– У Львівській області налічується 3-3,5 тисячі людей з інвалідністю по зору. Серед них п’ять-сім відсотків становлять діти. Дуже тішить те, що для незрячих Львів став ще доступнішим – тепер вони можуть прийти до театру і “подивитися” улюблені вистави. Ми готові ділитися цим досвідом і поширювати створені нами інновації по всій Україні. Наприклад, я дуже люблю ходити до театру. Але якщо раніше про все, що відбувалося на сцені, мені розповідав хтось на вушко, то часто певні речі все одно ставали незрозумілими, а отже, до вистави втрачався інтерес. Максимум через десять хвилин нам робили зауваження, а інколи взагалі просили вийти і не заважати. Ставало неприємно, навіть прикро… Зараз завдяки аудіодискрипції таких ситуацій не виникатиме. Наше суспільство нарешті зрозуміло, що люди з інвалідністю – найперше люди, в яких є такі ж потреби, як і в решти: піти до церкви, на концерт, відвідати виставу. Зрячим варто забути про жалість і стереотипи – “нещасна дитинка, бо сліпенька”. Та те дитя щасливе, але по-своєму! Воно бачить рученьками, бо не розуміє – як то бачити звичайно. Усім нам треба просто зробити світ відкритішим, доступнішим і толерантнішим! У Львові багато чого роблять для включення незрячих у соціум, але є певні речі, які ще хотілося б утілити. Наприклад, хочемо продовжити створення макетів та бронзових мініатюр архітектурних споруд Львова. Наразі вже зроблені міні-подоби пам’ятника Шевченку, ратуші і Святоюрського комплексу, на черзі ще кілька. Також хочеться запустити у Львові на постійній основі велосипеди-тандеми, коли на передньому сидінні є пілот, а позаду – незряча людина.