Полювання на бренд
Не поспішайте вішати ярлик на одяг зі секонд-хенду, мовляв, це погані речі. Саме там можна знайти справді якісні, унікальні та фірмові одяг та взуття
Сьогодні ціни на одяг у фірмових бутиках чи на базарах, м’яко кажучи, кусаються. Для декого купити нову пару джинсів, або ж якийсь светр – справжня розкіш. Тож оптимальний варіант – купувати одяг на секонд-хенді або стоці. Та й зрештою, справа не лише в цінах, але й у якості. Часто у бутиках та на базарах продають китайський та турецький одяг. У народі про такий одяг кажуть: “Два рази випереш – і на ганчірки”.
Справжні франти (ті, хто модно одягаються) ж кажуть, що лише на секонд-хенді можна знайти справді якісну, унікальну, а якщо повезе – дизайнерську або ж вінтажну річ. Звісно, доведеться позмагатись з безліччю інших модників та перекупщиків. Адже річ лише одна, в єдиному розмірі, а тому – унікальна.
Переважно в Україну завозять вживаний одяг з Італії, Швейцарії, Англії, Німеччини та Швеції
У день завозу черги на львівські секонд-хенди формуються за дві години до відкриття. Хтось туди приходить знайти для себе якісний та унікальний одяг. А дехто робить з цього справжній бізнес. Якщо ви бували на секонд-хенді, то могли помітити, що дехто закупляє одяг та взуття величезними мішками. Згодом ці речі продають через інтернет або ж на базарах, видаючи річ за нову…
Звідки одяг потрапляє на українські секонд-хенди
Люди по-різному відносяться до одягу з секонд-хенду. Є такі, що кажуть, що це вживаний одяг, його хтось носив, тож він може мати погану енергетику. Дехто навпаки – вважає, що це не просто блузка, светр, чи спідниця – це річ з історією. У суспільстві багато здогадок звідки і як ці речі потрапляють в Україну. Насправді все просто – це речі, які іноземці здають, бо не користуються ними.
Найчастіше на секонд-хенді можна зустріти людей середнього віку та пенсіонерів. Хоч і студенти частенько приходять. Так, людей багато, але тенденції до збільшення за останні роки немає, розповів “Львівській Пошті” Любомир, підприємець, який займається секонд-хендом.
“Насправді одяг з секонд-хенду уступає речам з магазинів та базарів лиш тим, що вони вживані. Водночас їх найбільша перевага – ціна, вони дешевші у кілька разів. А також – якість, ці речі довше носяться, ніж одяг з базару чи магазинів. Адже там переважно одяг з Туреччини та Китаю, а на секонд-хенді є справді брендові речі європейських фірм. У мене також є одяг, куплений на секонд-хенді, – це і кросівки, джинси, куртки. Бо це справді якісні речі. До речі, взуття на секонд-хенді також в рази якісніше, аніж базарне”, – каже Любомир.
З його слів, кожен секонд-хенд, який завозить одяг із закордону, при перетині кордону має документ, що речі пройшли обробку в Європі. Відтак в Україну цей одяг приходить вже оброблений. Тобто ця обробка абсолютно безпечна для людей.
Кожен секонд-хенд, який завозить одяг із закордону, при перетині кордону має документ, що речі пройшли обробку в Європі. І ця обробка абсолютно безпечна для людей
“Секонд-хенд – це речі, які люди за кордоном здають, бо вже не користуються ними. Переважно в Україну завозять вживаний одяг з Італії, Швейцарії, Англії, Німеччини та Швеції. Наприклад, у моїх магазинах речі не з одної країни, а з різних. Від того, з якої країни привозять речі, залежить їхня якість. Наприклад, речі з Німеччини та Франції приходять у гіршій якості, аніж одяг з інших країн”, – зазначає Любомир.
“Німці кожних три-чотири місяці перебирають свій одяг та побутові речі. Все, що не потрібне, чим вони не користуються – складають у спеціальний контейнер, поряд з будинком. І у встановлений день, ці речі забирають. Згодом ці речі сортують – ліпший, гірший – і відправляють у соціальні фонди та на секонд-хенди у інші країни. Українцям важко таке уявити, бо у нас таке не практикується”, – розповів Олександр, заробітчанин із Німеччини.
Як з вживаного одягу бізнес роблять
Перекупщики з мішками, купи одягу, і кілометрові черги до примірочних – ось як виглядає секонд-хенд у день завозу. Усі бігають, перебирають взуття у ящиках, і намагаються знайти щось справді круте. Хтось – для себе, а хтось – на продаж.
