Перейменування: чи все так просто?

Кожна влада, яка приходила до Львова, намагалася перейменувати вулиці на свій лад. Винятком не стали й радянські часи, коли в нашому місті з’явилися вулиці Леніна, Щорса, Калініна, Камчатська, Челюскінців, Чапаєва, Фрунзе, Новоросійська, Морозова…

Із розпадом СРСР містяни почали масово виступати за перейменування вулиць, які прославляли імена діячів тоталітарного режиму. Свідомі львів’яни добре розуміли, що радянські назви вулиць суперечать проукраїнським поглядам Львова і навіть, без перебільшення, ганьблять наше славне патріотичне місто. Тому саме в 90-их роках і перейменували найбільше львівських вулиць. Це був неофіційний перший період декомунізації Львова. Зокрема, вулиця Леніна тоді стала Личаківською, проспект Леніна – проспектом Свободи, Енгельса змінила назву на Коновальця, а Карла Маркса – на Єфремова.

Однак зміни ці стосувалися далеко не всіх частин міста. Зараз у Львові на завершальному етапі друга хвиля декомунізації. Пригадаємо, як у квітні 2015-го народні обранці прийняли декомунізаційний пакет законів “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки”; “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років”; “Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 – 1945 років” та “Про правовий статус і пам’ять борців за незалежність України у ХХ столітті”. Отож, документами заборонена радянська символіка, засуджений комуністичний режим, визнані борцями за незалежність України УПА та інші організації, а архіви радянських спецслужб відкриті…

фото: Олег Огородник

Із останніх перейменувань

Лише наприкінці 2015-го, після ухвалення пакету декомунізаційних законів, у місті ретельніше переглянули список вулиць, які ще не декомунізували. Тоді постійна комісія з найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів та споруд, яка діє при ЛМР, розглядала 27 вулиць: Петровського, Карбишева, Комарова, Смолича, Козланюка, Мележа, Червону, Тучапського, Шумського, Скрипника, Тичини, Бажана, Корольова, Мельничука, Шеремети, а також Ветеранів, Кооперативну, Космічну, Металістів, Молодіжну, Народну, Червону, Дагестанську, Корякську, Курильську і Чуваську.

Однак далеко не всі тоді перейменували. За висновками комісії, лише дві з понад двох десятків. “Названу на честь радянського державного діяча вулицю Григорія Петровського, розташовану біля проспекту Чорновола, спочатку хотіли перейменувати. Але оскільки на ній лиш один будинок, її приєднали до вулиці Сосюри. Також невелику вулицю Івана Мележа, що поблизу Галицького перехрестя, комісія вирішила приєднати до вулиці Земельна. А щоб не робити людям незручностей, просто приєднали їх до сусідніх”, – каже “Львівській Пошті” начальник відділу культури і мистецтв управління культури, департаменту розвитку Львівської міськради Оксана Стельмах.

Дискусії щодо вулиць Некрасова і Куроня

Днями львівські ЗМІ повідомляли, що керівництво Львівської обласної клінічної лікарні звернулося до міської ради з проханням перейменувати вулицю Некрасова, де розташовані корпуси лікарні. Натомість пропонують присвоїти цій вулиці ім’я Мар’яна Панчишина, який був головою Українського лікарського товариства і особистим лікарем Андрея Шептицького. Ще одним варіантом було ім’я Маркіяна Шашкевича. Та, як розповідає Оксана Стельмах, офіційного звернення в управління культури Львівської міськради щодо вулиці Некрасова не надходило. Проте співрозмовниця пригадує, що такі пропозиції були ще задовго до того. Однак раніше депутатська комісія з питань культури ЛМР не погодила цю ініціативу, оскільки серед аргументів було те, що письменник Микола Некрасов, який народився на Вінниччині, жив і працював у Росії. Водночас Некрасов допомагав видавати твори Шевченка і ставив п’єсу Квітки-Основ’яненка.

