– Уже 15 грудня, на Миколая, наші волонтери планують чергову передноворічну поїздку в зону АТО. Плануємо туди і різдвяну поїздку, але вже після зимових свят – Старого Нового року, Василя. У нас є певний перелік речей, які просять передати бійці. Але, на жаль, сьогодні не так просто тій чи іншій людині їх принести. Тож ми повинні мати гроші для того, аби їх придбати. Наприклад, це генератори, бензопили, запчастини до КрАЗів, КамАЗів, біноклі. Різна оптика, кабель, щоб на саму передову можна було протягнути електрику. Не можуть ці речі принести, бо їх просто треба йти і купувати. Але якщо будь-хто небайдужий принесе чи то смаколик, чи то теплі шкарпетки, флісові светри, рукавиці, то хлопці на передовій будуть дуже втішені таким подарункам. От, до слова, недавно ми придбали і передали термоковдри, які просили у нас дівчатка-медики. Бо вони живуть у бетонному приміщенні, де жоден обігрівач його не зігріє. А ці одіяла дадуть можливість хоча б ніч переночувати в теплі. Наголошую, що особливо зараз є чимала потреба в ліках від застуди і грипу. Потрібні й чаї. Все це насправді разом досить коштовне. Будемо дуже вдячні, якщо хтось відгукнеться і завітає до нас на вул. Липинського, 54 (БТІ). Працюємо щодня з 10.00. Окрім того додам, що дуже потребуємо й волонтерів. Якщо знайдете вільний час – приходьте. Наприклад, потрібно допомагати пакувати речі. Це теж займає доволі багато часу. Просимо усіх охочих телефонувати за номером 0676708996. Роботи багато, бо їздимо не тільки до однієї бригади. Там воюють всі наші хлопці. Тож їдемо по всій лінії фронту – від Станиці Луганської до маріупольського напрямку (Водяне, Широкине, Лебединське). І так мінімум 25 точок, куди маємо завітати. Нам важливо доїхати до тих хлопців і дівчат, до котрих не всі волонтери можуть добратися. Мушу також сказати, що справді сьогодні люди стають більш пасивними у плані волонтерства. Навіть ті, хто активно допомагали на початках, кажуть: “А що, ще потрібна якась допомога?”. Люди думають, і мають право так думати, що держава всім забезпечує. Так, забезпечує. І це правда, що таке забезпечення збільшилося. Але не настільки, тому що є дуже багато речей, які навіть не входять у перелік обов’язкового для видачі амуніції військовому. Є й такі речі, які в нас не виробляють. До прикладу, тактичні рукавиці, наколінники, налокітники, тактичні окуляри тощо. Ті хлопці роблять надто важливу роботу там! Тому питання допомагати чи ні – не виникає. Бо це береже їхнє життя.

– Волонтери “Львівського Лицаря” займаються доволі специфічним напрямком допомоги військовим. Зокрема, мова про прилади, оптику, обладнання, спорядження. Також приціли, далекоміри, генератори, біноклі тощо. На жаль, запити на ті речі, які возимо чи передаємо хлопцям, з роками війни не зменшуються, бо немає повного забезпечення української армії, як про це часто заявляє Міністерство оборони. Пояснюю просто: якщо передбачено так званим штатним розписом на взвод один бінокль, то він належатиме командиру взводу. Але у взводі є три відділення, які можуть перебувати на різних дистанціях. А спостереження потрібно вести кожному. Щодо штатних прицілів, які використовують наші снайпери, то вони часто ще з періоду Радянського Союзу – застарілі та неналежної якості для виконання нинішніх завдань в умовах сучасної війни. Відповідно ці речі потрібно передавати хлопцям на схід. Попри те, що дуже багато волонтерів з України роблять спільну справу, все одно можливості волонтерської когорти є недостатні, аби забезпечити повністю всіх військових. Але ми працюємо і далі надаватимемо допомогу. Тільки на днях наші волонтери повернулися з фронту, але вже маємо нові замовлення. Відповідно всі ці речі, які передаємо – ми купляємо. Тож звертаємося до різних меценатів, спонсорів, благодійників на чиї кошти закуповуємо перевірені необхідні речі. Але окрім того наголошую, що є речі, на які завжди чекають хлопці, – це домашні тістечка, дитячі малюнки, листи і ті ж самі в’язані рукавиці. Коли хлопці отримують рукавиці чи носки, то десь собі розуміють, що чиясь бабуся зв’язала їх з любов’ю. А це так для них важливо! Раніше ми передавали й гітари, пісенники. Одного разу на передовій наші волонтери запитали, чи хтось вміє грати на гітарі. Тоді один боєць відізвався і ми йому подарували музичний інструмент. Показуючи на технічні речі, яких привезли тоді дуже-дуже багато, наш боєць сказав: “Це допомагає нам воювати. А от такі речі як гітара допомагають нам жити!”. Тож окрім того, що вони там воюють, вони там і живуть! Нам потрібно підтримувати їх у цьому. Тому, якщо хочете долучитися до підтримки наших вояків, нагадаю, наша адреса незмінна: приміщення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, що на вул. Коперника, 40а. Відкриті щодня, але краще приходити після обіду.

– Направду є дуже великі списки конкретних речей, які необхідні на передову – від запчастин і до одягу. Аби задовольнити бажання хлопців, волонтерам, звісно, потрібні кошти. Просимо при можливості приносити ті ж запчастини, чи то гроші в Центр забезпечення військових “Народної Самооборони” Львівщини, що на вул. Липинського, 54. Також більш детальну інформацію можна знайти на Facebook-сторінці “Народна Самооборона Львівщини”. Серед всього іншого важливо ділитися речами, які будуть нагадувати про рідний дім. Наприклад, на Миколая можна зробити щось своїми руками. Ці ж самі обереги, які дуже цінують хлопці. Військові на передовій насправді дуже скромні. І не сміють багато просити. Завжди актуальними для них буде спідня білизна, шкарпетки, рукавиці, шапки, флісовий одяг. Традиційно це і чай, кава, цигарки, противірусні ліки. Зараз ті, хто допомагав, продовжують це робити. А ті, хто шукають оправдання, аби не допомагати – знаходять його. Ще й ця напружена політична ситуація не сприяє тому, щоб ми були більш консолідовані і піднесено, чітко йшли до перемоги. Втім ми не можемо дорікати людям у тому, що вони перестали допомагати. Людям стало важче жити. Та хлопці залишаються у піднесеному настрої. Звісно ситуація у зоні АТО притихла трохи. Вже не як у 2014-2015 роках. Але кожного дня є новини про втратити і поранення. Ця війна перейшла в іншу стадію. Стала, як на мене, більш підступною. Важливо, щоб ми не розмагнітилися, не розслабилися. Знаєте, мені недавно телефонував один чоловік із Дружківки (Донецька область). У розмові він просто плакав і просив підтримки. У цей час необхідно показати, що у нас є зв’язок з армією, що народ і армія – єдині! Бо якщо цей зв’язок обірветься, то мені здається, для бійців це буде найбільшим ударом. Тоді не так страшний ворог, як байдужість.