– Прийшов працювати у Музей Франка понад півтора роки тому. До того я тут частенько бував. Для мене це місце було важливим та водночас сумним. Бо музей був надто консервативним. Звичайно, тут завжди були відвідувачі. Однак коли вони виходили звідси, то у їхніх очах не було зацікавленості… Звісно, й до мого приходу у Музеї Франка працювали чудові люди, професіонали. Але мусимо розуміти, що живемо у змінному світі. За стереотипним сприйняттям, музеї є досить закритими інституціями. Тобто більшість людей сприймають музей як тихе місце, де зберігають цінні речі, до яких не можна торкатись. На жаль, нині таке сприймання музею є типовим. У мене ж інше ставлення до музеїв – я страшенно їх люблю! Однак вважаю, що музеї повинні бути цікавими. До слова, мої діти є справжніми музейними експертами (особисто для мене). В одних музеях вони кажуть: “Тату, ну коли ми вже підемо додому?”, а в інших: “А коли ми знову сюди прийдемо?”. Бувають випадки, коли статечні музеї виявляються нецікавими, а невеличкі, але відкриті музеї є інноваційними і захоплюють. Наприклад, низка музеїв у с. Криворівня. Звісно, вони не можуть пишатись такими колекціями, як більшість державних музеїв, але там так цікаво! Певен, що Музей Франка заслуговує на позитивні зміни! Дім Франка повинен стати топовим музеєм не тільки Львова, а й України! Наше головне завдання – визволити Франка з-під тієї хрестоматійної позолоти, якою його постать обросла, наче мохом. Бо насправді Іван Франко темпераментний, динамічний, гарячий, пристрасний, відкритий. Робити з нього кам’яного ідола – просто злочин! Сьогодні команда музею налаштована рішуче. Серед наших прагнень, зокрема, розумна, але водночас інноваційна інтерпретація традиційної меморіальної експозиції. Тобто намагаємось осучаснити меморіальну віллу Франків, але водночас не порушити її сакральності. Нині нам вже це вдалось завдяки підтримці Українського культурного фонду. Ще один виклик для нас – модернізувати віллу Антонія Увєри (будівля, яка розташована поряд із Домом Франка. – “Львівська Пошта”). Нині там літературна експозиція музею Франка. Сама будівля у непоганому стані, але експозиція, що там є, з позаминулого століття. Вважаю, що Іван Франко заслуговую на музей, не гірший, ніж, наприклад, музей Шопена у Варшаві. Щоб створити такий музей потрібно розробити серйозну концепцію, над якою якраз таки працюємо, а також залучити фахівців, знайти фінансування. До слова, наша команда уже розробила план, який намагаємось втілювати. Ще важливо, щоб простір музею був комфортним для усіх відвідувачів. Так, уже зробили пандуси, які дозволяють піднятись людям на візках. Також вважаю, що кожен школяр і студент Львова має бодай один раз відвідати Дім Франка. Тільки не з примусу, а з інтересу. Для цього маємо на меті створити не лише атракційну експозицію, а й пропонувати освітні заходи. Тим паче, зараз неформальна освіта у тренді. У нас уже діє програма Semper tiro (завжди учень), завдяки якій професіонали у різних сферах діляться своїм досвідом, лайфхаками. Ну і насамкінець певен, що Іван Франко заслуговує цілої мережі музеїв. Дуже важливо, окрім тих музеїв, які уже є у Львові, Києві, с. Нагуєвичі і с. Криворівня, ще створити осередки не тільки в Україні, але й поза її межами. Я мрію, щоб постав музей Франка у Відні – дуже важливому місті для Івана Франка. Там він вчився, захистив докторську дисертацію. Тож маємо наступати, і це має бути культурний наступ! Маємо бути там, де нас досі немає, і тільки тоді нас будуть впізнавати!