Окрім того, нещодавно чимало суперечок та дискусій у місті точилося довкола пропозиції перейменувати одну з центральних львівських вулиць на вулицю Яцека Куроня. Він був польським політиком, відомим прихильником польсько-українського порозуміння. Звернення з такою ініціативою до міськради надійшло від відомих львів’ян – Мирослава Мариновича, Ярослава Грицака, Ореста Друля, Тараса Возняка, Ірини Подоляк, Юрія Андруховича та інших. Зокрема, мовилося про перейменування вулиці Карбишева або Стрийської, де, власне, й народився Яцек Куронь. У листопаді 2017-го міська рада оголосила опитування серед громадськості щодо такої ініціативи. До вибору були запропоновані інші чотири варіанти: вулиця між Зеленою та вулицею Пирогівка, вулиця між Угорською та вулицею Луганська, вулиця між Б. Хмельницького та вулицею Кукурудзяна, а також сквер біля Генерального консульства Польщі у Львові на вулиці Франка. Найбільше голосів віддали саме за останній варіант.

“Проект ухвали висували на сесію міськради, але депутати відхилили цю пропозицію”, – пояснює Оксана Стельмах.

За рік – тільки одна вулиця

Загалом порядок найменування та перейменування вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів та споруд займає трохи часу. Як розповідає Оксана Стельмах, із пропозицією про перейменування можуть звернутися установи, організації, підприємства, громадяни об’єднань. Їх надсилають на ім’я міського голови (обов’язково з адресою). Крім того, повинна бути описана мотивована причина такого звернення і доданий перелік документів. Знадобиться й погодження депутата міської ради по мажоритарному округу. Аж тоді міський голова зі своїми пропозиціями скеровує звернення безпосередньо голові комісії.

Комісія збирається переважно раз на рік, не пізніше аніж за місяць до Дня міста Львова (нагадаємо, що у Львові є традиція перейменовувати якусь вулицю власне на День міста). Тоді разом з усіма відповідними висновками подає відповідне звернення міській раді на розгляд та затвердження. Остаточне рішення – за депутатським корпусом. І нарешті відповідна районна адміністрація у місячний термін займається виготовленням та встановленням табличок з новими назвами вулиць чи провулків.

“У Львові нечасто перейменовують вулиці – переважно одну на рік. Інше питання, коли присвоюють назви новоствореним”, – веде далі Оксана Стельмах.

Щоправда, зміна назви вулиці створює певні клопоти для її мешканців, позаяк доводиться звертатися в паспортний стіл і виробляти нові документи в бюро технічної інвентаризації – уже власним коштом. Райадміністрації встановлюють нові таблички із найменуванням вулиці, а гроші беруть із міської скарбниці.

Нові назви не на часі

Перейменування вулиць Петро Радковець, історик і львовознавець, називає постійним процесом. Однак сьогодні, з його слів, у місті Лева немає нагальної потреби перейменовувати певні вулиці. Особливо вулицю Некрасова і Дудаєва.

“Топоніміка як наука багато що пояснює, адже назва вулиці чи проспекту відображає чимало сенсів. Та якщо говорити про США, то там із назвами вулиць процес ішов туго. Вони, не дуже заморочуючись над цим, просто пронумерували свої вулиці. У нас інакше, бо місто з давньою історією”, – вважає Петро Радковець.

І додає, що хіба задля зручності варто перейменовувати ті вулиці, назви яких дублюються в місті. Наприклад, є проспект Шевченка і вулиця Шевченка.

“Тим паче, що зараз до території міста доєднають довколишні містечка та села. І знову ж таки назви вулиць повторяться. Скажімо, у Винниках чимало вулиць з такими ж назвами, як у Львові. Окрім того, потрібно врахувати, що кожне перейменування – це чималі фінансові витрати. Чи є в місті зайві кошти, щоби займатися цим? Не думаю”, – переконаний він.

Петро Радковець певен: у жодному разі не варто перейменовувати такі вулиці, як Стрийська, Городоцька, Зелена, Личаківська, Б. Хмельницького, бо це призведе до мільйонних витрат.

“До кожної ситуації потрібно підходити індивідуально. Знаєте, в світі є така практика, коли зі своєї кишені можна оплатити на певний час перейменування вулиці. У нас теж так можна робити, коли комусь дуже закортить. Ось, наприклад, одна із львівських вулиць колись офіційно називалася Архівна (бічна Братів Рогатинців і Валової). А тепер, як вона називається, ніхто не знає, номерів немає… Однак є традиція: кожного разу, коли закінчується фестиваль “Кінолев”, на цій вулиці щороку додають нову табличку з новою назвою вулиці. Нова назва залежить від того, кому присвячений черговий фестиваль”, – резюмує Петро Радковець.

