- Ми опинились у пастці. Зі світом нас з'єднує лише 80-сантиметрова бетонована стежка, вхід на яку - через дірку в паркані. У разі потреби до нас не може добратися ні швидка допомога, ні пожежна. Навіть дільничні лікарі часто відмовляються приходити, - бідкається жителька вулиці Міжгірної Марія Служинська.

Історія почалася ще 1983-го, коли завод "Мікроприлад" розширював свою територію і будував додатковий корпус. Тоді Львівська міська рада ухвалила рішення про розширення на 50 метрів території підприємства, а отже, й санітарної зони заводу, за рахунок ділянок із приватним житлом. Будинки, що до неї потрапили, мали викупити та знести, а людей відселити. Однак завод по-своєму потрактував це рішення, лише частково виконавши його. За словами Марії Служинської, "Мікроприлад" відселив лише тих осіб, які жили безпосередньо на території, де будували новий корпус. Про 50-тиметрову санітарну зону просто "забули".

Однак коли почалося будівництво, саме ці люди зазнали найбільше незручностей. Тогочасний промисловий гігант для потреб будівництва перекрив частину вулиці Міжгірної. Для забезпечення підходу до трьох будинків, які фактично залишилися без вулиці, побудували тимчасову стежину завширшки 80 сантиметрів. Про будь-який доїзд автомобілем людям тимчасово довелося забути. Однак, як кажуть у народі, немає нічого постійнішого, ніж тимчасове. Будівництво нового корпусу тривало до середини 1990-х років. Люди набралися терпіння, розуміння і сподівалися, що принаймні після завершення будівництва вулицю їм повернуть.

- Приблизно з 1997 року ми листуємося та ведемо активні переговори з дирекцією заводу, щоб нам відновили проїзд. Будівництво закінчилося десь 1996 року. Спершу нам відмовляли, мотивуючи тим, що там є ворота із в'їздом у корпус і для того, щоб відкрити проїзд, треба було нібито ставити охоронця, а вони собі не можуть цього дозволити. Ми пропонували просто зачинити ворота. Тоді знайшли іншу причину - мовляв, це протипожежний виїзд, який не можна закрити, - розповіла "Пошті" пані Служинська.

Коли жителі Міжгірної думали, що переговори от-от мають закінчитися успіхом, невеличку будівлю, що прилягає до нового корпусу, несподівано продали. А разом з нею відчужили на користь нового власника і невелику земельну ділянку під нею. Новим сусідом людей, які довгий час боролися за свій клаптик вулиці, став суддя Львівського господарського апеляційного суду. Офіційним власником будівлі є сестра його дружини.

- Нам для спільного користування не хотіли відкрити дорогу, натомість її віддали для приватного користування. Коли продали цю будівлю, то без проблем зачинили браму і дозволили перекрити доїзд, - продовжує пані Марія.

Новий власник доволі швидко загосподарював ділянку, почав будуватися, а там, де раніше були металеві листи, що перекривали вулицю, з'явився новий облагороджений паркан. За кілька років нові власники будинку навіть приватизували ділянку перед своїм будинком. Після того, як не вдалося це зробити через рішення сесії міської ради, на допомогу прийшов... суд, через який і здійснили приватизацію ділянки.

- Два роки тому майстри доварили тут останню секцію паркану. Нам залишили лише шпарину в сітці і стару вузеньку доріжку. До слова, взимку ми щоранку самі розчищаємо собі дорогу лопатами, оскільки комунальні служби, посилаючись на те, що це не вулиця, відмовляються це роботи, - скаржиться Марія Служинська.

За останні чотири роки мешканці Міжгірної побували майже всюди: в ЛКП, районній адміністрації, санепідемстанції, у пожежників, міліції та в міській раді. Але звідусіль отримували лише відписки, що питання розглянуть, буде створена комісія тощо. І так тривало чотири роки. За цей час люди пройшли три суди. Суд проти заводу та власника будинку вони програли. Однак останній суд - проти Львівської міської ради - закінчився на їхню користь. Восьмого квітня Личаківський районний суд виніс рішення на користь позивачів і зобов'язав міську раду у тримісячний термін забезпечити жителів вулиці Міжгірної №8, 14, 32, доїздом і доходом до будинків.

Щоправда, чи буде виконане рішення суду, не відомо. Як дізналася "Пошта", власники будинку, а саме родина судді, готують на це рішення апеля­ційну скаргу, бо якщо його виконають, вулиця пролягатиме через тепер вже їхню приватизовану ділянку. А вони, звісно, проти.