– Нині основна проблема освіти полягає у тому, що влада і більшість населення не розглядає освіту як дотаційну галузь. Часто чую, що в освіту потрібно вкладати, скажімо, 20% міського бюджету. Насправді важливо, щоб таке ставлення до освіти змінилось, бо в усьому світі освіта – це мільярдний ринок. Тож насамперед повинні з’ясувати, чи можемо розглядати нашу освіту як статтю наповнення міського бюджету. Тобто коли говоримо про Львів як про освітній хаб, повинні розуміти, що насамперед мусимо змінити ставлення людей до освіти, а також шукати шляхи для розвитку освіти як стратегічно-економічної галузі, яка зможе залучати до міста кошти. Бо кожна людина, яка приїздить навчатись до Львова, платить за навчання, проживання, харчування, дозвілля тощо. Залучаючи людей на навчання до Львова, розвиваємо економіку міста. Тим паче, що кожного року частка освітнього туризму у світі зростає. Львів також має потенціал стати освітнім осередком, куди приїздитиме на навчання молодь з різних куточків України та світу.

– Нині спостерігаємо величезний розрив між освітою і ринком праці в Україні. Я також свого часу зіткнувся із цією проблемою: з моїх одногрупників лише двоє людей працевлаштувалось за спеціальністю. Оскільки я є підприємцем, то я часто наймаю на роботу випускників вишів і розумію, що їхні знання не відповідають вимогам ринку. Тому бачу два шляхи вирішення цієї проблеми. Перший – створення платформи, на якій студенти та роботодавці змогли б комунікувати. Другий шлях – це практичні навички, які студент може отримати, проходячи стажування у різних компаніях ще під час навчання в університеті. Загалом вважаю, що діалог між працедавцем та студентом повинен бути постійним. Власне, Львівський кластер розвитку освіти та креативності може стати такою платформою, де роботодавці та студенти знаходитимуть точки дотику.

– Вважаю, що неабияк важливо, щоб випускники шкіл не боялись спробувати щось інше, нове. Зрештою, у Львові для цього є усі можливості. Зокрема, Українська академія лідерства – це певний освітній експеримент. Ми пропонуємо випускникам шкіл не вступати до вищого навчального закладу одразу після закінчення школи. Натомість запрошуємо їх до себе на навчання на десять місяців. Учні з користю проводять рік, розширюють свій світогляд, слухають людей-практиків, найкращих викладачів тощо. Отже, учні краще розуміють, що їм потрібно, ким вони хочуть стати, а тому самостійно роблять свідомий вибір. Ці учні є більш цінними державі, бо не вступають на нецікаві їм спеціальності, не кидають навчання тощо.

– Вважаю, що нині вкрай важливо розвивати підприємництво. Важко навчити підприємця квантової фізики або художнього мистецтва. Але набагато легше навчити науковця або художника підприємництву. Тож коли говоримо про те, як подолати розрив між освітою та індустрією, то маємо розуміти, що чимало залежить від керівника навчального закладу. Ректор, декан, директор повинні мислити як підприємці, розуміти, що таке попит, як його дослідити та як на нього відповідати. Вважаю, що підприємництво – це той ресурс, який дозволяє зробити успішними та доступними певні винаходи, здобутки мистецтва тощо. Важливо, що нині кожен з нас може доторкнутись до таких інновацій як мікрофон, телефон, одяг тощо. Усі ці речі розробляють креативні люди, а продають саме підприємці. Є думка, що той, хто вигадав щось, отримує долар, той, хто втілив цю ідею, отримує десять, а той, хто продав, отримує 100 доларів. Тому важливо, щоб львівська молодь навчилась задовольнятись не лише одним-десятьма доларами, а вивчали підприємництво і вчились отримувати більше. Нині маємо амбіцію, щоб у кожній школі Львова був вчитель, який вів би факультет підприємництва. Бо бачимо, що діти цікавляться цим напрямком знань. Отож випускники шкіл уже знатимуть основи підприємництва, а також вмітимуть перетворити класні ідеї в дохід.