни досягати. А зі свого боку ми висловлюємо Левку цілковиту підтримку. Вболіваю і надіюсь, що все вийде.

– Знайома із паном Левом вже багато років. Насамперед потрібно сказати, що пан Лев працює у цьому музеї вже більше тридцяти років. Тому він зсередини знає дуже добре ситуацію, що важливо! Можу охарактеризувати його як жертовну людину, патріота України, який довів ще під час Революції Гідності, у час війни, що готовий навіть життя віддати заради миру в Україні. І це найбільш вагомий аргумент для людини, яка має очолювати український музей та дбати за розвиток культури у нашій державі! Роботи пана Левка прикрашають та оберігають домівки багатьох відомих українців та іноземців. Пан Лев – чоловік з надзвичайно високим патріотичним обов’язком, культурний дипломат, фахівець своєї справи, авторитетна людина у колі митців, зокрема музейників. Ще під час Революції Гідності, а особливо з початком російсько-української війни проявив себе як великий патріот і волонтер, жертвуючи власним часом, ресурсами, можливостями, а часто наражаючи на небезпеку власне життя заради українських військових та в ім’я настання миру в Україні та світі. Разом із Левком Скопом мені та моїй команді вдалося організувати один із найуспішніших волонтерських арт-проектів “Ангели Надії”. Під керівництвом художника представники різних професій малювали на ґонтах ангелів, яких згодом виставили на благодійні аукціони, завдяки яким вдалося виручити майже пів мільйона гривень. Етапи проекту відбувалися на Львівщині, а також у Верховній Раді України за участі дружини президента Марини Порошенко, у Кабміні за участі урядовців, представників дипломатичних установ та міжнародних організацій. Зібрані завдяки проекту кошти передали на різні потреби військових та Центру реабілітації військових “Фенікс” у Львові. Він себе зарекомендував як людина, яка може працювати у проектному напрямку. Завдяки його численним контактам із сучасними митцями він міг би реформувати музей “Дрогобиччина” і зробити його живим організмом в місті. Водночас залучити більше туристів туди, показати всю його велич та здобутки. Адже його знають не лише в Україні, а й за кордоном завдяки відомим роботам на ґонтах. Думаю, багатьом іноземцям було б цікаво співпрацювати з таким музеєм та новим керівником. Конкурс має відбутись чесно і переможе найдостойніший!