“Перепродувала одяг з секонд-хенду два-три роки тому. Тоді це було дуже вигідно. У дні завозу ходили з подругами, купували речі на 300-400 гривень, і 70% з них продавали удвічі, а то й утричі дорожче. Так і заробляли. Продавали через групи у Facebook. Часто люди навіть не здогадувались, що одяг з секонд-хенду. Коли вдавалось купити одяг з бірками, то казала, що прислали родичі з-за кордону. Звісно, брехати – погано. Робила це тому, що наше суспільство вішає певний ярлик на речі з секонд-хенду. Дехто не розуміє, що там можна знайти справді якісні та унікальні речі. Тим паче, людина бачила, що купує”, – розповідає львів’янка Анна, що займалась перепродажем одягу з секонд-хенду.
З її слів, це вигідний бізнес, проте, потребує багато часу і дуже виснажує. Адже за тиждень потрібно обійти бодай три-чотири магазини секонд-хенду, щоб знайти справді круті речі.
Секонд-хенд – це речі, які іноземці здають, бо не користуються ними
“Частенько буваю на секонд-хенді, щоб знайти щось для себе. Люди іноді займають чергу за півтори години до відкриття. Переважно це перекупщики. Вони забігають, все згрібають, і в мішок. За годину-дві такого “полювання” на одяг, вони починають перебирати його. І виходять з секонд-хенду з мішком, а то й двома, одягу та взуття. Також декілька разів чула, як перекупщики говорили, що торгують на наших львівських базарах. Тобто ті, хто не купує одяг на секонд-хенді, бо він вживаний, а купує на базарі новий – будьте обережні. Адже вчепити бірку, і видавати одяг за новий - не важко”, – каже Анна.
З її слів, не потрібно скуповувати все підряд з думкою “та це ж копійки, хай буде”. Потрібно купувати лише те, що справді подобається.
“Скажу відверто, знайти якусь хорошу річ на секонд-хенді можна і в останній день. Проте, шукати справді круті, унікальні речі потрібно все ж у день завозу нового товару. З перекупщиками змагатись не потрібно, просто слідкуйте за речами, які вони відкладають. Дуже часто перекупщики не розуміються у цьому, і відкладають оригінальні, вантажні, дизайнерські речі. Також порада – знайдіть хороші секонд-хенди, і регулярно ходіть туди у день завозу. Так-так, бувають хороші і погані секонд-хенди. Все залежить від того, з якої країни магазин возить товар. Також не потрібно розчаровуватись, якщо не знайшли хорошу річ. Раз на раз не приходиться, іноді можна два-три тижні поспіль нічого не знаходити, а можна за один день оновити половину гардеробу”, – запевняє Анна.
Вінтажні ринки: рай для шопера
Є секонд-хенди, де продають речі, які ще буквально три-чотири роки тому були в тренді. Та модники запевняють, справжнє везіння – знайти радянський або американський вінтаж.
Часом хочеться потрапити за кордон, пройтися американськими, паризькими, німецькими вінтажними магазинчиками та барахолками. Одразу в уяві вимальовуються капелюхи 20-х, сукні 50-х, джинси 80-х. А поряд також різні предмети декору, аксесуари. До всього так хочеться торкнутися.
До прикладу, цікаві знахідки можна відшукати навіть у столиці моди – Парижі. Про такі місця написали в блозі Old Fashion на вагу для української версії модного журналу Vogue письменниця Галя Шиян і культурний посол України у Франції Ірена Карпа.
Часто вінтажні ринки виникають геть спонтанно. В кожному селі у провінції чи в кожному паризькому районі вони відбуваються у свій час. Слідкуйте за паперовими оголошеннями і просто гугліть. У провінції, зрозуміло, дешевше. Я якось за 10 євро купила 2 томи ілюстрованої французької історії видання 10-их років 20-го століття. Просто шкільна бібліотека вирішила, що зайві два томи історії їм не потрібні, а от гроші на автобусну екскурсію школярів – навіть дуже. До речі, самі школярі хвацько продають дитячі книжки, іграшки та ігри (збираючи кошти на ту ж екскурсію). І якщо в магазині яка-небудь лялька коштує 15-20 євро, тут її можна купити за 1-2 євро. Те ж саме з книжками.
