– Для того, щоб шукати роботу бійцям АТО, спершу потрібно добряче попрацювати з ними, надати їм підтримку та сприяти, щоб вони були включенні у життя громади. Також постає запитання: чи справді учасники бойових дій шукають роботу? Будемо відверті, вони мали добру зарплату в ЗСУ. Тож, на жаль, більшість учасників АТО переважно зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, а не у пошуку роботи. Однак не вважаю, що потрібно змінити закон і не виплачувати їм допомогу. Насправді сьогодні це дуже тонка тема. Важливо уважно працювати з учасниками бойових дій, формуючи у них потребу до праці. Так, як досвід війни, при всьому жахові від пережитого, дає можливості побачити себе, реалізуватися по-новому. Тож потрібно відкривати нові можливості для бійців. Важливо створювати та підтримувати діяльність центрів надання інформаційних послуг та адаптації для учасників АТО. На жаль, сьогодні таких на Львівщині небагато. Лише один у Львові. Також опікуватися бійцями повинні соціальні працівники. За роботою учасникам АТО потрібно звертатися у центри зайнятості. Щодо відмов у працевлаштуванні бійців АТО не знаю, не чула. Проте маю зворотні приклади, коли працедавці з охотою наймають учасників АТО, навіть іноземні інвестори готові допомагати та працевлаштовують їх. Звісно, робота для учасників бойових дій є певною адаптацією. Однак важливо, яка це буде робота. Тобто вона має насамперед сприяти самореалізації, відкривати нові можливості для хлопців. Також не варто забувати, що ми живемо в час, коли можливості для себе створюємо самі. Тож, мабуть, варто самостійно створити своє робоче місце – знайти улюблену працю, партнерів та працювати.

– У 2015-ому, коли отримав мандат депутата Львівської міськради, зосередився, власне, на роботі зі своїм середовищем. Тобто працював із хлопцями, які воюють та повертаються до звичного життя. Окрім соціальної уваги, приділив також увагу їхньому працевлаштуванню. Переконаний, коли наші Герої повертаються додому, їм потрібно надати роботу. По-перше, саме робота буде дисциплінувати хлопців. По-друге, вони зможуть заробляти кошти та почувати себе повноцінними, відповідальними за свою родину. Неодноразово спілкувався із забудовниками, торгівельними підприємствами, щоб брали на роботу хлопців зі сходу. Зокрема, з компаніями ЕКО-ДІМ, РІЕЛ та іншими. Вони допомагають та запрошують до працевлаштування учасників АТО. Не відмовляють бійцям, навіть якщо потрібно перекваліфіковуватися, чи навчатися чогось нового. Звернень, що не хочуть працевлаштовувати бійців АТО, ще не було. Тим часом, розмовляючи з представником однієї із приватних фірм, зрозумів, що ті не завжди мають бажання працевлаштовувати хлопців, які повертаються зі сходу. Чому? Це пов’язано з тим, що власники підприємств не впевнені у поведінці цих хлопців. Мовляв, вони більш емоційні, швидше можуть “загорітись”, мають нервові зриви, і це служитиме перешкодою у робочому процесі. Маємо розуміти, що наші хлопці щонайменше по півроку перебувають на передовій. Там вони постійно знаходяться у стресовому, напруженому стані. Там бракує комфортних умов, а середовище спілкування – такі ж самі хлопці. Тож процес адаптації полягає, власне, у тому, щоб звикнути, що окрім окопів та хлопців зі зброєю у руках, є ще інше життя, і воно продовжується. Потрібно працювати, водити дітей до школи, думати про стабільний фінансовий стан родини. Тобто розуміти, що є відповідальність перед дружиною, дітьми та батьками. Це процес соціалізації – звикання до того життя, яким жили до війни. Потрібно розуміти, що травми, отримані на війні, лікуються часом, і не завжди виліковуються. Тож повинні на 80-90% зайняти хлопців чимось, щоб у спогадах вони не повертались до ситуацій, які пережили на сході. Щоб знайти роботу, учасникам АТО потрібно, окрім центру зайнятості, також звертатись у Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій, що на вул. Пекарській, 41. Там із хлопцями спілкуються психологи та інші фахівці, які можуть визначити куди хлопцям краще працевлаштуватися. Можливо, хтось мріє працювати програмістом, водієм чи підтягнути мову. Кожне бажання хлопців потрібно розглядати індивідуально. Тоді досягнемо успіху і задіємо хлопців у ті сфери, де вони себе почуватимуть найкраще.

– Є багато різних факторів, які впливають на пошук і сприйняття роботи учасником АТО. Зокрема, у більшості випадків, – це апатія. Тобто хлопець, який вирішив воювати за незалежність і цілісність України, поїхав на схід із чітким розумінням, що там – війна. Повертаючись сюди, він має більше запитань, аніж відповідей, у нього з’являється апатія, нерозуміння, що відбувається. Тож важко знайти роботу учаснику бойових дій, власне, через психологічну адаптацію. Насамперед потрібно нормалізувати свій психологічний стан, зрозуміти, що життя триває далі. Те, що було на війні – залишилось там, потрібно все починати заново. Важливо знайти в собі сили працювати у правильному напрямку, а не шукати крайніх. До слова, зараз працюю з іншими учасниками АТО над тим, щоб змінити цю ситуацію. Тобто дати хлопцям можливість повірити у свої сили і розпочати власну справу. Оскільки держава не працює у цьому напрямку, то вирішили зробити це самі. Згодом детальніше про цю програму розповімо у ЗМІ. Чи важко знайти роботу бійцям АТО? Скажімо так – хто шукає, той завжди знайде! Можливо, важко знайти роботу, бо бійці не завжди розуміють, де її, власне, шукати. Тож, скеровую усіх у центр зайнятості. Саме там можна знайти усю інформацію по вакансіях. До слова, туди звертаються роботодавці, які готові взяти на роботу учасників АТО. Водночас самі бійці, як правило, туди не звертаються. Якщо хлопець, який повернувся зі сходу, сидітиме вдома з думкою, що його повинні шукати, то він глибоко помиляється – його ніхто шукати не буде. Те, що він поїхав воювати на схід – це його рішення, він зробив це свідомо, ніхто його не змушував. Після повернення сюди хлопці мають думати, як жити далі. Точніше – як правильно жити, а не існувати! Якщо хлопець побачив на війні щось таке, до чого був не готовий – цей психологічний стан мені дуже знайомий, сам із ним боровся, – потрібно шукати людей, які готові слухати і можуть зрозуміти. Тобто треба розмовляти. Не можна мовчати – це важко. А шукати виправдання, прикладатись до чарки – не вихід, потрібно розмовляти!