– Маю дві групи книг, які для мене найважливіші: книги для роботи та душі. Одні купую, бо без них важко здійснювати свою професійну діяльність, а інші – для задоволення. Я є головою журі Book Forum, бачу всі книжкові новинки ще до того часу, як вони потрапляють на прилавки. Тому формується дещо професійна хвороба, як в лікарів-хірургів, які втрачають чутливість. Найкраще мені купуються і читаються книги поза Форумом. Бо те, що там представлено, це для мене більше як предмет експертної оцінки. Поки придбав лише одну книгу від видавництва “Астролябія” Джозефа Лі Геловея “Ми були солдатами і молодими”. Але встиг вже прочитати декілька книг, які вийшли спеціально до Форуму: “Нейрокопірайтинг” Д. Каплунова, монографію М. Тарнавського “Нечуваний Нечуй”. Цікавлять й дитячі видавничі новинки. Тішусь, що є “Улюблені вірші” від “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Щодо процесу читання, то скажу, що воно буває різне: є читання професійне, коли розумієш, що треба прочитати те чи те, аби отримати певну інформацію або практичний досвід. Тоді це читання прагматичне, я б сказав. І доводиться такого багато читати. До того ж, читаю не лише книги, а й дипломні роботи, курсові, дисертації. Але є інше, неквапливе читання – читання в смак. Якщо порівнювати, то процес читання – це як займатись любов’ю. Тобто це інтимний процес, він теж буває дуже різним. Коли треба щось швидко-швидко, щоб досягнути результату – це одне, а інша справа – в смак і з насолодою. Але як встигнути прочитати усе заплановане? Хороша новина у тому, що не треба намагатись встигнути все прочитати. Погана новина – ми ніколи всього не встигнемо! І взагалі вважаю, щоб бути розумним і щасливим, необов’язково прочитати усі на світі книжки. Книги багато означають у моєму житті, але я ніколи не зводжу життя до книжок. Життя – це більше, ніж книжки. І добрі ті книжки, в яких дуже багато життя. Якщо ви ставите питання чи є якийсь список книг, який обов’язковий до прочитання, щоб бути знову-таки успішним і щасливим, то він в кожного свій. Можна прочитати навіть дуже погану книжку і навчитись з неї важливого. Колись Сенека казав в “Моральних листах до Луцілія”, що важливо читати не тільки добрі книжки, а й погані. Бо якщо не читатимемо їх, то як знатимемо, які з них добрі. Не потрібно намагатися охопити все. Треба знайти в текстах себе і своє і не лише вичитати з них щось, а вчитати в них себе. І нічого погано нема, коли за одним походом на Форум скуповують десяток книг. По-перше, я за підтримку українського книговидання. І, по-друге, це значить, що залишиться менше грошей, наприклад, на алкогольні напої. Навіть якщо всього купленого не прочитають, то все одно добра книга знайде свого читача. Її можуть прочитати діти, онуки. Резюмувавши, сказав би, якщо не читати в місяць бодай одної книги, то це означатиме неухильний шлях до атрофії головного мозку. Я, наприклад, паралельно читаю дві-три книги – нон-фікшн чи художню і наукову літературу. І тут вторинне питання в якому вигляді обираємо книгу – паперовому чи електронному. Питання в тому, наскільки вона стає інтегральною частиною життя.

– Останніх 20 років мій вибір книг поділяється на дві категорії: одні купую для приватного використання, для сім’ї, інші – для життя в бібліотеці. Тому в мене купівля книг не надто стихійна. Та коли йдеться про книжковий шопінг, тут треба давати волю емоціям і дозволяти собі придбати ту чи ту збірку, навіть якщо вона на одне читання. Книги заряджають, наповнюють! На цьогорічному Book Forum вже придбала декілька: С. Жадана “Антена”, О. Стяжкіної “Мовою Бога”, Х. Венгринюк “Народжуватися і помирати взутими”, М. Дочинця “Якщо послухати мудреців” тощо. До слова, книги Дочинця, яких раніше у нас не було, закупили для нашої бібліотеки. Вони дуже популярні. Коли говоримо про якусь норму книг, то, думаю, активний читач під час Book Forum має придбати як мінімум 15 книг! Це буде та норма на рік, аби добре підтримати і оновити свою домашню бібліотеку. Навіть купуючи одну книгу щотижня, це теж не буде забагато. Потрібно розуміти, що якщо не купуватимемо книги, у нас не буде літературного свята, літературних вечірок, презентацій. Є книги, які в один момент купуєш, а потім і не згадуєш про них – то це нічого страшного. Хтось із вашого інтелектуального середовища може зацікавитьсь такими книжками. Також їх можна подарувати або просто віддати близьким. Та чи можна встигнути перечитати усе, що людині до вподоби? Думаю, коли людина стає професійним читачем і бачить, коли на певному етапі доволі багато текстів опановує, занурюється у них, то виходить, що за рік-два ти можеш прочитати усе заплановане. Але насправді цього ніколи не станеться. Коли починаєш це усвідомлювати, наполягатимеш на тому, аби процес читання приносив більше задоволення. Буває технічне читання. На цьогорічному Book Forum на певних подіях я виступала як модератор, тож доводилось працювати з текстами такого характеру. Щоб підготуватися до події, їх читала по діагоналі і не отримувала від цього читання багато задоволення. Більшість текстів у друкованому вигляді чи електронному читаю в дорозі. Але загалом мій рецепт читання – читати кожну вільну хвилину! І, в принципі, коли в мене є вільний час, його витрачаю на дві речі: читання і спілкування зі своїми дітьми.

