– Минулий рік для Шевченківського гаю був достатньо успішним. За цей час нас відвідало майже 175 тисяч людей (це на 7% більше, ніж попереднього року). Львів’яни та гості міста знають і люблять наші масові заходи, як-от “Великдень у гаю” чи “Свято хліба”. Загалом їх було 13. Музей народної архітектури і побуту – це заклад із місією збереження національної спадщини. Тому у нас перманентно, у режимі нон-стоп, відбуваються реставраційні роботи. Ще чотири роки тому 40% пам’яток архітектури потребували реставрації. Вже на початку 2017-го – цей відсоток зменшився удвічі. За рік у середньому ми реставруємо 8-9 великих об’єктів. За минулий рік вдалося реставрувати дев’ять об’єктів, і десятий – на половину. Упродовж кількох років ми активно розвиваємо тему “живого” музею. Тому ще одним приводом для гордості є наші майстри та майстрині, які проводять майстер-класи та презентації безпосередньо на садибах або у виставковій залі. На сьогодні ми пропонуємо відвідувачам 12 різних майстерок-презентацій: випікання хліба у давній печі, соломоплетіння, виготовлення народних іграшок, малюнки на склі, прядіння, ткацтво, ковальство, пасіка тощо. Цього року в цей перелік додали писанкарство, розпис кахлів та різьбярство. У 2017-ому в музеї започаткували новий проект “АРТ-СКАНСЕН”. Наразі запрацювала його театральна гілка. У рамках проекту відбулося уже шість вистав просто неба. Плануємо розвивати й інші мистецькі напрями: музичний, живописний, літературний та інші. А у час стрімкого розвитку інформаційних технологій впроваджуємо нові методи комунікації із суспільством, зокрема, у нас запрацював аудіогід чотирма мовами (українською, англійською, польською, російською). Віртуальні відвідувачі можуть оглянути 3D-тур львівським скансеном в інтернеті. А ще музей є однією із трьох важливих зупинок чудо-бусу Hop on Hop off. Наша візія є задекларована у стратегії розвитку, яку ми презентували якраз у 2017 році. Ми бачимо музей центром збереження унікальної української спадщини, успішним освітнім та науковим майданчиком, а також культурним центром, де надають якісні послуги. Ціна вхідного загального квитка – 30 гривень, пільгового – 20 гривень.

– Відвідуваність наших музеїв збільшилася, бо збільшився туристичний потік у Львові та регіоні. Туристам стало нецікаво відвідувати наше місто великими групами, тож вони самостійно складають собі маршрути, і в переліку місць, які варто відвідати, є наші музеї. Заздалегідь пишуть нам листи і бронюють тематичні екскурсії на двох, а іноді й для однієї особи. Наша аудиторія дуже різна. Є тенденція відвідування молодою публікою віком 30-35 років. Приємно, що першочергово вони приходять за культурною програмою, а тоді – хто куди. Щодо кількості відвідувачів зазначу, що, наприклад, у відділі європейського мистецтва XIV-XVII ст. у Палаці Потоцьких відвідуваність прекрасна. Буває, що немає можливості забезпечити усіх екскурсійним супроводом. А от на вул. Стефаника, 3 приміщення галереї мистецтв дещо віддалене від центру міста і фасад ззовні у не надто доброму стані, тож зазвичай сюди заходять тільки окремі туристи. Різниця може бути до тисячі відвідувачів у день. Аби підтримувати цю тенденцію, на Дитячому форумі чи Форумі видавців або ж на інших великих публічних заходах чи фестивалях розкладаємо свої стенди і надаємо певну інформацію. Таким чином заохочуємо і до нас завітати. Бувають і нестандартні підходи. Раніше відбулась виставка-діалог між маестро Дзиндрою та генієм Пінзелем у музеї І. Пінзеля. Скульптури Михайла Дзиндри з Брюховичів перевезли сюди. Таким чином зацікавлений відвідувач міг дещо ширше оглянути мистецтво в Брюховичах чи інших філіях галереї мистецтв. Окрім того, тісно співпрацюємо з громадськими організаціями. Є приватні музичні агенції такі як Collegium Musicum або “Друзі галереї” – вони допомагають нам в організації публічних подій. Наприклад, є масштабний проект “Сезони у Потоцьких”. Всі заходи відбуваються безкоштовно і, зокрема, у вихідні батьки з дітьми можуть безоплатно відвідати той чи інший