Вулиці імені Героїв сучасності

“Задовго до прийняття закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки” у Львові перейменували близько п’ятиста вулиць. Були пропозиції перейменування вулиці Карбишева на вулицю Братів Дужих та на Віденську, однак обидва пропоновані варіанти не прийняті радою”, – розповідає “Львівській Пошті” Юлія Хомчин, депутат Львівської міськради, секретар комісії молодіжної політики, культури та фізичної культури.

Тепер, у час війни, з’являється чимало імен новітніх героїв, пам’ять яких теж необхідно увіковічити. Зі слів Оксани Стельмах, такі пропозиції час до часу надходять. Наприклад, зверталися львів’яни, аби перейменувати вулицю Металістів на Владислава Веливка, учасника війни на Донбасі, який загинув у 2014 році. На комісії, яка знову ж таки має зібратися напередодні Дня міста, цю та інші пропозиції розглядатимуть.

“До прикладу, є пропозиція щодо перейменування вулиці Чайковського на Василя Сліпака, а вулицю Карбишева пропонують перейменувати на честь загиблого в АТО у 2015 році Героя України Ігоря Зінича. Також є пропозиція перейменувати вулицю Технічна на вулицю імені Богдана Ступки. Усі ці ініціативи зараз перебувають на рівні пропозицій і надходять до міськради безпосередньо від мешканців, ініціативних груп та громадських організацій”, – каже Юлія Хомчин.

Як у 90-их вулиці перейменовували

Масове перейменування вулиць у Львові розпочалося ще в 1990-ому, коли відбувалися бурхливі процеси національного відродження. Як уже писала “Львівська Пошта” в матеріалі “Таємницями львівських вулиць” ( “Львівська Пошта”, №62 (1821) за 4 червня 2016), зі слів історика, директора Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Івана Сварника, “всі народи тодішнього Радянського Союзу відчули потяг до відновлення своєї історії, мови, культури – до того, що в радянські часи нівелювалося, замовчувалося, нищилося, плюндрувалося”.

“У Львові була створена спеціальна комісія з найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ та скверів. Вона складалася із шести осіб. Очолював її Орест Мацюк, директор Центрального державного історичного архіву у Львові. До її складу також входили мистецтвознавці Володимир Вуйцик та Андрій Дорош, Роман Крип’якевич (син історика Івана Крип’якевича), дослідник військової справи Богдан Якимович і я”, – розповідав “Львівській Пошті” Іван Сварник.

Якимович був фахівцем мілітарної історії, старався пригадати львів’янам усіх наших видатних діячів, зокрема генералів УГА, командувачів УПА.

“Моя сфера – козацька історія. Я намагався увічнити гетьманів, полковників. Пан Крип’якевич дбав про науковців. Сам був кандидатом наук і вченим, тож думав про фізиків, хіміків, математиків. Дорош дбав про митців, художників. Вуйцик знав давню історію, архітектуру, старався, щоб ми згадали і про лексикографів, і про малярів XV – XVIII століть, архітекторів, які мали причетність до розбудови Львова, – пригадував історик. – Нам видрукували величезний перелік вулиць із радянськими назвами. Їх було близько півтори тисячі. Пригадую перші вулиці зі списку – Аврори, Автозаводська. Загалом перейменували третину львівських вулиць – понад 550”.

Процес перейменування почався із середмістя – від площі Ринок і проспекту Леніна (як він тоді називався). Зі слів Івана Сварника, тоді одразу виникла дилема, як назвати центральну вулицю – Незалежності, Свободи, Волі.

“Та згодом з’ясували, що в усіх містах Галичини мислили однаково. Проспект Леніна (а так тоді називалися всі центральні вулиці) отримав більш-менш подібну назву в Луцьку, Рівному, Івано-Франківську. Навіть у Коломиї зауважив, що там така ж номенклатура основних назв. Усі намагалися увічнити наших борців за волю України – Бандеру, Шухевича, Коновальця. Однак всюди були й місцеві особливості, намагалися відобразити локальну історію. Ми ж увічнювали тих діячів, які діяли у Львові і прислужилися місту”, – резюмував Іван Сварник.