– Зазвичай обираю книжку за автором. Намагаюсь слідкувати за всіма новинками улюблених письменників. Також важливим аргументом є фактор популярності видання. Якщо це світовий бестселер, який всі обговорюють, вважаю за потрібне бути в курсі дискусії. Найбільше люблю читати в потягах. Оскільки мандрую багато, то саме там і прочитується основна частина книжок. Також люблю читати “під каву”. Нехай книжки і кава – своєрідний стереотип, але я все одно є його яскравим втіленням. Маю одну звичку – завжди дочитувати книжки до кінця, навіть якщо видання не вразить з перших сторінок. Не хочу залишати почате незавершеним. Останнім часом кількість книжок, які купую і дійсно прочитую, суттєво відрізняється. Причиною цьому є соціальні мережі. Хотілося б проводити більше часу за книжками, а не спілкуванням онлайн. Але, думаю, якщо людині цікаво, то вона відкладе усі справи і буде читати – коли і де їй зручно. Загалом раджу щодня прочитувати хоча б кілька сторінок якоїсь книжки – найкраще вранці перед усіма справами або ввечері перед сном. Виробивши цю звичку, ви самі здивуєтесь, звідки з’являється час на читання.

– Форум видавців у Львові для мене – подія року. З нетерпінням очікую, коли місто Лева перетвориться на книжкову Мекку. Це чудова можливість зустрітися і поспілкуватися з письменниками, а також прикупити свіженького чтива за цінами видавництва й отримати автографи улюблених авторів. Коли йду на книжковий ярмарок, уже точно знаю, що саме хочу придбати. Звісно, з’являються хороші книги, яких не планував купувати, бо ж видавці щоразу приємно дивують цікавими новинками. Зрозуміло, обираю те, що мені до вподоби, і водночас стараюся потішити найрідніших книжковими подарунками. Отже, заздалегідь орієнтовно розраховую фінансові витрати на таке задоволення. Сума кругленька, але мені зовсім не шкода грошей на чтиво. Зокрема, прикупив дотепні мемуари американського фізика, лауреата Нобелівської премії Річарда Фейнмана “Та ви жартуєте містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака” (люблю неординарних особистостей), “Чоловік на ім’я Уве” сучасного шведського письменника Фредріка Бакмана, “Вальс на прощання” Мілана Кундери (тішуся, що цього чеського письменника перекладають українською) від Видавництва Старого Лева та збірки улюблених поетів – Сергія Жадана (“Антена”) та Артема Полежаки (“Стіхи о жизні” та “Навісні пісні”). Зазвичай, під час Форуму видавців поповнюю домашню бібліотеку 15-20 новими книгами. Можу й в книгарні погортати книжку і одразу вирішити, що саме цю книгу я шукав. Так, через роботу часу на читання обмаль. Але книжки – не сметана: не скиснуть, завжди встигну прочитати! Як казав герой одного з мультиків: “Мені рано помирати, адже в мене ще стільки непрочитаних книг”.

– Книжка в мене фактично одна: додаток Kindle на телефоні. Я поставив Kindle чотири роки тому, бо це була єдина можливість прочитати новий роман одного з улюблених авторів фентезі. Паперові книжки я купував на Амазоні й раніше (тепер вони стоять на поличці й чекають свого часу, який навряд чи настане). Електронні на телефоні/читалці/планшеті теж читав – завантажені з піратських бібліотек. Додаток “кіндз” повернув читання в моє життя, де вже давно нема опції “посидіти з книжкою”. Я читаю в транспорті, в чергах, просто йдучи вулицею, навіть у туалеті. Тягати з собою паперову книжку в цих ситуаціях дуже незручно, а часом читати її неможливо, наприклад, у темряві. Тепер я можу наповнити читанням кожну шпаринку свого часу. І ще я можу читати книжку, а не стрічку Facebook. Купувати книжки на Амазоні дуже легко. І так я відкрив для себе кількох авторів, про яких навряд чи дізнався б за інших обставин. Він миттєво нагадує про вихід нової книжки улюбленого автора, заплатити можна одним кліком. Спершу мені здавалося, що я витрачаю на книжки багато. Потім я порахував і зрозумів, що зайвих книжок – тих, які я навряд чи колись прочитаю – я купив набагато менше, ніж за часів паперу. Тобто це ще й економно. Ну, і платити за те, що раніше брав дарма, просто приємно. Три типи книжок, які я зазвичай читаю – фентезі, історичні романи й нон-фікшн. Якщо з фентезі все не так просто, то запаси історичної прози та нон-фікшну англійською мовою просто невичерпні. Іноді я думаю, що цей невичерпний скарб саме тих типів літератури, які приносять мені найбільше задоволення, звужує мої горизонти. Я не маю бажання, потреби й причин себе змушувати читати які-небудь “50 відтінків сірого” чи ще щось, що стає мастрідом для людства. Навіть новий роман Андруховича, за який 10 років тому віддав би зуб. В принципі, якби я міг вмикати режим “читати різне”, я б це робив, але спокуса зануритися в чергову висококалорійну для мене читанку поки що нездоланна. Єдина прикрість – неможливість ділитися електронною книжкою з іншими людьми. Хоча, можливо, я просто не розібрався в функціях кіндза. На книжковому ярмарку Book Forum я тепер почуваюсь, як вегетаріанець у стейк-хаусі. Іноді трошки прикро дивитись, як багато виходить сьогодні книжок українською, і згадувати часи, коли час і бажання читати багато різного були, а самих книжок бракувало. Мені досі подобаються паперові книжки як предмети, але я їх принципово не купую, хіба що в подарунок чи для дітей. Бо розумію, що вони будуть змарновані, а бути колекціонером речей, які за інших обставин могли би приносити радість іншим, я не хочу.