відділ галереї мистецтв, де проводимо майстер-класи, художні пленери чи літературні читання. У такий спосіб намагаємося розширити нашу аудиторію. Така тенденція є у всіх музеях. Усі розуміють, що музеї – не надто прибуткові структури, і відповідно самі ж працівники мають дбати про їхню популяризацію. Що зараз можна подивитись у галереї мистецтв? У музеї І. Пінзеля на пл. Митній, 2 минулого тижня презентували виставку “Споріднені душі” – міжнародний культурно-мистецький проект Національного музею Тараса Шевченка за участі іспанського скульптора й художника Карлоса Гарсії Лаоса. У проекті репрезентуються графічні твори Шевченка та копії офортів Франсіско де Гойї із серії “Капрічос” і “Лихоліття війни”, оригінали яких зберігаються в колекції музею Франсіско де Гойї в м. Сарагоса (Іспанія). На вул. Стефаника, 3 у відділі європейського мистецтва ХІХ – ХХІ ст. триває виставка сучасного українського живопису з колекції Андрія Супруненка, яка представляє сучасний авангардний український живопис. Художники, що становлять ядро колекції, вже давно стали класиками. Це твори, як правило, раннього періоду. Тож дуже рекомендую їх відвідати. Їх експозиціонуватимуть до 15 червня. У самому Палаці Потоцьких, на вул. Коперника, 15, у відділі європейського мистецтва ХIV – ХVIII ст. на днях відкривається виставка “Йоган Баптист Лампі Старший – мандрівний художник-універсал”. Це один із провідних художників періоду бароко та рококо. На виставці будуть представлені його найкращі твори. Дитячий та студентський квиток коштує 9 гривень, дорослий – 30 гривень. Екскурсія для дорослих – 150 гривень, для дітей – 30. У п’ятницю безкоштовний вхід для пільговиків, а також школярів і студентів. У цей день можна замовити пільгову екскурсію за символічну ціну – 30 гривень. Загалом є ще над чим працювати: оновлюватимемо експозицію на вул. Стефаника, 3, робитимемо ставку на використання QR-кодів і подекуди проекторів. Далі продовжуватимемо роботу з іншими музеями та галереями, громадськими організаціями. Через майстер-класи та інші заходи популяризуватимемо наші скарби – те, що колись було закритим у фондосховищах, готуватимемо також тематичні проекти.

– Ми своїх здобутків не переоцінюємо і не перебільшуємо. Я б сказав, що ми ще на початку дороги, але певен, що це добра дорога. У суспільстві існує стереотип, і він насправді досить шкідливий, про те, що музеї – це місця, де завжди тихо і все припадає порохом. Місця, де нічого не відбувається, а якщо туди і приходять, то зазвичай із примусу. Насправді цей стереотип виник не просто так. Музеї на пострадянському просторі і справді дуже часто нагадують, за формулою Оксани Забужко, “музеї покинутих секретів”. Вони мають цікаві таємниці, але їх забули чи покинули. Сучасний музей і, зокрема, музей Івана Франка має бути передусім відкритим простором для експериментів, де ці вони переплітаються і органічно поєднуються із традиціями. Мислимо, що музей – це простір діалогу, простір зустрічі місцевих людей і туристів, людей старшого покоління і юнацтва, дітей та їхніх батьків – це територія перетину різних поглядів. Я б зазначив, що нам орієнтовно за рік роботи, відколи я прийшов у цю спільноту, вдалося перетворити цей музей на дім. Музей має бути місцем, де ти почуватимешся, як у дома, а не у чужому і ворожому просторі, бо там можуть щось заборонити чи вдарити по руках. Навпаки, це місце має бути комфортним для довготривалого і багаторазового перебування, куди люди захочуть повертатися. Наразі показники відвідуваності за цей рік маємо невисокі – близько 30 тис. людей за рік. Аудиторія різна. Основну частку і надалі становлять школярі та студенти. Не думаю, що це погано. Оскільки наш герой Іван Франко знакова постать для усіх українців, тож цілком зрозуміло, що у свідомості молоді ми повинні утверджувати Франка не тільки як національний символ, але й як національний бренд, як те пізнаване обличчя успішного, інтелектуального та творчого українця, який водночас є успішним європейцем. Для них це ще й образ успішного українського