Виборчі перипетії президентської кампанії вже позаду. За результатами голосування 21 квітня Україна обрала нового президента – Володимира Зеленського. Та відомо, що Львівська область єдина, де новообраний президент одержав найменшу підтримку – понад 30%, тоді як більш ніж 63% жителів області зробили свій вибір на користь іншого кандидата на цей пост – Петра Порошенка. До слова, загальна кількість виборців у області – понад 1 млн 900 тис. Із них 1 млн 267 тис. прийшли на виборчі дільниці.
Таким чином, аналізуючи результати, політологи кажуть, що жителі області залишилися відданими традиції, проголосувавши більшістю за кандидата, який акцентував увагу на національних цінностях і задекларував проєвропейський вектор. Тож Львівщина надалі залишається форпостом українськості. Але постає питання: як попри цю відмінність у поглядах українців щодо Головнокомандувача діяти далі, щоб не перекреслити того, що вже зроблене?
Чому 60% на 30%?

На думку Оксани Дащаківської, політолога, таке співвідношення голосів є наслідком комунікативної стратегії Петра Порошенка. “Адже його меседжі були добре зрозумілі для Львівщини та Галичини в цілому (армія, віра, мова). Президент часто відвідував нашу область, і місцеві еліти відкрито підтримували чинного главу держави. Друга причина – реформи, здійснені за останні п’ять років, та їхні успіхи. Особливий ефект реформ – децентралізація: виборці вже по-іншому розуміють свої обов’язки та повноваження різних рівнів влади. За п’ять років у нас сформувався потужний рух громадянського суспільства, волонтерства, навіть нових політичних партій”, – каже вона.
І додає, що відмінність результатів голосування все-таки змусить шукати компроміс між президентом та згодом урядом і місцевими елітами: “Однак, найважливіший урок цих виборів – політична відповідальність. Політики несуть політичну відповідальність. Але відповідальність лежить і на виборцях. Не можна просто відійти і чекати наступного голосування. Потрібно формувати свої вимоги до влади, ділитися обов’язками, стежити за податками. Важливо думати та діяти з огляду не лише на нинішній день, а й на кілька років наперед”.
Співрозмовниця наголошує, що реформи та суспільні зміни мають свою логіку, що за кожним піднесенням настає сповільнення. “Зараз час сповільнення, бо маємо потребу переосмислити зміни. Переосмислювати будемо в новій політичній ситуації. У нас дві виборчі кампанії. Однак для нас зараз важливим є питання не просто сповільнення, а щоб не було повернення назад. Тому громадянське суспільство має невпинно працювати в сфері моніторингу реформ і напрацювань проектів рішень, необхідних для суспільства, адвокації цих змін та формувань публічної політики. Публічні політики – це передумова відповідальних рішень. Також для нас важливо, щоб міжнародне товариство надавало підтримку, особливо в контексті збройної агресії з Росією”, – резюмує Оксана Дащаківська.
Підтримку треба заслужити!

У той же час міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що новообраний президент може мати підтримку і розуміння у Львові. Та попри всю політичну багатовекторність мера зрозуміло: підтримку цю треба заслужити. А щоб не втратити здобутків, кожен крок нового президента Володимира Зеленського треба контролювати і в разі чого не мовчати.
“Наступний президент мав би вибудовувати стосунки з Львівщиною, адже зараз тут до його дій і слів прикута особлива увага. Перед ним тут багато викликів”, – каже “Львівській Пошті” політолог Олександр Палій.
І додає, що зараз ми маємо готуватися до парламентських виборів, адже в них братимуть участь і проросійські політичні сили, які тепер часто маскуються, не заявляють про свою позицію відкрито.
А тим, що серйозно розчарувалися результатами виборів, співрозмовники нагадують, що все в наших руках, що саме зараз ми можемо бути особливо корисними нашій країні. Що ж можемо зробити?
“Цей шанс варто реалізовувати не в плані якихось звинувачень на адресу тих регіонів України, які проголосували інакше, тобто не позиція такої п’ємонтської вищості нам потрібна. Просто треба засукати рукави і працювати задля нової єдності, відродження майданної єдності і духу Майдану. Оце Галичина може спокійно зробити, до цього вона покликана!” – наголошує Мирослав Маринович, проректор УКУ, український дисидент, інформує Радіо Свобода.
Результати виборів: реакція львів’ян

Після оголошення результатів екзит-полів багато жителів Львівщини були дещо шоковані результатами. Люди ділилися думками в соціальних мережах і не розуміли, чому роками немає єдності щодо кандидатів на найвищий пост у державі. Публікуємо деякі думки активних львів’ян із Facebook-сторінок: “Нема коли побиватися, розслаблятися – то теж не про нас, “пахати” – пильно і невпинно. Це все наслідки великого пробілу на нашому фронті. 62% громадян нашої країни за рік не прочитали жодної книжки”, – написала Юлія Хомчин, депутат Львівської міської ради.
“Демократія перемогла! Українці зробили свій вибір. Закон та норми тієї ж демократії диктують мені прийняти це рішення українців. І я приймаю. Ми не маємо іншої України, не маємо іншого народу. Вчимось. Боремось. Ростемо. Від своїх поглядів не відмовляюся. Сподіваюся, ніколи не зречуся своїх національних цінностей. Я робив усе, що міг: ділився думками, переконував, шукав аргументи і намагався почути іншу сторону. Принциповим і ціннісним для мене було залишатися в рамках цивілізованого діалогу і в жодному разі нікого не образити. Дякую і тим опонентам, які також дотримувалися таких принципів. Україна в нас одна. Ворог в нас один. Політики приходять і йдуть. А нам із вами, судячи з усього, ще не раз доведеться зустрітися на одних барикадах чи в одних бліндажах.
Щиро бажаю вам ніколи не розчаруватись у своєму виборі!” – підсумував результати президентських виборів фотограф і режисер Володимир Шурубура.
“Просто Львівщина і цифри: 1991 рік (час, у який все могло піти абсолютно по-іншому) – 75,86% голосів за В’ячеслава Чорновола. Найвищий показник по Україні. 1994 рік – 93,77% за Кравчука, як справді “менше зло” порівняно з Кучмою (94,80% – Тернопільська область, 94,46% – Івано-Франківська). 1999 рік – Кучма – Симоненко: 91,59% (92,17% – Тернопільська область, 92,30% – Івано-Франківська) голосів за Кучму. 2004 рік – три тури – більш ніж 90% голосів за Ющенка. 2010 рік – у першому турі більшість не підтримує ні одного з лідерів гонки (Янукович, Тимошенко, Тігіпко). Підтримка Ющенкові та Яценюкові. 2014-ий – максимальна явка і максимальна кількість голосів по Україні за Порошенка (69,9%). 2019 рік... То ж треба так уміти! Навіть у виборах без вибору обирати таки найкраще для України”, – зазначила Валентина Ведровська, засновниця та голова правління благодійного фонду “Українська галицька фундація”.