Старі вініли, мідний посуд, старомодний кришталь, дерев’яні велосипеди, годинники з зозулями, мереживні скатертини й білизна з анаграмами, горщики, столики, вази, грамофони, мельхіорові підставки під виделки у вигляді качечок і купа всього іншого – рай якщо не для шопера, то для пост-модерного письменника точно. У павільйоні зі старовинними плащами Burberry у Парижі всі оверсайзи світу, всі відтінки і моделі, всі розміри і дати пошиву, всі ступені зношеності. При чому ціни на них не особливо приємні: ось вам плащик за 100-150 євро (сильно вбитий), а ось більш-менш нормальний за 400 євро. Українська натура такого не розуміє – секонд за 400 євро?! Це ж можна вдвох у Барселону злітати і ще 100 євро пропити! (До слова, в Барселоні вінтаж у рази дешевший і навіть цікавіший часто).
Дарія Зав’ялова, головний художник Першого українського театру
для дітей та юнацтва:
– Одяг із секонд-хенду використовуємо у виставах як одну зі складових. Наприклад, використовували одяг звідти у виставі “Олівер Твіст”. Частина дії відбувається у похмурих нетрях Лондона. Костюми злочинців, обірванців робила з того, що знаходила саме на секонд-хенді. І не тому, що потрібен був якийсь обірваний одяг, а тому, що там вдалося знайти цікаві, природні фактури. Також у виставі “Маленька Баба-Яга” для костюмів розбійників частково використовувала светри, штани звідти. Звичайно, потрібно не лише знайти відповідну річ на секонд-хенді, цей одяг ще потрібно художньо обіграти. Тож до речей із секонд-хенду ставлюся добре. По-перше, має значення художній аспект – там можна знайти справді цікаві, фактурні, незвичні, якісні та навіть брендові речі. Згодом дати їм друге, а то й третє життя на сцені театру. Також важливо, що такий одяг не знайдеш у магазинах.
По-друге, вважаю, що текстильні матеріали – тканини, нитки, волокно – це дорогоцінні речі, і викидати їх – злочин. Тож підтримую вторинну переробку. Багато речей із секонд-хенду використовую не повністю, а лиш частково. Тобто можу розпороти річ на нитки, тканини, або ж зробити з неї абсолютно новий арт-об’єкт. Насправді це дуже цікаво і, на мій погляд, окрім художнього сенсу, це ще має гарний підтекст – таким чином даю нове життя цим речам на сцені у вигляді театральних костюмів.
Вибираю одяг на секонд-хенді для костюмів сама. Також часто використовую одяг звідти у власних цілях, бо я прихильниця натуральних матеріалів – шовку, вовни, льону. І такі речі справді можна знайти на секонд-хенді. У магазині ці матеріали надзвичайно дорогі – наприклад, за метр хорошого шовку потрібно віддати від 100 євро. А на секонд-хенді є можливість купити ці матеріали в рази дешевше. Тож шкода, щоб такі речі зникали, коли вони можуть зажити новим, мистецьким життям.
Максим Столярчук, викладач економічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка:
– Сьогодні купівельна спроможність населення знизилась. Тобто людям вигідніше купувати одяг на секонд-хенді у рази дешевше, ніж купувати нові речі у магазинах. Також не менш важливо, що одяг, який продають у наших магазинах, переважно з Китаю. Тобто якість цих речей подекуди гірша за якість вживаних, які привозять у наші секонд-хенди з Європи. Якщо взяти у співвідношенні нову річ, яка коштує дорого, і вживану річ, яка має кращу якість за нижчої ціни, то з економічної поведінки люди надають перевагу все ж уживаному одягу.
Секонд-хенд – це речі з-за кордону, які люди віддають, бо не користуються ними. Частина з них йде на допомогу потребуючим, а іншу левову частку продають, і везуть до нас в Україну. Зокрема, деякі люди, які займаються бізнесом секонд-хенду, купують кота в мішку. Вживаний одяг, взуття продають за кордоном у величезних мішках за певну ціну за кілограм. Лише розрахувавшись за цей одяг, вони можуть переглянути, що придбали. Тобто у певній мірі це ризик. Що стосується перекупщиків, то їх не можна звинувачувати у тому, що вони придумали саме таку модель заробітку. Тим паче, коли серед населення є попит на купівлю вживаного одягу через Інтернет. Тобто люди не хочуть ходити по секонд-хендах, шукати щось і вистоювати у чергах, тож готові заплатити дорожче за якісний, фірмовий одяг. Колись мені також доводилося купувати вживані речі, в основному – спортивні. Коли починав займатись спортом, то купити якісні футбольні бутси було вкрай важко. Переважно ця можливість реалізовувалася лише на секонд-хендах. Тож в молодості їздив у Стрий, там був найбільший базар, де можна було б знайти взуття для футболу.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