майбутнього. Водночас істотно збільшилася і дитяча аудиторія, маю на увазі дітей дошкільного віку, які приходять зазвичай зі своїми рідними. Тішимося, що у музеї чути дитячий сміх. Бо музей, в якому його нема – це мертвий музей. Приходить і поважне панство старших років. У нас багато соціальних акцій, більшість з яких безкоштовні. Не думаю, що заробляти гроші є головним завданням музею. Звісно, це потрібно робити, але передусім – гуртувати спільноту і показувати, що культура може бути цікавою, сучасною і запитаною у суспільстві. Та маємо більш амбіційні плани. Впевнений, що Франко це та постать, яка заслуговує, щоб їй був присвячений не один музей, а більше. Зараз в Україні їх кілька. Хочемо усі об’єднати в єдину мережу під загальною “шапкою” національного музею Івана Франка. В Україні є Національний музей Шевченка, але нема Франка. Є тільки Львівський національний літературно-меморіальний музей. Але музеї у Калуші, Криворівні, Києві також потребують єдиного інтелектуального простору. Крім того певний, що музей повинен розширити свої терени. Тож плануємо сформувати музейні осередки в таких містах як Харків чи Одеса і навіть за кордоном. Мріємо про музей Франка у Відні. А також дуже хочемо стати першим в Україні літературним музеєм сучасної експозиції. Вже почали розробляти тематико-експозиційний план. Бо західний досвід показує, що літературні музеї – це зовсім не книжечки в розгорнутому вигляді під склом, це мають бути інтерактивні і мультимедійні засоби, за допомогою яких доноситимемо літературні тексти, історію персонажів до наших сучасників. Наприклад, є чудовий музей “Пана Тадеуша”. По суті, це музей однієї книги за твором А. Міцкевича у Польщі. Він відкрився недавно, але туди вишиковуються черги. Хочемо знайти небайдужих людей, які допоможуть із фінансуванням та реалізацією цього проекту. До слова, екскурсія для дітей у Домі Франка обійдеться у 16 грн, для студентів і пенсіонерів – у 19 гривень, для дорослих – 25 гривень. Оглядова екскурсія – 6, 9 та 15 гривень відповідно.

– Наразі музейний комплекс “Територія Терору” ми ще повністю не запустили. Ще не відкрили основну експозицію і працюємо над тим, щоб зробити вхід платним і таким чином організовувати екскурсії. Але щоб не втрачати час і збільшувати нашу аудиторію, вже сьогодні організовуємо низку проектів. Наприклад, робили виставку до Революції Гідності, а також про Аміну Окуєву. Цього тижня маємо два відкриття – виставка “Майстерні пам’яті”, а 18 травня, у День музеїв, відкриваємо Міжнародну виставку британського науковця Деніела Сагатіса. Також хочемо повідомити львів’янам про збір експонатів. Оскільки основна експозиція, над якою ми працюємо, є про те, як людина втрачає свій дім і перетворюється на номер, відповідно зараз плануємо облаштувати повоєнну кухню. Тож мова про побутові речі, які є в кожного вдома. Тому долучитись можуть усі. Зокрема, співпрацюватиме Львівелектротранс та інші музеї. До цього часу паралельно в музеї проводили інші заходи, які були близькими до нашої тематики. Пригадую, ми дискутували про екологічний терор, інклюзивність. Робили й вуличні виставки про ОУН-УПА. Добре стартував марафон написання листів політв’язням. Також активно співпрацюємо з туристичним центром міста. Знаю, що багато іноземців у туристичному центрі направляють до нас. Бувають англійці, турки, латвійці. Водночас можуть навідатись як студенти, так і науковці або ж школярі. Ось так потрохи розгойдуємо інформаційне поле навколо нашого музею. Наразі вхід на нашу територію вільний. Та невдовзі хочемо зробити експеримент і запустити театральну виставу із продажем квитків. Тож насправді наш музей, як поле для експериментів. За нашими подіями варто стежити на Facebook-сторінці. На які закордонні музеї я орієнтуюсь? Скажу, що брала участь в програмах, де мала можливість відвідати німецькі музеї та польські. Але не можу сказати, що беремо один із них за взірець. Бо найкраще стежити за усіма і переймати те, що у межах наших потреб. А потреби і задачі в усіх музеїв різні.