Ігор Лильо, історик, львовознавець:

– Мене справді дивує той факт, що у Львові донині залишились назви вулиць, у яких чується відгомін Радянського Союзу. Тому якщо такі є, то їх, звісно, треба назвати по-іншому. Головне перейменовувати вулиці тільки тоді, коли на це є справжня потреба! Бо часто влада, перейменовуючи вулицю, намагається просто підвищити собі рейтинг, заробити репутацію перед виборцями чи створити видимість плідної роботи. Мене дивує ситуація з вулицею Героїв Майдану у Львові. Для такої важливої назви обрали колишню Гвардійську, яка простягається від вулиці Вітовського до Стрийської. Однак сьогодні майже ніхто не знає, що вулиця з такою назвою є у нашому місті. Кого не спитаю, усі запитують, а де це. Свого часу місто зверталося в університет із проханням запропонувати свій варіант для вулиці імені Героїв Майдану. Ми порадили кілька варіантів для такої вагомої історичної назви. Зокрема, говорили про теперішню Чернівецьку і площу перед Франковим вишем. Утім, вочевидь, наші варіанти не сподобалися… І дуже шкода, направду, бо другий варіант – площа перед Франковим вишем – дуже пасувала б до цієї назви, адже саме з цього місця фактично починалися усі революції в Україні. І було б дуже символічно, якби ця територія була названа власне на честь Героїв Майдану. Вулиця повинна мати назву, яка промовлятиме до майбутніх поколінь, а не працюватиме на шкоду мешканцям, місту і країні. Адже перейменування вулиць – це значні фінансові витрати й невигоди для жителів прилеглих будинків! Свого часу вже наробили досить курйозів, коли перейменовували львівські вулиці у 90-их роках. Якраз тоді вулиця Тупикова стала більш “українською” – Глухим Кутом. Однак чи комфортно людям жити… в Глухому Куті? Відповідь очевидна… Тому сьогодні місто Лева не повинне піаритися на перейменуванні вулиць, а думати й про містян. А якщо міській владі так кортить внести на карту міста нову назву вулиці, то краще загалом розширювати межі Львова і зводити нові сучасні квартали, з новими вулицями, новими площами тощо.

Андрій Салюк, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури:

– Вважаю, що питання декомунізації надзвичайно важливе для нашої держави, бо ми ще досі перебуваємо на етапі державотворення. У нас є надзвичайно важливі історичні постаті, іменами яких ми ще, на жаль, не вшанували жодну вулицю у Львові! У той же час в місті залишились вулиці, названі іменами українських антигероїв… Не бачу в цьому жодної логіки, тому, ясна річ, такі вулиці треба щонайшвидше перейменувати. Мушу зізнатися, що я не завжди розумію, навіщо Львову вулиці Джорджа Вашингтона чи Авраама Лінкольна. Напевно, є якісь аргументи у тих, хто саме такі назви обрав для цих вулиць, однак не думаю, що з цього є якась користь для України і для міста зокрема. Натомість, гадаю, є постаті на кшталт видатного галицького громадського діяча Степана Федака, іменем якого запросто можна було б назвати якийсь відрізочок міста. На мою думку, добре, що в місті є вулиці Шевська, Тиха, Піша. Це ті вулиці, які мають давні назві. Загалом топоніміка – дуже цікава наука, яка дає змогу глибше зрозуміти історію розбудови Львова. А такі історичні назви вулиць лише додають шарму нашому славному місту Лева. Тому декомунізацію вулиць треба завершувати! Але, викорінюючи одні назви, потрібно віддавати перевагу тим, що історично важливі для України та не суперечать загальним настроям у місті. Також схиляюсь до думки, що декомунізація повинна стосуватися не тільки назв вулиць, а й суперечливих монументів, пам’ятників тощо. Зокрема, маю на увазі Монумент слави, який, на мій погляд, вже давно потрібно демонтувати і перенести до Музею тоталітаризму та комуністичного режиму.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти